Джерельна база праці
Перелік літератури, використаної Омікроном, містить 8 позицій. Його відкриває монографія Вавжинця Марчинського «Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podolskiej» («Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії»), видана у Вільні в 1820–1823 рр. (т. І–ІІІ). Окремий розділ присвячений освіті («O oświeceniu»)1. Тут, зокрема, знаходяться історичні і статистичні відомості про Подільську гімназію та підпорядковані їй навчальні заклади, підготовані для видання, за словами Марчинського, першим директором цієї гімназії Міхалом Мацєйовським2.
Добре відомі подільським краєзнавцям книги «Подолия. Историческое описание» (вид. П. М. Батюшкова, СПб., 1891), «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» (вип. ІХ «Приходы и церкви Подольской епархии» за ред. Ю. Сіцинського, Кам’янець-Подільський, 1901), «Летопись Винницкого капуцинского кляштора» (Кам’янець, 1902) отця Іоанна Шиповича. Залучена також розвідка отця Юхима Сіцинського «Судебно-административная роль Винницы в давнее время». Описуючи Подільську гімназію, Омікрон спирається на дослідження кам’янець-подільського громадського діяча і краєзнавця Івана Міхалевича3. Крім того, передруковує звідти історичну записку про Подільську гімназію, повітове і парафіяльне училища при ній, укладену її вчителем математики Юзефом (Йосифом) Шумським 4 червня 1832 р.
Версії щодо авторства праці
«Вінницькі Мури...» – здається, єдина розвідка з історії Вінниці, написана під псевдонімом. Омікрон (О-мікрон) – п’ятнадцята літера грецької абетки. Її назва у перекладі означає «о мала», на відміну від «о великої» – омеги (). Сучасники Омікрона, можливо і знали, хто ховається під цим прибраним ім’ям, та, на жаль, не залишили про це свідчень – ані Густав Брілінг, ані Ян Лазовський, автори чудових спогадів про Вінницю початку ХХ ст. Наразі спробуємо розкрити incognito автора.
Насамперед зупинимося на тому, що нам відомо про Омікрона, бо дещо таки знаємо. Зокрема, що він публікувався на сторінках вінницької газети «Юго-Западный край», яка виходила з 1 липня 1912 р. до березня 1917 р. На жаль, її номери за перші три роки існування, ймовірно, не збереглися, але більшість їх з 1915 р. є у фондах Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва. Там віднайдено принаймні ще три статті Омікрона: «К открытию городской больницы» (1915), «12 Евангелий» і «Винницкий правящий викарий» (обидві 1916)1. Їх зміст також може стати дороговказом у наших пошуках. Отже, перша стаття присвячена гласному Вінницької думи наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Миколі Йосиповичу Дахновському, який ініціював і впродовж багатьох років добивався відкриття у Вінниці міської лікарні, друга – службі Божій в Казанській церкві у Мурах, третя – виділенню з Подільської православної єпархії (з центром у Кам’янці-Подільському) самостійної Вінницької єпархії (з центром у Вінниці).
Засади перевидання
Перевидання здійснено мовою оригіналу, зі збереженням початкової структури, нумерації та найменування окремих розділів. Повторено також виділення в тексті окремих слів, словосполучень або фрагментів великими прописними літерами, розрідженим чи напівжирним шрифтом, а також курсивом.
Зміни стосуються тільки модернізації правопису і пунктуації, виправлення друкарських помилок, розшифрування скорочень (окрім загальноприйнятих) у квадратних дужках, заміни в іменах правителів та в датах (століття) арабських цифр на римські.
Усі дати залишено, як і в оригіналі, за юліанським календарем, який використовувався в Російській імперії і відставав від григоріанського на 12 днів у XIX ст. і на 13 – у ХХ ст. (різниця між двома календарями збільшується з 1 березня 1800 і 1900 рр.).
Текст супроводжується вступом і двома видами приміток, з яких нечисленні посторінкові належать самому авторові й позначені, як і в першому виданні, зірочкою, а кінцеві з наскрізною нумерацією – упоряднику. В останніх наводяться відомості, потрібні для кращого зрозуміння тексту, переклад польських і латинських слів чи виразів, а також спростовуються деякі факти. Дати тут також наводяться за юліанським календарем.
Перевидання містить іменний покажчик, якого не було в першоджерелі. Важливим доповненням до тексту є численні ілюстрації (світлини, поштові листівки, документи і плани) з музейних, архівних і приватних колекцій.
Сердечно дякуємо за допомогу в підготовці видання працівникам Державного архіву Вінницької області, відділів рідкісної і цінної книги і літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва.
ВИННИЦКАЯ СТАРИНА