Тема 16. Структура національної економіки

2. Структурна політика

У разі неадекватності та наявності певних протиріч, що стають загрозою збереження цілісності макроекономічної системи, формуються передумови для структурної трансформації та структурних зрушень.

Статистичні дані 90-х років показують, що трансформаційні процеси мали наступні риси:

• суттєво послаблено позиції інвестиційно орієнтованих видів діяльності, що поглиблює технологічну прірву між Україною та розвинутими країнами.

• зростає частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих паливно-енергетичного та металургійного комплексів;

• стрімке скорочення частки легкої промисловості — галузі, яка безпосередньо орієнтована на задоволення споживчих потреб населення і разом із харчовою промисловістю приймає на себе соціальне навантаження

Ці обставини суттєво відрізняють економіку України від економіки ринкового типу, в якій під час класичної циклічної депресії чи структурної кризи відбувається "творче" руйнування наявної технологічної структури та будується фундамент для подальшого економічного зростання.

Починаючи з 1999 р., ситуація дещо покращується. Цьому значною мірою сприяє прискорення темпів зростання експорту, стабілізація інфляційних процесів, підвищення реальних доходів населення, вдосконалення податково-правового поля та переорієнтація економічної політики у напрямку посилення уваги до фундаментальних відтворювальних процесів. Однак основним джерелом економічного зростання (1999-2004 рр.) були вільні виробничі потужності та види діяльності зі швидким оборотом капіталу за одночасного поступового формування технологічної залежності від імпорту техніки і технологій, що не входять до числа високих, яка формує майбутнє відставання за рахунок підтримання низької конкурентоспроможності. Стратегічний ресурс розвитку — інновації — так і не був задіяний.

В економічних дослідженнях виокремлюють два підходи до про­блем структурної перебудови економіки: ліберальний та дирижистський.

За першим підходом, структурна перебудова націо­нальної економіки є природним процесом, який відбувається під впливом ринкових механізмів і дії об’єктивних економічних за­конів, передусім попиту і пропозиції. Вільне переливання капі­талів і ресурсів у прибутковіші сфери діяльності забезпечує най­більш відповідну вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. У такий спосіб формувалася структура економік США і Великої Британії. Але цей шлях надто тривалий і по­в’язаний зі значними соціальними збуреннями.

Дирижистська концепція надає перевагу активному державному втручанню в процеси структурної перебудови економіки. Вважається, що ефективно змінити структуру економіки можна лише при ціле­спрямованих діях уряду щодо розвитку найбільш конкурентних галузей та коригування відтворювальних процесів. Цим шляхом перебудовували економіки Японія, Південна Корея, Китай, Сін­гапур.

Структурні зрушення — сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- й макропропорціях економічної системи, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан. Це складне економічне явище, яке має свої чинники, рушійну силу, наслідки, глибину та термін здійснення.

Cтруктурні зрушення відображають становлення принципово нового технологічного способу виробництва, основною продуктивною силою якого є знання людей, втілені в інформаційно-інтелектуальних, комунікаційно-комп’ютерних та автоматизованих технологіях, принципами — інноваційність, ресурсозаощадливість, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація, а фактичним каталізатором змін — різноманітні інновації.

Разом з тим структурні зрушення є най­більш непередбачуваними процесами, які супроводжуються по­рушеннями економічної рівноваги, виникненням криз та ризи­ків для економічної діяльності суб’єктів господарювання.

Структурний аспект розвитку національної економіки вияв­ляється через кількісне зростання показників або певні якісні зміни в економіці. Як процес структурні зміни характеризують­ся цільовою спрямованістю, швидкістю, інтенсивністю та ци­клічністю. Їх динаміка вимірюється зміною:

1) частки відповід­них структурних елементів економічної системи;

2) рейтингу (місця) у загальній системі;

3) кількісних параметрів діяльності в динаміці.