1. Основні ціноутворюючі фактори зовнішньої торгівлі. Системи та

види світових цін

В умовах ринкової економіки ціноутворення в зовнішній

торгівлі здійснюється під впливом конкретної ринкової ситуації. За

характером, рівнем і сферою дії ціноутворюючі фактори можуть бути

розмежовані на п'ять нижчеперелічених груп.

1. Загальноекономічні, тобто діючі незалежно від виду

продукції і конкретних умов її виробництва і реалізації. До них

відносяться:

- економічний цикл;

- стан сукупного попиту та пропозиції;

- інфляція.

2. Конкретно економічні, тобто обумовлені особливостями даної

продукції, умовами її виробництва і реалізації. До них

відносяться:

- витрати;

- прибуток;

- податки і збори;

- пропозиція та попит на цей товар або послугу з урахуванням

взаємозамінності;

- споживчі властивості: якість, надійність, зовнішній вигляд,

престижність.

3. Специфічні, тобто діючі тільки у відношенні деяких видів

товарів і послуг:

- сезонність;

- експлуатаційні витрати;

- комплектність;

- гарантії й умови сервісу.

4. Спеціальні, тобто зв'язані з дією особливих механізмів і

економічних інструментів:

- державне регулювання;

- валютний курс.

5. Позаекономічні, політичні; військові.

Практично на ціну пропонованого товару впливає:

- платоспроможний попит покупця даного товару, тобто попросту

говорячи, наявність грошей;

- обсяг попиту - кількість товару, що здатний придбати покупець;

- корисність товару і його споживчі властивості.

На стороні пропозиції складові ціноутворюючі фактори:

- кількість товару, пропонованого продавцем на ринку;

- витрати виробництва і звертання при реалізації товару на

ринку;

- ціни на ресурси або на засоби виробництва, використовувані у

виробництві відповідного товару.

Загальним фактором є замінність пропонованого до реалізації

товару іншого, задовольняючого покупця. На рівень світових цін

| валюта платежу, умови розрахунку і деякі інші, як

економічні, так і позаекономічні фактори.

2 Класифікація ринків

Ринок – це форма зв’язку між окремими самостійними господарюючими суб’єктами, що основана на особистій зацікавленості, на свободі вибору, на обміні та на суспільній координації діяльності в цілому.

За ступенем обмеженості конкуренції розрізняють вільний ринок (ринок чистої конкуренції), монополістичний ринок, олігополістичний ринок.

Відповідно до цих основних характеристик виділяють чотири типи ринкових структур:

1. повна конкуренція;

2. повна монополія;

3. олігополія;

4. монополістична конкуренція.

Повна, або досконала, конкуренція – це такий тип ринкової структури, для якого характерно:

1. частка кожного постачальника та споживача (яких на ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна, ніхто не домінує на ринку;

2. продукція однорідна, стандартизована;

3. учасники можуть вільно входити на ринок та виходити з нього;

4. постачальники не діють один з одним, так само як і споживачі (тобто їх поведінка не є стратегічною);

5. всі учасники повністю проінформовані для визначення своєї поведінки на ринку.

Модель ринку чистої конкуренції в сучасних ринкових умовах зустрічається дуже рідко, вона була характерна для ХVII-XIX ст. Сьогодні ця структура проявляється на ринках деяких сільськогосподарських продуктів (кукурудзи, бавовни, пшениці) і частково на ринках цінних паперів та іноземних валют.

Вільна конкуренція обов’язково має ціновий характер. Цінова конкуренція ґрунтується виключно на коливанні цін, адже стандартизований продукт різних фірм не має відмінностей.

Порушення хоча б однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції.

Ринок монополістичної конкуренції – це такий тип ринкової структури, де:

1. на ринку діє багато продавців та покупців, частка кожного з них не є значною;

2. продукція різних фірм неоднорідна (диференційована). Суттєвою характеристикою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження у галузь нових фірм.

Ступінь диференціації продукції невисока – у межах задоволення однакових потреб, і досягається за рахунок торгових марок, тобто дещо відмінної якості продукції, та реклами. Завдяки диференціації споживачі здатні розрізняти на ринку продукцію різних фірм, отже, попит на продукцію окремої фірми є високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть варіювати ціни (дуже обмежено) без ризику втратити всіх покупців.

3. вхід на ринок і вихід з нього є вільним;

4. виробники не взаємодіють між собою;

5. існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені в сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, канцелярських товарів, кондитерських виробів, тканин, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.

З монополістичною конкуренцією пов’язане поняття нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція здійснюється через удосконалення якості продукту і умов його збуту. Вона здійснюється за різними напрямами: перший – удосконалення технічних параметрів товару; другий – поліпшення пристосованості товару до потреб споживача. При цьому застосовують продаж товарів більш високої якості, але за вищими цінами, пропозиція нових товарів для задоволення старих потреб, надання більшого обсягу послуг, продовження строків гарантійного обслуговування, проведення рекламних компаній тощо.

Олігополістичний ринок – це такий тип ринкової структури, де:

1. на ринку діє декілька крупних виробників (від 2 до 7-10);

продукція може бути стандартизованою і диференційованою. Олігополістичні ринки дуже поширені. Вони існують в галузях з виробництва чавуну, сталі, спирту, цементу, прокату, алюмінію, мінеральних добрив (однорідні продукти), а також побутової техніки, авто, кораблів, у сфері оптової торгівлі (диференційований продукт);

2. існують певні бар’єри для входу на ринок. Фірми отримують високі прибутки тому, що доступ на ринок обмежений. Найважливіша перешкода входження на ринок – це величина первісного капіталу, а також контроль діючих виробників над найновішою технікою та технологією виробництва.

3. виробники мають враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно. Так як на ринку конкурує лише декілька фірм, то кожен учасник ринку повинен слідкувати за поведінкою суперників, розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

4. типовою є нецінова конкуренція (при випуску диференційованої продукції) або цінова конкуренція (якщо випускається однорідна продукція);

5. контроль над ціною обмежений або значний (при змові конкурентів про рівень цін, ринки збуту тощо).

Поодинокий випадок олігополістичного ринку з двома фірмами-виробниками називають дуополією.