27

РОЗДІЛ 3

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІВНІЧНОЇ АГЛОМЕРАЦІЇ КРАСНОПЕРЕКОПСЬКОГО РАЙОНУ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3. 1. Фізико-географічне положення

Підприємство ЗАТ «Кримський титан» розташоване в межах Автономної Республіки Крим (далі АРК), на території Красноперекопського району (рис. 3.1). І хоча дане підприємство безпосередньо не знаходиться в межах Херсонської області, близькість від даного регіону, звісно, призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовище, адже для полютантів не існує адміністративних кордонів.

Загалом природно-кліматичні особливості як Херсонської області (зокрема зони впливу – її південної частини), так і Красноперекопського району АРК досить схожі.

Красноперекопський район розташована на півдні України. На півночі межує з Херсонською областю, омивається озером Сиваш, на заході – Каркінітською затокою Чорного моря. Район заснований у 1935 році. Населення складає 29627 чоловік. Площа – 1231 км². Густота населення 24 особи на км².

З положенням у степовій природній зоні пов'я­зане головне природне багатство регіону – земельні ресурси, але посушливий клімат, процеси осолонцювання, маловодність і слабка залісненість не­гативно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва.

У національному складі переважають українці (близько 75,7 %), прожи­вають також росіяни (близько 20,2 %), білоруси, євреї та інші національності.

3. 2. Кліматичні умови

Клімат північної частини АРК помірно континен­тальний з м'якою малосніжною зимою та жарким посушливим літом. Пересічна температура січня від + 1,5°С, липня відповідно +24°С. Період з температурою понад +10° становить 215 – 230 днів. Сума активних температур за рік 3200 – 3400°С. Річна кількість опадів незначна – від 300 до 410 мм, пере­важна їх кількість випадає влітку у вигляді злив. Сніго­вий покрив нестійкий. Се­ред несприятливих кліматичних явищ, що завдають шкоди – суховії (25 – 30 днів на рік, в окремі роки – 50 – 60), пилові бурі (3 – 8 днів), град (1 – 2 дні). Весняні й осінні посухи повторюються кожні 2 – 3 роки. Північний Крим роз­ташований у дуже посуш­ливій, помірно жаркій агрокліматичній зоні з м'якою зимою.

Клімат Північного Криму займає прикордонне положення між помірним і субтропічним географічними поясами, що сприяє м'якому клімату півострова та великій кількості годин сонячного світла (2180—2470 годин на рік).

3. 3. Геологія та рельєф

У геоструктурному відношенні територія півночі Кримського півострова розташована на південному краї Східно-Європейської плат­форми. На корі вивітрювання і гранітно-гнейсових породах фундаменту залягає шарувата теригенно-карбонатна товща відкладів Причорноморської западини. Вона складається з па­леогенових карбонатних та гли­нистих порід, які місцями відслонюються у річкових доли­нах, під ними заля­гають карбонатні верхньокрейдові і піщано-глинисті нижньокрейдові відклади. Верхній шар осадового чохла склада­ється з міоценових пісків та глин і пліоценових вапняків-черепашників Південно-Української монокліналі. Серед антропогенових найпоширені­шими є породи лесової форма­ції. Вони перекривають піщані алювіальні відклади різновіко­вих терас. Регіон розташований в ме­жах Причорноморської низови­ни. Поверхня – слабохвиляста рівнинна, полого нахилена в південному напрямі. Узбережжя Азовського моря і затоки Сиваш піднімається над рівнем моря лише на 5 – 10 м. На півдні і, особливо, на південному сході, рівнин­ність поверхні порушується подами і балками-розлогами (глибина їх врізу досягає 10 – 15 м). Берегова лінія порізана мілко­водними затоками (Ягорлицька, Тендрівська, Джарилгацька, Каркінітська затоки Чорного моря, Сиваш – Азов­ського моря), які відокремлюють невеликі півострови (частина півострова Ягорлицький Кут, Чонгарський та ін.) та довгі вузькі піщані коси (Тендрівська, Кінбурнська, частина Арабатської Стрілки, Бирючий Острів). У межах регіону острови Джарилгач, Довгий, Круглий, Смалений, Бабин, Орлів, Чурюк, Куюктук. Серед корисних копалин регіону найпоширеніші вапняки, черепашники, глини, піски, солі Сиваша і прибережних озер. Є торф (Кардашинське родовище), газ (Стрілківське родовище). Багато солоних озер, ропа і гря­зі мають лікувальні властивості.

3. 4. Гідрографія

Північний Крим розташований в зоні сухого степу. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем).

Загалом, регіон маловодний (зокрема досить невелика частка придатних для споживання прісних вод. У північній частині півострова – Північнокримський канал, вода в який надходить із Дніпра. Є кілька великих солоних озер – Сакське, Акташське, Тобечицьке, Чокрацьке, Красне, Айгульське та інші.

Північно-Кримський канал – іригаційна споруда на Півдні України (Херсонська область і АР Крим). Канал споруджений для перекидання зрегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони Півдня України з метою зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострову.

Починається Північно-Кримський канал з Каховського водосховища, поблизу м. Нової Каховки. Довжина – 402,6 км, максимальна пропускна спроможність 380 м³/сек. Перша ділянка каналу (208,9 км) — самопливна, на інших ділянках працює чотирисхідчастий машинний водопідйом (на 8, 25, 7, 67 і 36 м). Вода по трасі каналу подається на висоту понад 100 м за допомогою трьох насосних станцій. Четверта станція подає воду по трубопроводу (довжиною 30 км) на водоочисні споруди міста Керчі. Від Північно-Кримського каналу відходять Краснознаменський канал, п'ять великих зрошувально-обводнювальних гілок – Роздольненська, Червоногвардійська, Чорноморська, канали Азовський і Роздольненський загальною довжиною 300 км. З нього одержує живлення також Чаплінська зрошувальна система (17,2 тис. га). Загальний об'єм води, що надходить по каналу для потреб побутового і технічного водопостачання – 0,41 млрд. м³, для зрошування – 3,51 млрд. м³ на рік. Кожен рік на Кримський півострів каналом подається понад 1,2 млрд. м³ дніпровської води, що становить 85% від загального обсягу водоспоживання в Автономній Республіці Крим. Для забезпечення гарантованого водопостачання побудовані 5 водоймищ, 126 насосних станцій для подачі води на зрошувальні землі, 256 інших великих гідротехнічних споруджень; здійснюється телемеханічне керування гідротехнічними затворами й автоматичне керування великими насосними станціями. Для запобігання підйому рівня ґрунтових вод у зоні каналу була побудована дренажна система.

Сакське озеро – солоне безстічне озеро на Кримській низовині, за 20 км від Євпаторії. Площа 7 – 10 км², глибина – 0,8 – 1,5 м, рівень на 1,1 м нижчий від Чорного моря. Сакське озеро утворилося з лиману, відділеного широким (до 800 м) пересипом від моря. Сакське озеро штучно поділено на два басейни: східний – лікувальний та західний – промисловий. Воно живиться морською водою через канал. Не замерзає. Дно озера вкрите грубим шаром мінерального мулу, що, як і ропа, має лікувальні властивості. В озері відбувається природне осідання кухонної соли, зрідка – хлористого магнію і ґлявберової солі. Над озером розташоване місто Саки.

Салгир – найбільша річка на Кримському півострові. Довжина 232 км, площа басейну – 4010 км². Утворюється від злиття річок Ангари і Кизилкобінка, що беруть початок на північних схилах Кримських гір, далі тече по Кримській низовині, впадає в Сиваш. Живлення переважно снігове та ґрунтове. Влітку в нижній течії пересихає. У долині Салгиру збудовано Салгирську зрошувальну систему. На Салгирі розташована столиця Криму – місто Сімферополь.

Салгир разом зі своєю притокою Біюк-Карасу представляє найбільшу в Криму річкову систему. Повна довжина Салгира та 14 його приток, що безпосередньо впадають у нього, дорівнює 923 км. Площа водозбірного басейну Салгира – 3750 км². Густота річкової мережі – 0,25 км². Характерним для приток Салгира є те, що вони не всі доносять свою воду до нього, гублячись на степовій рівнині.

Верхів'я Салгира і його приток розташовані на північних схилах головної гряди Кримських гір. В середині свого плину вони мають характер гірських потоків з більшим падінням, та великими швидкостями. Долини рік вузькі. По виходу рік на рівнину ухили їх різко зменшуються, долини гублять ясні обриси, у гирловій частині рік вони не ясно виражені. Зі зменшенням висоти місцевості погіршуються умови формування стоку, зменшуються опади й збільшується випаровування, що призводить до зменшення водності рік.

Сиваш, або Гниле Море – система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого відокремлюється Арабатською косою і сполучається з ним Генічеською протокою.

Складається з 11 солоних та гірко-солоних заток. Довжина – близько 200 км, ширина – 2 – 35 км, глибина – максимально до 3,5 м.

Пересічна площа – нестала, 2 400 км², з яких близько 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою.

Живиться водами Азовського моря, в Сиваш впадають річки Салгир, Чуруксу та інші, які влітку часто пересихають. Взимку Сиваш замерзає, темперетура води у теплий період коливається від +20 до +32 °C.

Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини.

Дно Сивашу вкрите потужним шаром мулу завтовшки місцями до 10 – 15 м. Солоність від 22 ‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).

У розсолах Сивашу є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі.

Загальні запаси солей Сивашу – близько 200 млн. т. На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий.

Для річок області ха­рактерне мішане живлення: снігове становить 85—90 %, підземне — 10—15 %. При­родний режим річок змінений внаслідок їх урегульованості. Річки і водойми використо­вують для водопостачання, зро­шування, риборозведення. Ли­мани і затоки мають рибопромислове і рекреаційне значення.