Початок «інтернаціонального» стилю

У 1928—1930 роках Ле Корбюзьє здійснив три поїздки в Росію, знайшовши тут однодумців. Він переміг у конкурсі і отримав замовлення на проектування будинку Центросоюза (Центральної спілки споживчих товариств СРСР). Це був його перший реалізований проект великої громадського споруди. Будівля, що виходить на паралельні транспортні магістралі, має два різних фасади. Ле Корбюзьє тонко обігрує поєднання теплих по тону шорстких поверхонь, облицьованих фіолетово-рожевим туфом, і скляної «навісної стіни». На цьому гігантському «екрані» відображається мінлива картина московського неба, руйнуючи враження сухого геометризму і роблячи будівлю одним з найпоетичніших творів функціональної архітектури.Також 1930 року Ле Корбюзьє прийняв французьке громадянство

Під час Другої світової війни майстер, поїхавши до неокупованої зони Франції, присвятив себе живопису і теоретичним дослідженням. За цей час він видав книги «На роздоріжжі» (1941 р.), «Доля Парижа» (1941 р.), «Дім людини» (1942 р.), «Афінська хартія» (за матеріалами Міжнародного конгресу з сучасної архітектури в Афінах , 1943 р.).

Період «нового пластицизму»

Після війни кожна зведена споруда Ле Корбюзьє ставала художнім відкриттям. Такими були капела в Роншані (1950—1955 роки), Монастир Ля-Туретт біля Ліона (1957—1959 роки), будівля Національного музею західного мистецтва в Токіо (1956 — 1959 роки), Центр мистецтв в Кембриджі, США (1961−1964 роки). Він залишає аскетизм і пуристську стриманість своїх попередніх творів. Тепер його манера відрізняється багатством пластичних форм, фактурною обробкою поверхонь. Побудовані в ці роки будівлі знову змушують говорити про нього.

Перш за все, це Марсельський блок (1947—1952) — багатоквартирний житловий будинок в Марселі, розташований осібно на просторій озелененій ділянці. Корбюзье використав стандартизовані квартири «дуплекс» (на двох рівнях) з лоджіями, що виходять на обидві сторони будинку. Спочатку Марсельський блок задумувався як експериментальне житло з ідеєю колективного проживання (свого роду комуна). Всередині будівлі розташований громадський комплекс послуг: кафетерій, бібліотека, пошта, продуктові магазини та інше. На огороджувальних стінах лоджій вперше в такому масштабі застосоване розфарбовування в яскраві чисті кольори — поліхромія. Подібні житлові одиниці (частково видозмінені) зведені пізніше в містах Нант, Резе (1955), Брі-ан-Форе (1961), Фірміні (1968) (Франція), в Західному Берліні (1957). У цих спорудах втілилася ідея «променистого міста» Корбюзье — міста, сприятливого для існування людини.

1950 року на запрошення індійської влади штату Пенджаб Корбюзье приступив до здійснення наймасштабнішого проекту свого життя — проекту нової столиці штату, міста Чандігарх. Місто будувалося впродовж приблизно десяти років (1951—1960, добудовувався протягом 1960-х років). Із Ле Корбюзье у проектуванні співпрацювали архітектори з Англії, подружжя Максвелл Фрай і Джейн Дрю, а також П'єр Жаннере, — три головних архітектора, які здійснювали нагляд за будівництвом. З ними працювала також велика група індійських архітекторів на чолі з М. Н. Шарма[2].Помер Ле Корбюзьє у французькому містечку Рокбрюн-Кап-Мартен 27 серпня 1965. 2002 року Фонд Ле Корбюзье і Міністерство культури Франції виступили з ініціативою внести твори Ле Корбюзье в список пам'яток Світової спадщини ЮНЕСКО. Заручившись підтримкою країн, на території яких зведені його споруди, — Франції, Аргентини, Німеччини, Швейцарії, Бельгії , Індії, Японії — ці організації підготували список творів Ле Корбюзье і внесли свою пропозицію в ЮНЕСКО у січні 2008 року.

Будівля Національного музею західного мистецтва в Токіо

Делі, Індія