5.3. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
Туризм – це діяльність осіб, які подорожують і здійснюють перебування у місцях, які знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями.
Туризм – один з видів активного відпочинку, поширений з різною інтенсивністю практично в усіх країнах світу.
Міжнародний туризм – це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.
З точки зору споживачів туристичних послуг – туристів – міжнародний туризм є засобом задоволення таких індивідуальних потреб, які пов’язані з прагненням залучитися до духовно-історичної спадщини, культурного життя певної країни, ознайомлення з її природними краєвидами, ландшафтами, здійснити відпочинок та оздоровлення за умов відповідної грошової компенсації.
Міжнародний туризм як вид економічної діяльності має такі особливості:
на відміну від зовнішньої торгівлі заснований на обміні не товарами і послугами, а туристами;
туристичні послуги не мобільні, не підлягають збереженню;
у пропозиціях відсутня гнучкість;
постійна зміна попиту.
Туристичні послуги – це послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів.
Туристичні послуги становлять значну частину послуг, що споживаються населенням, і мають специфічний соціально-оздоровчий характер, тобто відпочинок, можливість розвитку особистості, пізнання історичних і культурних цінностей, заняття спортом, участь у культурно-масових заходах тощо. Отже, туризм поєднує у собі економічний, соціальний, гуманітарний, виховний та естетичний чинники.
Напрямки туристичних потоків можна класифікувати наступним чином (рис. 5.4) [4, с. 163].
Залежно від головної мети:
а) рекреаційний;
б) пізнавальний;
в) науковий;
г) діловий.
За характером організації подорожі:
а) індивідуальний;
б) груповий;
в) стаціонарний;
г) організований;
д) самодіяльний.
За інтенсивністю туристичного потоку:
а) постійний;
б) сезонний.
За тривалістю перебування у подорожі:
а) тривалий;
б) короткотерміновий.
За демографічними ознаками:
а) дитячий;
б) літній;
в) молодіжний.
За формою співробітництва:
а) безвалютний обмін туристичними групами;
б) валютний обмін туристичними групами.
У 1960–1970 рр. міжнародний туризм набув всесвітнього характеру і в результаті цього утворився світовий ринок, у якому беруть участь всі без винятку країни.
Понад 1,5 млрд. осіб щороку беруть участь у туристичних поїздках. На частку міжнародного туризму припадає 6% вартості загальносвітового туризму і до 30% експорту ринку послуг. У туристичній індустрії планети працює 250 млн. осіб, вона забезпечує 14% валового національного продукту і щорічно збільшується на 6%. Більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень до національного бюджету, а в 70 – однією з трьох основних прибуткових статей бюджету. В середньому близько 65% від усіх міжнародних туристичних поїздок припадає на Європу, близько 20% – на Америку і близько 15% на інші регіони [4, с. 164; 10, с. 29].
Найбільшими нетто-експортерами туристичних послуг є Іспанія, США, Франція, Італія, а нетто-імпотерами – Німеччина, Японія, Великобританія [24, с. 34].
Туристичний потенціал певного регіону залежить від таких чинників:
доступності для потоку туристів з розвинених країн світу;
кількісних та якісних характеристик матеріально-технічної бази туризму;
культурної, соціальної, політичної та географічної привабливості.
Однією з передумов розвитку міжнародного туризму є прогрес світового транспорту.
У табл. 5.1 наведено чинники зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу [15, с. 161].
Таблиця 5.1