2.Дипломатичне право

11.2. Дипломатичне право

Дипломатичне право – це галузь міжнародного права, яка регулює представництво держав в їх взаємовідносинах з іншими державами і міжнародними організаuіями.

Функuії дипломатичного представниuтва:

- представниuтво акредитуючої держави в державі перебу­вання;

- захист в державі перебування інтересів акредитуючої дер­жави і й громадян в межах, допустимих міжнародним правом; – ведення переговорів з урядом держави перебування;

- з’ясування всіма законними засобами умов і подій в прий-

маючій державі і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

- сприяння і розвиток дружніх відносин між акредиту­ючою і приймаючою державами в розвитку їх відносин в сфері науки, економіки та культури (ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року)l.

Глави дипломатичних представництв поділяються на 3 класи: – клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав, інших глав представництв еквівалентного рангу;

- клас посланників і інтернунціїв, які акредитуються при главах урядів;

- клас повірених у справах, які акредитуються при міністр ах закордонних справ.

Інакше як у відношенні старшинства і етикету, не повинно проводитися жодної різниці між главами представництв внаслідок їх належності до того чи іншого класу (ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

При призначенні керівника дипломатичного представниц­тва одержується агреман – згода держави, яка його приймає. Держава перебування не зобов’язана повідомляти акредитуючій державі мотиви відмови вагремані.

Акредитуюча держава може призначати членів персоналу представництва. Щодо військових, морських, авіаційних атташе, то держава перебування може запропонувати, щоб їх імена по­відомлялися раніше на й схвалення (ст. 7 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Види персоналу дипломатичного представництва: – дипломатичний (дипломатичні агенти);

- адміністративно-технічний (програміст, архівіст тощо);

- обслуговуючий (кухар, офіціант, шофер тощо).

Порядок призначення і чисельний склад дипломатичного представництва визначаються міждержавною угодою.

Держава перебування може в будь-який час, не будучи зо­бов’язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава представництва або який-небудь з членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або, що будь-який інший член персоналу є неприйнятним. В такому випадку акредитуюча держава повинна, відповідно, відкликати цю особу або припинити й функції в представництві.

Та або інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави перебування. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати чи не виконає протягом розумного строку свої зобов’язання, держава перебування може відмовитися визнавати зазначену особу співробітником представництва.

Імунітети дипломатичних представництв:

- недоторканність їх приміщень (влади держави перебування не можуть входити в ці приміщення інакше, як за згодою глави представництва) ~ на державу перебування покладено спеціальний обов’язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень представництва від будь-якого вторгнення або нанесення шкоди і для запобігання будь-якому порушенню спокою представництва або образі його гідності;

-  імунітет цих приміщень і майна, що в них знаходиться, а також засобів пересування представництва від обшуку, рекві­зиції, арешту і виконавчих дій;

- недорканність їх документів і архівів в будь-який час і незалежно від їх місцезнахоження;

- офіційна кореспонденція представництва недоторкан­на, під офіційною кореспонденцією розуміється вся корес­понденція, що стосується представництва і його функцій (ст.ст. 22, 24, 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Імунітети дипломатичних агентів:

- особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затриманню в жодній формі (держава перебування повинна ставитися до дипломатичного агента з належною по­вагою і вживати всіх належних заходів для попередження будь­яких посягань на його особу, свободу або гідність);

- приватна резиденція дипломатичного агента недоторканна, як і його папери, кореспонденція;

- його майно рівним чином користується недоторканністю;

- дипломатичний агент користується імунітетом від кримі­нальної юрисдикції держави перебування, він користується також імунітетом від цивільної і адміністративної юрисдикції, крім випадків:

- майнових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки він не володіє цим майном від імені акредитуючої дер­жави для цілей представництва;

- позовів, щодо спадкування, у відношенні яких диплома­тичний агент є виконавцем заповіту, опікуном спадкового майна, спадкоємцем або відмовоотримувачем, тобто діє як приваТна особа, а не від імені акредитуючої держави;

- позовів, що стосуються будь-якої професійної або комер­ційної діяльності, що здійснюється дипломатичним агентом в державі перебування за межами своЇХ офіційних функцій;

- дипломатичний агент не зобов’язаний давати свідчення як свідок;

- жодні виконавчі заходи не можуть прийматися щодо дипломатичного агента за винятком названих вище і інакше як за умови, що відповідні заходи можуть застосовуватися без порушення недоторканності його особи або його резиденції (ст.ст. 29 – 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року)!.

Привілеї дипломатичних представництв:

• представництву і його главі належить право користуватися прапором і емблемою акредитуючої держави на приміщеннях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування;

• держава перебування повинна або надати допомогу в купівлі на своїй території відповідно до своЇХ законів приміщень для представництва, або надати допомогу акредитуючій державі в отриманні приміщень будь-яким іншим чином;

• акредитуюча держава і глава представництва звільняються від всіх державних, районних і муніціпальних податків, зборів і мита щодо приміщень представництва, власних або найманих, крім таких податків, зборів і мита, які становлять собою плату за конкретні види обслуговування;

• держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання функцій представництва;

• держава перебування повинна дозволяти і охороняти вільні відносини представництва для всіх офіційних цілей при зносинах з урядом та іншими представництвами, консульствами акредитуючої держави, де б вони не знаходилися;

• представництво може користуватися усіма необхідними засобами, включаючи дипломатичних кур’єрів, закодовані чи заll1Ифровані депеші, проте представництво може встановлювати і експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування;

• платня і збори, що справляються представництвом при виконанні своїх офіційних обов’язків, звільняються від всіх податків, зборів і мита;

• держава перебування, згідно з прийнятими нею законами і правилами, дозволяє ввозити і звільняє від мита, податків і зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення і подібні послуги, предмети, призначені для офіційного вико­ристання представництвом, предмети, призначені для особис­того користування дипломатичного агента або членів його сім’ї, що проживають разом з ним, включаючи предмети, необхідні для їі обзаведення (ст.ст. 20, 21, 23, 25, 27, 28, 36 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Дипломатична пошта не підлягає ні відкриттю, ні затриман­ню. Всі місця, що складають дипломатичну пошту, повинні мати видимі зовнішні знаки, що вказують на їх характер, і вони можуть містити тільки дипломатичні документи і пред­мети, призначені для офіційного використання.

Дипломатичний кур’єр, який повинен мати офіційний до­кумент в якому вказано його статус і число місць, що склада­ють дипломатичну пошту, користується при виконанні своЇХ обов’язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.

Акредитуюча держава або представник можуть призначати дипломатичних кур’єрів ad hoc (для цього випадку). В такому випадку їх імунітети припиняються в момент доставки дипло­матичної пошти за призначенням.

Дипломатична пошта може бути доручена командиру екіпа­жу цивільного судна, що направляється в аеропорт, прибуття в який дозволено. Командир повинен мати офіційний документ, де вказано число місць, що складають дипломатичну пошту, але він не вважається дипломатичним кур’єром. Представництво може направити одного з своїх опівробітників прийняти дипло­матичну пошту безпосередньо і безперешкодно від комаНДира літака (ст. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Привілеї дипломатичних агентів:

• оскільки це не суперечить законам і правилам про зони в’їзд в які забороняється або регулюється з міркувань державноу безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім спів­робітникам представництва свободу пересування на їі території;

• дипломатичний агент звільняється від всіх податків, зборів і мита, особистих і майнових, державних, районних і муні­ціпальних, за винятком:

- непрямих податків, які звичайно включаються в ціну товарів або обслуговування;

- зборів і податків на приватне нерухоме майно, що знахо­диться на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

- податків на спадщину і мита на спадкування, що стягу­ються державою перебування, за винятком податків і мита на рухоме майно померлого дипломатичного агента або члена його сім’ї;

- зборів і податків на приватний дохід, джерело якого зна­ходиться в державі перебування;

- зборів за конкретні види обслуговування;

- реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних

зборів і гербового збору щодо нерухомого майна за винятком приміщень представництва;

- держава перебування зобов’язана звільняти дипломатич­них агентів від всіх трудових і державних обов’язків, таких, як реквізиції, контрибуції і військовий постій;

- держава перебування відповідно до прийнятих нею за­конів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від мита, податків і зборів, за винятком складських зборів, зборів на перевезення тощо, предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім’ї, що живуть разом з ним, включаючи предмети, призначені для особистого обзаведення;

- особистий багаж дипломатичного агента звільняється від огляду, якщо немає серЙозних.підстав передбачати, що він містить предмети, не призначені для особистого використання, або предмети, ввезення-вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. Огляд повинен здійснюватися тільки в присутності дипломатичного агента або його повноважного представника (ст. 26, 34, 35, 36 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Члени сім’ї дипломатичного агента, шо проживають разом з ним, користуються, якшо вони не є громадянами країни пере­буванНЯ, привілеями і імунітетами дипломатичного агента .

Члени адміністративно-технічного персоналу представництва і члеНИ їх сімей, які проживають разом з ними, користуються, якw.о вони не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, привілеями і імунітетами дипло­матичних агентів з тим винятком, шо імунітет від цивільної і адміністративної юрисдикції держави перебування не поши­рюється на діЇ, вчинені ними не при виконанні службових обов’язків.

Члени обслуговуючого персоналу представництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, користуються імунітетом шодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків, і звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, що отриманий ними за свою службу.

Домашні робітники співробітників представництва, якшо вони не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, що отриманий ними за свою службу. В інших відносинах вони можуть користуватися привілеями і імунітетами тільки тою мірою, якою це допускає держава перебування. Однак держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, шоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій представництва.

Інші члени персоналу представництва і домашні робітники, які є громадянами держави перебування або постійно в ній проживають, користуються привілеями і імунітетами тільки тою мірою, в якій це допускає держава перебування. Однак держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним ЧИНом у здійснення функцій предстаВНl:щтва (ст.ст. 37, 38 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Кожна особа, яка має право на привілеї і імунітети, користується ними з моменту в’їзду гі на територію держави перебу вання під час слідування для зайняття своєї посади або, якщо вона вже знаходиться на цій території, з того моменту, коли про гі призначення повідомляється Міністерству закордонних справ або іншому міністерству, щодо якого існує домовленість.

Якщо функції особи, яка користується привілеями і іму­нітетами, закінчуються, ці імунітети і привілеї зазвичай припиняються у той момент, коли вона залишає країну або з закінченням розумного строку для того, щоб це зробити, але продовжують існувати до зазначеного часу навіть у випадку збройного конфлікту. Однак щодо дій, вчинених такою особою при виконанні своїх функцій співробітника представництва, імунітет продовжує існувати. У випадку смерті співробітника представництва члени його сім’ї продовжують користуватися привілеями і імунітетами, на які вони мають право, до закінчення розумного строку для залишення держави перебування (ст. 39 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року)2.

Без шкоди для їх привілеїв і імунітетів всі особи, які корис­туються такими привілеями і імунітетами, повинні поважати закони і постанови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

Приміщення представництва не повинні використовуватися в цілях, несумісних з функціями представництва, передбаченими Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, або іншими нормами загального міжнародного права, або ж будь-якими спеціальними угодами, що діють між акредитуючою державою і державою перебування.

Дипломатичний агент не повинен займатися в державі перебування професійною або комерційною діяльністю в цілях особистої вигоди. Функції дипломатичного агента припи­няються, зокрема, після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинені; після повідомлення державою перебування акредитуючої держави, що вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представництва (ст.ст. 41, 42, Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Від імунітету диломатичних агентів, членів адміністративно­технічного, обслуговуючого персоналу, членів їх сімей – гро­мадян акредитуючої держави може відмовитися акредитуюча держава. Відмова за~жди повинна бути чітко визначена.

Відкриття судової справи дипломатичним агентом, членом адміністративно-технічного, обслуговуючого персонала, членом його сім’ї (громадянином акредитуючої держави) позбавляє їх права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов’язаних з основним позовом.

Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету, від юрисдикції щодо виконання рішення, для цього потрібна ок­рема відмова (ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Держава перебування повинна, навіть у випадку військового конфлікту, надати сприяння, необхідне для можливого швидкого виїзду осіб, які користуються привілеями і імунітетами, що не є громадянами держави перебування, і членів сімей таких осіб, незалежно від їх громадянства. Вона повинна, зокрема, надати у випадку необхідності в їх розпорядження транспортні засоби, які потрібні для них самих і їх майна у випадку розриву дипломатичних зносин між двома дер­жавами або остаточного чи тимчасового відкликання пред­ставництва, держава перебування повинна, навіть у випадку збройного конфлікту, поважати і охороняти приміщення представництва разом з його майном і архівами. Акредитуюча держава може довірити охорону приміщень свого представ­ництва разом з його майном і архівами третій державі, прий­нятній для держави перебування. Акредитуюча держава може, з попередньої згоди держави перебування і на прохання третьої держави, не представленої в державі перебування, взяти на себе тимчасовий захист інтересів цієї третьої держави і її гро­Мадян (ст.ст. 44-46 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року).

Положення Віденської конвенції про дипломаТичні зноси­ни 1961 року застосовуються державами-учасницями на осноі взаємності і недискримінації.