Тема 7. Оцінка ринкової вартості машин та обладнання
7 .1. Структурно-логічний конспект
Ключові програмні питання:
Інвентарний об’єкт
Технологічне, функціональне, економічне старіння
Строк служби
Роздрібна, групова та системна оцінка машин та обладнання
Як об’єкт оцінки, машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства, і в першу чергу від будинків і споруд. До основних з них належать:
Кількість об’єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізняється за призначенням, експлуатаційними і конструктивними характеристиками. Серед них зустрічаються об’єкти, що важко ідентифікувати. Вони настільки тісно пов’язані з будинками та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості, так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлювальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках по своїй суті є обладнанням, але відносяться до нерухомості. Ліфт у будинку, його кабіна, привід і система управління — це обладнання, а шахта ліфта — споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та обладнання, аналоги яких слід шукати на вторинних ринках продажу або в устарілих прейскурантах оптових цін та номенклатурних каталогах.
В аналізованій предметній сфері оцінки немає таких узагальню- ючих техніко-економічних показників, як вартість 1 м2 площі, 1 м3 об’єму, 1 погонного метра довжини та інше, які широко використовуються при оцінці будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують їх оцінку.
Для швидкозмінюваних поколінь машин найактуальнішою, найважчою для визначення і найбільш значимою за своїми наслідками, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціонального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння засобів праці, а також пов’язаного з цим їх знецінення.
Оцінку вартості машин та обладнання дуже ускладнює велика частка імпортного обладнання у складі машинного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчизняними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, а й за вартісними (монопольно високими) параметрами.
Цільова орієнтація класифікації машин та обладнання, що підлягають оцінці, полягає в забезпеченні ідентичності інформаційно-довідкового матеріалу, методичного інструментарію і технології оцінки однорідних видів обладнання. Ця обставина визначає такі способи групування об’єктів оцінки:
за належністю до основних фондів — віднесені до виробничих чи невиробничих основних фондів;
за роллю у виробничому процесі:
основне технологічне обладнання,
обладнання для виготовлення продукції (надання послуг),
допоміжне обладнання,
обладнання, зайняте на побічних та обслуговуючих роботах;
за правом власності: власне; безкоштовно отримане у тимчасове користування; орендоване в іншого власника (у тому числі за лізингом); здане в оренду;
за способом придбання та за походженням:
вітчизняне, придбане новим,
імпортне, придбане новим,
вітчизняне, що було у вжитку,
імпортне, що було у вжитку,
виготовлене власними силами;
за етапом життєвого циклу:
недавно отримане обладнання та підготовлюване до експлуатації,
обладнання, що експлуатується,
обладнання, що перебуває у капітальному ремонті, проходить модернізацію, технічне доозброєння та інше,
законсервоване та запасне (у тому числі мобілізаційне) облад- нання,
обладнання, що підготовлюється до вибуття, продажу та передачі,
обладнання, виведене з експлуатації, що підлягає утилізації (у тому числі через технологічне, функціональне та економічне старіння);
за рівнем універсальності: стандартно універсальне, вітчизняного чи закордонного виробництва; спеціалізоване, що випускається на базі універсального; спеціальне, виготовлене за індивідуальним замов- ленням.
Важливе значення під час проведення оціночних робіт має ідентифікація об’єкта оцінки, тобто встановлення відповідності між документа- цією на об’єкт та його реальним станом. У процесі ідентифікації складається чи уточнюється інвентарний список оціночних одиниць обладнання за їх фактичною наявністю, перевіряється та приводиться у відповідність до їх реального стану основна вихідна інформація про об’єкти оцінки. Вона створює основу опису (лістингу) обладнання, що підлягає оцінці. Розгорнута структурна характеристика документа проілюстрована на прикладі металообробного обладнання і має такий вигляд:
найменування та модель верстата;
призначення та опис виконуваних функцій;
габаритні розміри та маса конструкції;
основні технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі характеристики верстата (наприклад, відстань між «центрами» важлива для визначення потужності токарного верстата, довжина та ширина фрезерування — для фрезерного, висота — для радіально-свердлильного, вагові параметри — для ковальсько-пресувального обладнання);
характеристика системи управління;
перелік додаткового приладдя, яким стандартно комплектується верстат;
рік виготовлення, дата введення в експлуатацію, нормативний строк служби;
відомості про ремонт і технічне обслуговування, заміну окремих вузлів та агрегатів;
поточна ціна продажу чи вартість заміщення аналогічною технікою;
назва та реквізити фірми-виробника;
інша інформація по об’єкту оцінки;
відомості по додатковому приладдю, що не включаються у стан- дартну комплектацію верстата.
Якість ідентифікації й технічної експертизи машин та обладнання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти та об’єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти й описи, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передачі, документи бухгалтерського обліку, а також додаткові відомості, отримані шляхом опитування спеціалістів і працівників підприємства. При укладенні договору на оцінку машин та обладнання вказується склад документів та строки їх надання адміністрацією підприємства для своєчасного початку оціночних робіт. Зовнішніми джерелами інформації можуть бути номенклатурні довідники, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінщиків та інші інформаційні масиви.
Відносно до проблем оцінки, знос означає втрату вартості об’єкта в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання, впливу науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища. Зменшення вартості відбувається внаслідок матеріального зносу, під яким слід розуміти втрату об’єктом корисних властивостей у результаті природних процесів, зносу конструктивних елементів під час експлуатації, а також під впливом зовнішніх негативних факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих та ін.). Якщо вартість понизилася внаслідок втрати об’єктом конкурентоспроможності, падіння ринкового попиту порівняно з аналогічними об’єктами, то це свідчить про його техніко-економічне старіння (знос). Закордонні фахівці в галузі оцінки майна розподіляють техніко-економічне старіння та пов’язане з ним знецінення на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє).
Технологічне старіння прийнято вважати наслідком науково-технічного прогресу в сфері створення нових конструкцій, технологій і матеріалів, що проявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки порівняно з новими аналогами, які купуються за меншою ціною та потребують менших експлуатаційних витрат (обслуговування та ремонт).
Функціональне старіння — це знецінення об’єкта в результаті невідповідності його параметрів і характеристик оптимальному техніко-економічному рівню, що забезпечує достатню для сучасного виробництва потужність, точність, надійність, енергоємність, екологічність та інші споживчі властивості.
Економічне старіння — це знецінення об’єкта, зумовлене впливом зовнішніх факторів (зміна ринкової рівноваги попиту та пропонування, запровадженням законодавчих обмежень на використання певного виду устаткування через невідповідність екологічним чи ергономічним критеріям, погіршення якості сировини і т. ін.)
1. Метод «ефективного віку» — базується на висновках фахівця-експерта чи самого оцінщика щодо фактичного стану машини (обладнання) виходячи з її зовнішнього вигляду, умов експлуатації та інших факторів, а також припущень про можливість достовірного визначення строку служби об’єкта.
При використанні даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків і споруд, використовуються такі терміни та визначення:
Строк служби (строк економічного життя) (СС) — це період часу від дати встановлення до дати виведення з експлуатації об’єкта (чи повністю відпрацьовано ресурс об’єкта).
Залишковий термін служби (СЗ) — прогнозована кількість років до виведення об’єкта з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).
Хронологічний (фактичний) вік (СХ) — кількість років, що минули від дати створення об’єкта (чи напрацювання).
Ефективний вік (СЕ) — різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об’єкта за минулі роки):
СЕ = СС – СЗ.
Відмінності фактичних вікових параметрів засобів праці визначають методичні особливості розрахунку коефіцієнта їх фізичного зносу:
1) для порівняно нового обладнання за нормальних умов експлуатації він визначається таким чином:
КФ = СХ / СС × 100 %;
2) для більш зношеного складного обладнання коефіцієнт розраховується за формулою:
КФ = (СЕ / (СЕ + СЗ)) × 100 %;
3) для обладнання, що відпрацювало термін більший за строк його економічного життя, яке продовжує все ще працювати, хоча за бухгалтерськими документами на нього вже нараховано 100% зносу, коефіцієнт визначається таким чином:
КФ = ((СХ – С*З) × СЕ) / × 100 %,
де С*З — залишковий строк служби, визначений експертним шляхом;
4) для капітально відремонтованого обладнання коефіцієнт визначається за формулою:
КФ = СЕ / СС × 100%;
Ефективний строк служби визначається таким чином:
СЕ = СХ1 k1 + СХ2 k2 + ... + СХi ki,
де СХ1, СХ2, …, СХі — відповідно хронологічний вік частин об’єкта, які було капітально відремонтовано, та підпадаючих під ремонт; k1, k2, …, ki — процентне співвідношення цих частин об’єкта в загальній їх сукупності.
2. Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів-експертів, у тому числі можливо й робітників служби головного механіка та ремонтних підрозділів підприємства, для оцінки фактичного стану обладнання та визначення рівня його фізичного зносу. Для того, щоб експерти керувалися єдиними критеріями оцінки зносу на основі накопиченого досвіду діагностичних робіт, складають спеціальні оціночні шкали.