119. Назвіть похідні способи набуття права власності

Похідні способи набуття права власності ґрунтуються на праві попереднього власника, виводяться з його права — звідси й назва. Основним титулом похідного способу є договір (це можуть бути договори як речевого, так і зобов´язального права). Крім того, до цього способу належить і перехід права власності в порядку спадкування.

Основними способами похідного набуття були:

1) договір між відчужувачем і набувачем речі;

2) перехід майна у спадщину.

При похідному набутті право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача. Проте для переходу права власності від відчужувача до набувача одного укладення договору недостатньо. Угода про передачу речі права власності у набувача ще не породжувала, вона була лише правовою основою для його виникнення. Для перенесення права власності від відчужувача до набувача вимагалась фактична передача самої речі в формі манципації, поступки правом або традиції. Римське право додержувалось принципу: власність переноситься передачею, а не угодою — traditioni-bus dominia rerum, non pactis nudis transferuntur. Тільки припоєднанні цих двох умов (фактична передача і правова основа) право власності переходило від відчужувача до набувача. Правовими формами похідного набуття права власності були:

1) Mancipatio (манципація) — символічний акт, за яким у присутності п´яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачеві. Спочатку вагар дійсно зважував метал, який був платою за річ, що відчужувалась, але з появою карбованої монети зважування стало символічним і лише засвідчувало дійсний факт передачі права власності набувачеві.

2) In jure cessio (поступка правом) з´явилася вже у преторському праві та являла собою уявний судовий процес. Набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому. Відчужувач визнавав вимогу позивача. Претор, перед яким здійснювалась ця процедура, визнавав право власності за набувачем.

3) Traditio (проста передача) — простіша, легша і доступніша форма перенесення права порівняно з двома розглянутими вище формами передачі права власності, які були дуже громіздкими й ускладнювали цивільний обіг. Така форма вже була відома jus gentium. Вона називалась traditio і полягала у передачі фактичного володіння річчю відчужувачем набувачеві. Це міг бути або окремий речевий договір, або дії на виконання попередньої угоди, якою був договір купівлі-прода-жу, міни, дарування тощо. Для перенесення права власності за договорами зобов´язального права за традицією мала значення підстава — causa justa possessions, за якою передача здійснювалася. Цією підставою була взаємна воля, висловлена в договорі, що мав передувати передачі речі. Традиція ж є лише її виконанням, заключним актом.

120.Назвіть види римського права власності в Римі.

Традиційно вважалося, що римський власник має такі правоможності: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержувати прибутки, право захисту.

Jus possidendi(право посідання) – правоможність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю.

Jus utendi(право користування) – полягає в тому, що власник має право вилучати з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї.

Jus abutendi(право розпорядження) – власник міг визначати юридичну та фактичну долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами, заповідати, встановлювати сервітути на користь інших осіб, знищити її, викинути тощо.

Отже, право приватної власності можна визначити як найвищу владу особи над річчю, її виключне право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами.