127. Що таке іпотека

Римський юрист Ульпіан зазначає: «Ми називаємо заставою у власному розумінні те, що переходить до кредитора, іпотекою — те, що у володіння до кредитора не переходить» (D. 13.7.9.2). Основою для розвитку іпотеки послугували земельні правовідносини між власниками землі та наймачами. При укладенні договору найму зазначалося, що все, привезене, принесене або приведене на ділянку, не повинне вивозитися з неї, доки не буде повністю погашена заборгованість. Таким чином речі, що знаходилися на ділянці, потрапляли в іпотеку до власника землі, хоча наймач і далі користувався ними. Згодом іпотека, як форма застави, була поширена і на інші речі. Особливістю її було те, що заставодавець мав можливість заставляти одну і ту саму річ декільком кредиторам. У цьому разі їхні претензії задовольнялися почергово, а той, кому майна не залишилося, подавав позов у загальному порядку. Крім того, іпотеку могли укладати усно, але в період абсолютної монархії був виданий рескрипт, внаслідок якого письмова іпотека, укладена в належному місці (місці знаходження майна) у присутності трьох відомих свідків, мала перевагу перед публічно не встановленою (хоча б і раніше) іпотекою.

128. Що таке емфітевзис?

Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис).

129. Поняття скарбу в римському праві.

До первісних способів набуття права власності налеить скарб.

Thesaurus(скарб) – скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина – тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.

130. Одним із різновидів прав на чужі речі було заставне право, що виникло в ранній республіканський період. Єдиного терміна для його позначення не було, проте сутністьть застави залишалась постійною - забезпечувати виконання певних зобов'язань. Форми застави постійно удосконалювались. Застава виконувала лише допоміжну роль. Договір закладу, що був підставою для виникнення заставного права, укладався паралельно з будь-яким основним договором як доповнення до нього. Акцесорний (додатковий) характер договору закладу полягав в тому, що він вступав в дію лише за певної умови - невиконання основного зобов'язання. Це був договір з відкладною умовою. Якщо умова не наставала, він (заклад) не діяв.

Виникнення заставного права було зумовлене саме прагненням гарантувати виконання зобов'язань боржником.

Велике значення для розвитку ринкових відносин має Закон «Про заставу». Не можна уявити собі успішне ринковий обіг, тобто цивільний оборот, без застосування кредиту, а застосування кредиту в значній мірі забезпечується заставою. Застава тісно зв'язана з речевим правом, хоча структурно в діючому Цивільному кодексі й у проекті нового Цивільного кодексу правові норми, що регулюють заставу, відносяться до зобов'язального права, зокрема, до тієї його частини, що присвячена забезпеченню зобов'язань. (У деяких закордонних Цивільних кодексах застава відноситься до речевого права.).

131.Квіритська власність. Ця власність базувалася на нормах цивільного права (jus civile) і характеризувалась обов'язковим поєднанням у ній таких специфічних ознак: а) її суб'єктами могли бути тільки римські громадяни (винятком з цього правила були лише латини, наділені jus commercii, ; б) її матеріальним об'єктом були речі, які підлягали складній процедурі передачі - манципації.

Квіритська власність мала замкнутий характер, і поки Римська держава була невеликою, вона відповідала її внутрішнім потребам. Але з перетворенням Римської держави у світову квіритська власність стала гальмом розвитку цивільного обороту. Усе це зумовило пом'якшення формалізму квіритської власності і виникнення більш гнучких форм власності.