3. Конвенційні норми та механізми охорони культурної спадщини:

а) охорона всесвітньої культурної і природної спадщини в міжнародному праві;

б) правовий механізм охорони нематеріальної культурної спадщини.

А. Охорона всесвітньої культурної і природної спадщини в міжнародному праві

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. заклала основи міжнародного співробітництва у цій сфері.

В Конвенції 1972 р., мова йде не про всі пам’ятки культури, а тільки про видатні:

1. унікальними та незамінними цінностями – тобто втрата яких є “згубним збідненням надбання всіх народів світу”;

2. пам’ятками видатного універсального культурного і природного значення – тобто ці об’єкти є настільки визначними для того народу, що є його творцем, що представляють собою цінність для всього людства;

3. нерухомими пам’ятками культури – конвенція поширюється виключно на нерухомі об’єкти;

4. відповідають критеріям, встановленим Комітетом всесвітньої спадщини – для культурної і для природної спадщини існують відповідні критерії окремо;

5. внесені у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – Комітет всесвітньої спадщини на підставі критеріїв регулярно складає, поновлює й публікує Список всесвітньої спадщини.

Отже, під об’єктами всесвітньої спадщини слід вважати нерухомі культурні цінності та пам’ятки природи, що мають видатне універсальне значення для всього людства і які внесені у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Культурна та природна спадщини національного значення складає базу для визначення можливих об'єктів всесвітньої спадщини. Як правило, в кожній державі існують реєстри пам’яток культури та природи. Наприклад, Перелік пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, що налічує понад 600 об’єктів в усіх областях України, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761.

Що стосується природної спадщини, то відповідно до національного законодавства держав створюються та функціонують національні парки, заповідники, заказники тощо, які також перебувають на державному обліку. Найбільш популярною категорією території, що охороняються національним законодавством – є національні парки.

Основу функціонування міжнародно-правового механізму охорони всесвітньої спадщини складають: Генеральна Асамблея, Міжурядовий комітет з охорони культурної та природної спадщини “загального визначного значення” (надалі – “Комітет всесвітньої спадщини”), Фонд охорони всесвітньої культурної та природної спадщини (далі – Фонд всесвітньої спадщини:

Генеральна Асамблея

Її учасниками є всі держави-члени Конвенції 1972 р. Працює сесійно. Обирає членів Комітету всесвітньої спадщини, затверджує фінансовий звіт Фонду всесвітньої спадщини.

Комітет всесвітньої спадщини

Складається з представників 21 держави.

Вперше Комітет був обраний в листопаді 1976 р. На його першій сесії в червні 1977 р. прийняті правила внутрішнього регламенту, в якому були узгоджені принципи і методи його роботи.

У Конвенції передбачаються основні повноваження цього Комітету, серед яких:

- складати, поновлювати й публікувати списки цінностей всесвітньої культурної та природної спадщини (п. 2 ст. 11);

- вносити до Списку всесвітньої спадщини цінності, що знаходиться під загрозою (п. 4 ст. 11) – зокрема, таких випадків було два – в 1991 і 1992 рр. відповідно Комітет включив в Список всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою, два видатних архітектурних ансамблі, яким загрожувало руйнування в результаті військових дій: стародавнє місто Дубровнік і храми Ангкора;

- визначати критерії, на підставі яких цінність культурної чи природної спадщини може бути включена в обидва списки (п. 5 ст. 11) – зокрема Комітет визначив дві групи критеріїв – окремо для культурних і окремо для природних об’єктів;

- отримувати і вивчати заявки про надання міжнародної допомоги державам стосовно культурної та природної спадщини (п. 1 ст. 13);

- ухвалювати рішення щодо цих заявок, визначати характер та обсяг своєї допомоги (п. 3 ст. 13); встановлювати порядок черговості для своїх операцій (п.4 ст. 13);

- складати, оновлювати й розповсюджувати список цінностей, для яких виділяється міжнародна допомога (п. 5 ст. 13);

- ухвалювати рішення про використання коштів Фонду всесвітньої спадщини( п. 6 ст. 13);

- співпрацювати з міжнародними й національними, урядовими й неурядовими організаціями (п. 7 ст. 13) – згідно з цим положенням національні, наприклад, неурядові організації США, такі як Коаліція Великого Уєлоустоуна, Американських річок та Національних парків та організації по збереженню співпрацювали безпосередньо з ЮНЕСКО в 1995 р. щодо включення Національного парку Уєлоустоун до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.

Отже, основні функції Комітету всесвітньої спадщини спрямовані на забезпечення міжнародної охорони об’єктів всесвітньої спадщини та координації міжнародної діяльності держав-сторін Конвенції 1972 р. у цій сфері.

Процедура включення об'єктів культури та природи до Списку всесвітньої спадщини складається з ряду етапів. Спочатку об’єкт культури або природи, запропонований державою, вноситься до попереднього списку (the Tentative List). Вивчаючи документи, надані державою, консультуючись з міжнародними організаціями, проводячи аналіз інформації, Комітет всесвітньої спадщини вносить в остаточний Список всесвітньої спадщини лише ті об’єкти, які узгоджуються з критеріями, що відповідають формулюванню поняття “видатної універсальної цінності”. Комітет всесвітньої спадщини розглядає заявку держави-сторони Конвенції 1972 р. про включення певної культурної чи природної цінності в Список на основі експертної оцінки двох основних консультативних органів: Міжнародної ради з питань охорони культурних пам’яток і об’єктів та Міжнародного союзу охорони природи. Третій консультативний орган – Міжнародний центр вивчення стану збереження та відновлення культурних пам’яток подає експертну допомогу в реставрації пам’ятників та організовує підготовчі курси. В результаті розгляду Комітет приймає рішення щодо включення певного об’єкту в Список чи відмовляє у цьому. Рішення Комітету приймаються більшістю у дві третини присутніх і голосуючих членів (п. 8 ст. 13 Конвенції 1972 р.). Кворум становить більшість членів Комітету. Включення цінності в Список всесвітньої спадщини означає, що вона стає об’єктом особливої правового захисту.

Другим реєстром, передбаченим Конвенцією 1972 р., є Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою. До цього Списку заносяться об’єкти, “врятування яких є необхідними значні роботи і для яких в рамках Конвенції було запитано допомогу” (п. 4 ст. 11).

Для занесення об’єкта в Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, передбачені певні умови:

1. об’єкту повинні загрожувати серйозні і конкретні небезпеки;

2. врятування такого об’єкту повинно вимагати значні роботи;

3. державою, на території якої розташований об’єкт, було запитано допомогу в рамках Конвенції 1972 р.

Фонд охорони всесвітньої спадщини

Створений для фінансової підтримки діяльності Комітету. Конвенцією встановлено джерела залучення коштів до Фонду, серед них – добровільні та обов’язкові внески держав, добровільні пожертвування асоціацій, об’єднань і окремих громадян, внески, дари й заповітні суми, проценти з сум, позичених фондом, кошти, виторгувані за продаж літератури про всесвітню спадщину тощо.

Фонд всесвітньої спадщини надає допомогу державам-членам в ідентифікації та збереженні об’єктів всесвітньої спадщини. Але ця міжнародна установа не в змозі задовольнити всі заявки на міжнародну фінансову підтримку, оскільки підготовча робота із включенням пам’яток до Списку всесвітньої спадщини, їхнє збереження та охорона вимагають значних коштів. Тому Конвенцією 1972 р. передбачено чіткі умови подання фінансової допомоги, згідно яких фінансова підтримка надається на підготовчу допомогу, термінову допомогу, підготовку спеціалістів, технічне співробітництво та допомога на виховну, інформаційну та заохочувальну діяльність. На сьогоднішній день людство ще не спроможне повністю фінансувати будь-який вид діяльності із спільного фонду, і згідно ст. 4 Конвенції 1972 р. кожна держава повинна “максимально використовувати наявні ресурси”.

Конвенція 1972 р. передбачає обов’язок держав-членів повідомляти Генеральну конференцію ЮНЕСКО про законодавчі та інші заходи, вжиті ними з метою виконання Конвенції. Такі повідомлення повинні оформлюватися у вигляді доповіді, які подаються у визначені Генеральною конференцією ЮНЕСКО строки та у відповідній формі.

Б. Правова охорона нематеріальної культурної спадщини

Під егідою ЮНЕСКО в 2003 р. була ухвалена Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. Доповнюючи Конвенцію ЮНЕСКО 1972 р., що стосується тільки нерухомих матеріальних культурних і природних пам’яток, нова Конвенція 2003 р. охоплює фольклор і традиції усної творчості, включаючи мови, як носії нематеріальної культурної спадщини, видовища, ритуали та свята, навички та звичаї, що пов’язані з природою та навколищнім середовищем, а також традиційні ремесла.

Механізм міжнародно-правової охорони нематеріальної культурної спадщини складається з Міжурядового Комітету нематеріальної культурної спадщини з розгалуженою мережею консультуючих та допоміжних органів, Фонду нематеріальної культурної спадщини, створення Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини, Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони.

Крім вищезазначених міжнародних органів Конвенція засновує Генеральну асамблею держав-учасників. Генеральна асамблея, яка є “повновладним органом цієї Конвенції” складається з усіх держав-учасників. Вона збирається на чергові сесії один раз в два роки або на позачергові сесії на прохання Комітету нематеріальної спадщини або не менше однієї третини держав-учасників. Генеральна асамблея діє у відповідності до Правил процедури, які вона повинна прийняти (ст. 4).

Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини (“Комітет”)

У Конвенції передбачені основні функції Комітету, які полягають у наступному:

• Сприяння досягненню цілей Конвенції, заохочення та забезпечення моніторингу її виконання;

• Надання консультації відносно передової практики та підготовка рекомендації про заходи з охорони;

• Підготовка та подання та утвердження Генеральної асамблеї проекту плану використання засобів Фонду;

• Підготовка та подання на затвердження Генеральної асамблеї оперативного керівництва щодо виконання Конвенції:

• Розгляд доповідей держав стосовно виконання Конвенції та їх резюмування для Генеральної асамблеї:

• Розгляд заявок держав та прийняття рішень стосовно включення в Списку та відбору пропозицій, а також надання міжнародної допомоги.

Положеннями розділу VI Конвенції 2003 р. засновується Фонд охорони нематеріальної культурної спадщини. Згідно у Конвенції держави-сторони Конвенції надають допомогу організованим під егідою ЮНЕСКО міжнародним кампаніям у збиранні коштів для Фонду нематеріальної культурної спадщини (Ст. 18). Засоби Фонду складаються з обов’язкових та додаткових добровільних вкладів держав-учасників. Сплата обов’язкових вкладів не перешкоджає сплаті будь-яких добровільних вкладів. Держави сплачують обов’язкові внески раз на два роки регулярно для того, щоб Комітет міг ефективно планувати свою діяльність.

Об’єкти, що складають “нематеріальну культурну спадщину людства” підлягають внесенню у “Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства”, що складається, поновлюється й публікується Комітетом за пропозицією держав-сторін. Внесення тих або інших об’єктів до цього Списку здійснюється Комітетом “відповідно до критеріїв встановлених Комітетом нематеріальної культурної спадщини”. Критерії будуть встановлені для кожного з елементів нематеріальної культурної спадщини після створення Комітету окремим документом, як це відбулося з всесвітньою культурною та природною спадщиною. Першими об’єктами нематеріальної культурної спадщини будуть включені шедеври усної і нематеріальної спадщини людства, що були проголошені до вступу в силу Конвенції 2003 р. (визначення номінантів в цій категорії відбулися в травні 2001 р. та в жовтні 2003 р. – всього 47 об’єкти). Проте, як зазначається в п. 2 ст. 31 Конвенції включення вказаних об’єктів ніяким чином не передбачує майбутні критерії для включення в Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини.

Якщо певний об’єкт нематеріальної культурної спадщини потребує термінової охорони, то на прохання відповідної держави Комітет всесвітньої спадщини включає його до “Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони” з метою вжиття відповідних заходів, п. 2 ст. 17 Конвенції 2003 р. передбачає обов’язок Комітету всесвітньої спадщини щодо розроблення та подання на затвердження Генеральної Асамблеї критеріїв складання, поновлення та публікації вказаного Списку.

Комітетові також надається право (згідно п. 3 ст. 17) у випадку надзвичайної терміновості після консультації з заінтересованою державою-учасницею Конвенції включити елемент відповідної спадщини до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони.

в п. 2 ст. 18 Конвенції він отримує, розглядає та затверджує заявки від держав-сторін щодо надання міжнародної допомоги на предмет охорони, збереження, популяризації чи відновлення об’єктів культурної спадщини, розташованих на їх території. Комітет встановлює процедуру розгляду заявок на міжнародну допомогу та уточнює заходи, що повинні вживатись, дії та оцінює необхідні витрати. Комітет може проводити будь-які дослідження та консультації.

Міжнародна допомога згідно ст. 21 Конвенції 2003 р. може мати такі форми:

• Дослідження, що стосуються різних аспектів охорони;

• Надання послуг експертів та носіїв нематеріальної культурної спадщини;

• Підготовка будь-якого необхідного персоналу;

• Розробка нормативних та інших заходів;

• Створення та забезпечення функціонування інфраструктур;

• Надання устаткування та ноу-хау;

• Інші форми фінансової та технічної допомоги, включаючи, в певних випадках, надання позичок під низькі відсотки та пожертвування.

У випадку надання міжнародної допомоги Комітет і держава-отримувач допомоги (бенефіціар) укладають угоду, в якій регулюється процедура надання міжнародної допомоги.

Система контролю за виконанням Конвенції 2003 р., передбачена в розділі 7, полягає в тому, що кожна держава-учасниця надає періодичну доповідь у встановленій формі Комітету про “законодавчі та регламентуючі положення або про інші заходи, вжиті ними з метою виконання цієї Конвенції”. Форма доповіді та її періодичність повинні бути встановлені Комітетом. В свою чергу Комітет, аналізуючи доповіді держав та підсумовуючи власну діяльність надає Генеральній асамблеї доповідь, яка доводиться до відома Генеральної конференції ЮНЕСКО. Генеральна конференція ЮНЕСКО згідно з нормами міжнародного права може приймати резолюції та рекомендації.