54. Географічна та професійна мобільність робочої сили як елемент гнучкості ринку праці

Географічна та професійна мобільність праці означає створення умов для її рухливості між регіонами, підприємствами та професіями. Васильченко В. С. для визначення цих процесів використовує поняття трудова мобільність.

Трудова мобільність — це принципова готовність особи до зміни посади, професії, місця роботи, місця проживання і способу життя в цілому [13, с.157]. На думку Васильченко В. С. висока трудова мобільність становить основу забезпечення збалансованості ринку праці і високого рівня конкурентоспроможності робочої сили та кожного її носія. При цьому виділяються такі основні фактори, від яких залежить трудова мобільність населення: 1) соціально-демографічні: статево-вікові характеристики; сімейний стан; освіта; професія; 2) соціопсихологічні: настанови щодо зміни місця роботи; суспільна оцінка мобільності робочої сили; поширеність патерналізму в суспільстві; 3) соціально-економічні: модель ринку праці; співвідношення попиту і пропозиції робочої сили; ступінь сегментації ринку праці; комунікативні та транспортні зв'язки між окремими територіальними секторами ринку праці; 4) політичні [13, с. 158—159].

Географічну мобільність робочої сили відображає категорія "міграція". Міграція населення являє собою процес територіального переміщення населення з причин політичного, економічного, соціального, релігійного, особистого характеру, ЇЇ кількісним результатом є перерозподіл населення між державами або регіонами однієї країни відповідно до зрушень на ринку праці і в галузевій структурі зайнятих [64, с. 41]. Трудова міграція становить частину загальної міграції і водночас складову трудової мобільності і являє собою географічне переміщення робочої сили.

Залежно від тривалості розрізняють незворотну (постійну) та зворотну міграцію. За ступенем організованості міграція може бути: організованою під проводом державних або громадських органів; неорганізованою; вимушеною. За легальністю міграція може бути легальною і нелегальною. За межами міграційних потоків виділяють внутрішню (в середині однієї країни) та зовнішню (між країнами) міграції. За напрямами міграційні потоки поділяються на такі: село — місто, місто — село, село — село, місто— місто. За тривалістю міграції виділяють такі її види: довгострокові (до кількох років); короткострокові (від 3 місяців до 1 року); сезонні (до 3 місяців); вахтові (до 1 місяця); маятникові (щоденні). Із структурою загальних міграційних потоків, їх кількісним та якісним характером можна познайомитись, використовуючи літературу [15, с. 47].

Оцінити географічну мобільність можна за допомогою таких абсолютних (масштаби міграції") і відносних (рівні міграції") показників:

1) Масштаби міграції визначаються: чисельністю вибулих та прибулих, їх сукупністю протягом певного періоду, сальдо міграції (різниця між кількістю прибулих та вибулих за певний період).

2) Рівні міграції визначаються: інтенсивністю міграції по вибуттю—співвідношенням чисельності вибулих до населення регіону; інтенсивністю по прибуттю— відношенням кількості прибулих до населення регіону; рівнем участі населення в міграції — співвідношенням числа мігрантів з чисельністю населення регіону, коефіцієнтом результативності міграції— відношенням сальдо міграції до чисельності населення регіону. Всі результати розраховуються за певний період у відсотках.

Міграція робочої сили тісно пов'язана з рівнем зайнятості й безробіття. Навіть в умовах відносної рівноваги на ринку праці завжди спостерігається певна кількість незайнятих, які переміщуються з однієї місцевості в іншу. Однак чисельність і склад мігрантів рідко збігається з вільними робочими місцями, необхідним є певний час на пошук роботи. Тобто виникає фрикційне безробіття. Міграція робочої сили пов'язана також зі структурним безробіттям, що викликане невідповідністю якості робочої сили, яка втратила роботу в одному регіоні, якості робочих місць у тому регіоні, куди ця робоча сила прибула.

На даний час розроблено ряд теорій, які пояснюють причин-но-наслідковий зв'язок міграції робочої сили. За їх допомогою на макрорівні поєднуються масштаби, напрями, інтенсивність різних міграційних потоків між регіонами з параметрами соціально-економічного розвитку територій (заробітною платою, рівнем зайнятості, розмірами капіталовкладень, житловими умовами, числом робочих місць та ін.). На мікрорівні вивчається міграційна реакція окремих індивідів, сімей або домогосподарств на зміну тим чи іншим показникам умов життя, важливим з точки зору прийняття рішення на міграцію.

Перше теоретичне пояснення причин міграції пов'язано з ім'ям англійського географа Равенстейна, котрий наприкінці XIX ст. запропонував теорію "законів міграції". Відповідно до цих законів мігранти, покидаючи регіони з обмеженими можливостями, переміщуються в регіони з більшими можливостями. У виборі нового місця велику роль відіграє віддаленість. Равенстейн припустив, що міські мешканці менше рухаються, ніж сільські і що міграція посилюється внаслідок розвитку транспорту, комунікацій, розширення торгівлі й зростання промисловості. З кінця XIX ст. ці закони неодноразово перевірялися і коригувалися. Особлива увага приділялася причинам міграції з точки зору "притягування" і "виштовхування". Концепція "притягування — виштовхування" мігрантів здійснила суттєвий вплив на дослідження селекції міграції, тобто особливостей складу мігрантів [13, с. 161—162].

55.