2. Економічна думка середньовіччя. Канонічна доктрина Фоми Аквінського.

На розвиток економічної думки класичного середньовіччя великий вплив справила католицька церква . Трактуванням економічних питань займалися церковні юристи, часто з античних позицій . Але вирішальне значення мали класові інтереси феодалів і інтереси церкви. Така доктрина отримала назву канонічна.

Її класичне тлумачення дав Фома Аквінський (1225 – 1274) – домініканський італієць, монах , аристократ за походженням, котрий став продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного (359 – 430 рр.), котрий створив принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці принципи зберігалися до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх кантоністів (ХІІІ – ХІV ст.)

Ранній канонізм:

категорично засуджує торговельний прибуток і лихварський відсоток (привласнення чужої праці);

еквівалентний обмін можливий лише при встановлені „справедливої ціни” (вартість) – „відповідно до речі” тобто включає витрати виробництва;

виступає проти гидливого ставлення ідеологів античного до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення;

заборонялися велика торгівля та позикові операції як гріховні явища.

Пізній канонізму розширяє коло аргументів „пояснюючи” економічні проблеми і причини соціальної несправедливості. Виникає двоїстий підхід до тлумачення економічних проблем. З одного боку, використовуються положення ранніх кантоністів (методична база яких опиралась на авторитарність доказів – церковні праці, священне писання), з другого боку, пізні каноністи коментують, уточняють початкову трактову конкретного господарського явища, економічної категорії і могли відобразити їх навіть в протилежному розумінні.

Фома Аквінський трактат „Сума теологій”

погоджується з ранніми каноністами щодо поділу праці на розумову та фізичну, але пов’язує цей поділ не з божим призначенням, а з соціальним станом Праця необхідна для життя і закріплення моральності; але праця фізична – заняття рабів;

розподіл суспільства на стани встановлюється богом. Піднятись до вищого стану – гріх, засуджує соціальну рівність;

двояка і компромісна позиція у трактуванні таких економічних категорій як багатство, обмін, вартість, гроші, торгівельний прибуток, лихварський відсоток;

„справедлива ціна” – обмін відповідно до соціального положення учасників (обмін і ціна повинні забезпечити більше благ тому , хто більше означає для життя суспільства) це захист привілей феодалів;

багатство – сукупність матеріальних благ, створених працею. Безмежне нагромадження золота і срібла – гріх (ранні каноністи). „Справедливі ціни” можуть бути джерелом росту особистої власності і створення „поміркованого багатства” не є гріхом;

захищає основи натурального господарства (держава повинна бути самозабезпеченою й усе необхідне отримувати зі своєї території). В той же час виправдовував обмін і вважав місто більш досконалою формою суспільства;

гроші розглядає подібно вченим Стародавнього світу та ранніх кантоністів. Вони є волевиявленням людей мати „найвірнішу міру в торгівлі і обороті”. Надає державі право встановлювати номінальну вартість грошей;

виправдовує торгівельний прибуток і лихварський відсоток. Вони є платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, ризик, транспортні та інші матеріальні витрати.

Економічна думка в Україні раннього періоду Середньовіччя найбільш широко відображена „Руській правді” (ХІ ст.) – кодекс законів, котрі захищали основи приватної власності. При спробі боржника втекти від свого кредитора останній міг перетворити його на свого довічного раба. Князі і бояри мали виключне й спадкоємне право на землю, позбавити якого їх не міг навіть великий князь.

„Руська правда” дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць та їх функцію обігу і функцію нагромадження. Законодавчо регулювалось лихварство (розмір проценту на короткий строк).

„Повість временних літ” (к. ХІ – поч.. ХІІ ст.), автором якої був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор.

джерелом всякого багатства є праця;

визнає природнім поділ праці на розумову і фізичну. Для добробуту держави ці види праці однаково важливі – і мудреця і ремісника;

поділ праці у процесі виробництва удосконалює майстерність.

У документах пізнього Середньовіччя зафіксовано значне поширення в Україні вотчинної форми власності на землю, за якою земля надавалась разом з тяглим населенням у спадкоємне володіння (з дозволом обміну, угод, дарування, продажу маєтку) .

З тих часів дійшли матеріали, що свідчать про ведення обліку доходів і майна. Економічна думка виправдовує лихварство. Позичкові грамоти свідчать, що кредитні операції здійснювалися під заставу майна, земельних володінь.

Велика увага приділялась фіскальним проблемам ( обкладення повинностями на користь держави селян, міщан, феодалів).

З другої половини ХV ст. формується козацтво. Багаті козаки отримали привілеї: платня грішми і натурою, свобода від оподаткування і повинностей .

ХVІ – ХVІІ ст. тяжке становище селян викликало повстання.

Виразниками соціально-економічних інтересів різних ланок суспільства – шляхти, духовенства, міщан, селян були Смотрицький, Вишенський, Могила. Їх думки стали ідеологічною підготовкою до війни під керівництвом Б.Хмельницького (1648 – 54 рр.). " Статті Хмельницького" закріпили привілейоване положення монастирів та єпископських кафедр, їх майно було недоторканим.

Перепис населення 1666 р. – єдиний збережений пам'ятник української статистичної думки другої половини ХVІІ ст., який зафіксував глибоку майнову диференціацію і класову різницю серед населення Лівобережної України.

Соціально-економічна думка в Україні другої половини ХVІІ ст., знайшла відображення у творчості Зиновієва – ухвалення праці ремісників і селян, проблем підвищеної рушійності трудового населення .