Розділ 3 дії і рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком

Обвинувальний висновок складає слідчий. Однак юридичної сили цей процесуальний документ набуває тільки після затвердження його прокурором. Якщо в суді виявиться, що обвинувальний висновок не затверджено прокурором або його заступником, кримінальна справа у всіх випадках підлягає поверненню для додаткового розслідування. Окрім оригінала обвинувального висновку до справи повинні бути додані його копії за кількістю обвинувачених. Якщо обвинувачені є неповнолітніми, копії обвинувального висновку готуються для їхніх представників, при цьому не має значення, чи досягнули вони повноліття на момент закінчення слідства [17, c. 115].

Діяльність прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, перш за все спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за підсумковим провадженням досудового слідства з метою з’ясування додержання уповноваженими особами вимог закону про об’єктивність, всебічність та повноту досудового слідства.

Об’єктивність дослідження обставин справи означає відсутність будь-якої особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявлення обставин, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а так само тих, що як пом’якшують, так і обтяжують його відповідальність; неупереджений підхід до оцінки зібраних доказів і прийняття рішень у кримінальній справі.

Повноту розслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів, яка є необхідною і достатньою для достовірного встановлення тієї чи іншої обставини, що підлягає доведенню у кримінальній справі.

Нарешті, під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які підлягають доведенню через вичерпну перевірку усіх об’єктивно можливих версій.

Відповідно до ст. 64 КПК обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі:

1) подія злочину ( час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; [2].

Здійснюючи нагляд за додержанням закону під час розслідування кримінальних справ про злочини неповнолітніх, прокурор використовує повноваження, які передбачені нормами КПК України. При цьому враховується специфіка правового статусу підлітків і конкретні вимоги розділу VIII КПК України. Норми цього розділу КПК відображають особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх під час досудового слідства, а також розгляду справ судами.

Ст. 433 КПК України передбачає обставини, що підлягають встановленню при провадженні досудового слідства:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього;

3) характеристика особи; 4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Указані обставини, які впливають на міру покарання, усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, відносяться до предмета доказування в кримінальній справі.

Таке значення факту затвердження обвинувального висновку прокурором пояснюється тим, що з обвинувальним висновком у прокурора пов'язано виконання одразу двох функцій:

- функції здійснення нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування (він перевіряє, наскільки всебічно, повно й об'єктивно було проведено досудове розслідування, чи не було при цьому допущено істотних порушень кримінально - процесуального закону, чи доведено винність обвинуваченого у вчиненні злочину зібраними слідчим доказами).

- функції підтримання державного обвинувачення, яку він виконує в суді (ст. 121 Конституції України) (після затвердження прокурором обвинувального висновку останній стає таким процесуальним актом, що виходить уже від органу державного обвинувачення) [20, c. 60].

При вирішенні питання про затвердження обвинувального висновку прокурор, керуючись ст. 228 КПК. зобов'язаний перевірити:

1) чи мала місце подія злочину;

2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;

3) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;

4) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із ст. 213 КПК;

5) чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

6) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;

7) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

8) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

9) чи правильно обрано запобіжний захід;

10) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

11) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

12) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Методику перевірки справи визначає прокурор з урахуванням можливих науково-методичних розробок, рекомендацій. Прийоми при цьому можуть бути різними, але вони мають забезпечити повне і всебічне знання прокурором усіх матеріалів справи. Прокурор не повинен обмежуватися лише відповідними доповідями слідчого, який розслідував справу, або начальника слідчого підрозділу, а також відомостями, які набув під час нагляду за додержанням законів при розслідуванні справи [19, c. 255].

Перевірка повинна дати прокурору чітку уяву з усіх питань, що відповідно до закону перевіряються, з тим щоб він мав можливість прийняти правильне і обґрунтоване рішення у справі.

Одержавши справу від слідчого з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник протягом не більше п’яти днів відповідно до ст. 233 КПК розглядає справу і приймає одне з таких рішень:

1) затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду (п. 1 ч. 1 ст. 229 КПК). Якщо, перевіривши справу, прокурор або його заступник не знайшли порушень вимог закону, вони затверджують обвинувальний висновок. Це рішення оформляється відповідною резолюцією на обвинувальному висновку. Закон не забороняє і складення з цього питання окремої мотивованої постанови. А якщо обвинувальний висновок складений з відхиленням від вимог ст. 223 КПК або з занадто натуралізацією (вбивство, мордування, катування тощо), в неприйнятному стилі тощо, прокурор вправі змінити або скласти новий обвинувальний висновок.

2) складає від свого імені новий обвинувальний висновок, а раніше складений вилучає зі справи.

3) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування. Прокурор повертає справу на додаткове розслідування, якщо виявить: порушення закону, особливо права обвинуваченого на захист, принципу дотримання державної мови судочинства, повноти, всебічності і об'єктивності дослідження обставин справи; помилкову, невірну кваліфікацію злочину, коли перекваліфікація злочину істотно змінює пред'явлене обвинувачення або погіршує становище обвинуваченого; не проведення експертиз, коли їх призначення є обов'язковим.

Повертаючи справу для провадження додаткового розслідування, прокурор або його заступник зобов'язані дати органу дізнання або слідчому письмові вказівки про те, які саме недоліки в справі необхідно усунути, які слідчі чи інші процесуальні дії необхідно виконати; не виключається і винесення постанови про повернення справи для дослідування. Справа, як правило, повертається слідчому, котрий розслідував її, а при необхідності й іншому слідчому. Прокурор, його заступник вправі прийняти справу і до свого провадження або доручити це своїм помічникам. Вибір цих рішень має забезпечити найбільш ефективне і якісне завершення розслідування злочину.

4) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК (п. 3 ч. 1 ст. 229 КПК), — за наявності для цього підстав, передбачених у ст. 213 КПК. Підстави до закриття справи зазначені у ст. 6 КПК або це може бути недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Якщо прокурор має намір закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав (ст. 7, 7-1 КПК), то він за згодою обвинуваченого своєю мотивованою постановою направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Суд в даному випадку може закрити провадження в кримінальній справі.

5) змінює обвинувачення.

Рішення прокурора у справі з обвинувальним висновком залежить від того, наскільки зібрані докази були достатніми для складання висновку, наскільки повно був встановлений предмет доказування та додержані інші вимоги закону.

Таким чином, перевірка прокурором законності проведеного досудового розслідування і обґрунтованості обвинувального висновку:

- по-перше, забезпечує належні умови для проходження справи в стадії попереднього розгляду справи суддею, а також повного і правильного її розгляду і вирішення по суті у судовому засіданні;

- по-друге, за своїм характером є одночасно і підготовкою прокурора до участі у розгляді справи в суді.

Прокурор або його заступник, перевіривши справу з обвинувальним висновком, в залежності від основних прийнятих рішень приймають і додаткові: змінюють список осіб, які підлягають виклику в судове засідання або які відповідно до ст. 254 КПК повідомляються про день розгляду справи в суді; скасовують, змінюють чи обирають запобіжний захід в межах своєї компетенції; вживають заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; вирішують питання про речові докази згідно з чинним законом [19, c. 267].