Лекція 1. Науково-практичний статус навчальної дисципліни та сутність феномену комунікації

План.

1.1. Інформаційне суспільство та роль комунікації в ньому

1.2. Означення понятійного апарату. Взаємозв'язок навчальної дисципліни з іншими науками.

1.3. Типи, етапи, моделі комунікації.

1.4. Прикладний характер комунікативних процесів.

Комунікація, усна комунікація, писемна комунікація, інформаційне суспільство, інформаційна індустрія, масова комунікація, комунікатор, комуніканта, комунікат, спілкування, мовлення, публічна комунікація, організаційна комунікація, Комунікативна модель Якобсона.

1.1. Інформаційне суспільство та роль комунікації в ньому

Комунікація – здатність організовувати процес і керувати людьми, вміння досягати поставлених цілей, використовуючи, працю, інтелект та мотиви поведінки. (Маскон Р. Основы менеджмента. пер с Английского, 1992)

Найкращим менеджером ХХ століття вважають Джека Уелча, який понад 20 років (до 2001) очолював General electric. За своєю популярністю він міг сперечатися хіба що із зірками кіно. Вартість акцій за час його керування компанією зросла на більш, ніж на 3000 %. Він створив управлінську філософію, сформулювавши чітко три аспекти діяльності менеджера в умовах гострої конкуренції:

• людьми не потрібно керувати, а запалювати і надихати їх. Компанії потрібні менеджери, котрі мають бути самі наповненні енергією;

• треба розробляти не план дій, а знаходити ключову ідею, яка дасть кожному виявляти свою творчість, формувати цілі на рівні мрії, для того, щоб провокувати людей на пошук нестандартних рішень, вихід із стану комфорту;

• щоб реалізувати кращі ідеї, важливо вміти добре спілкуватися

В умовах, за яких робота з інформацією/знаннями стала однією з продуктивних сил суспільства, провідні країни світу будують свій добробут, використовуючи значною мірою цю сферу. Як зазначає Елвін Тоффлер (американський соціолог, футурист, автор «Третя хвиля», «Зміна енергії»): „Для цивілізації Третьої хвилі одним з головних видів сировини, причому невичерпним, буде інформація, включаючи уяву”. Кінець двадцятого століття вивів процеси комунікації на новий рівень, коли ними значною мірою зацікавилися держави та військові відомства. Е.Тоффлер, характеризуючи типологію війн, зазначає, що війни аграрного періоду велися за території, індустріального – за засоби виробництва, війни ж інформаційної доби вестимуться за засоби обробки і створення інформації/знань. Цей феномен він назвав війною Третьої хвилі. Військові аналітики ведуть мову вже про загрози та виклики, породжені таким розвитком інформаційних технологій. Серед них: інформаційні технології представляють небезпеку для національної безпеки країн за умов відсутності легальних механізмів їхньої протидії, схвалених міжнародним співтовариством; виникнення нових методів маніпуляції сприйняттям, емоціями, інтересами і вибором; доступності великих масивів інформації для всіх.

Уже в 1970-і рр. провідні вчені країн Заходу ( соціологи Деніел Белл, Д.Гелбрейт та ін.) констатували глибинні, якісні зміни у суспільстві країн Західної Європи та США. Вони пов’язували їх із виникненням нового етапу розвитку суспільства, котрий тоді асоціювався з такими поняттями, як «постіндустріалізм», «новий індустріалізм». Ці терміни отримали широке визнання, зокрема у вітчизняній навчальній літературі, в котрій сучасне суспільство розвинутих країн визначається як «постіндустріальне». Проте цей термін є недосконалим, бо не відображає повною мірою суті й вектора змін, що відбуваються, а також не носить змістового характеру. Адекватнішим і відповідним до сучасної ситуації є інше поняття, котре поступово отримує усе більше визнання в світовій науці: поняття «інформаційне суспільство».

Інформаційне суспільство перебуває у процесі свого становлення, основні характеристики. Домінуючим в економіці стає сектор, пов’язаний з виробництвом знань, обробкою і розповсюдженням інформації.

Інформаційна індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів масової комунікації, формує інформаційний простір держави, веде політику в інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений (1) розширенням сфери інформаційних потреб суспільства, (2) суспільно-економічним і науково-технічним розвитком суспільства, (3) процесами глобалізації системи масової комунікації, а також інших комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо. Свідченням розвитку інформаційної індустрії в Україні є хоч би такий факт: у 1997 році в Україні було зареєстровано 4824 періодичні видання, у 1999 - 5700 [Цит. за: Масова комунікація, 7; Основи, 510].

За даними С. С. Свириденка на 1989 рік, з початку XV ст. інформаційний потік зріс десь у 30 разів. Щорічно у світі друкується близько 100 тис. журналів шістдесятьма мовами, 5 млн. наукових статей, книг, брошур, 150 тис. дисертацій і звітів. Таке найважливіше для науково-технічного прогресу джерело інформації, як всесвітній фонд списку винаходів (патентів) становить близько 500 млн. сторінок тексту і щорічно поповнюється на 1 млн. документів. Щохвилини у світі друкується близько 2 тис. сторінок наукових текстів [Свириденко С. С., 9; Різун В. В. та ін., 3-4]. Зрозуміло, що такий обсяг інформації не може збиратися, зберігатися, аналізуватися, оброблятися, готуватися й поширюватися без спеціальних методів, технік, технологій, без технічних засобів. В інформаційному виробництві технологічним предметом є інформація на певному носії, або засіб масової комунікації. Технологічними засобами праці є засоби отримання, зберігання, обробки і т. д. інформації на матеріальних носіях. Сюди належить, зокрема, комп'ютерна техніка, поліграфічні машини. Технологічний процес включає процеси збору інформації, її обробки, аналізу, зберігання, виготовлення, тиражування, поширення. Відповідно, виділяються техніки: техніка збору інформації, техніка аналізу тощо. На жаль, система технік для інформаційних технологій не досить розгалужена і відпрацьована, що пов'язано з неможливістю алгоритмізувати й автоматизувати сьогодні деякі комунікаційні процеси. Так, вибір актуальної теми, її аналіз важко уніфікуються й алгоритмізуються.

Людський мозок, попри всю його досконалість, не здатен зберігати й обробляти швидкоплинний інформаційний потік. Електронна техніка уможливила матеріалізацію інформаційних процесів і дала поштовх для розвитку комп'ютерних інформаційних технологій. Комп'ютерна техніка завдяки своїй здатності керувати інформаційними процесами стала важливим технологічним засобом в інформаційній сфері. Сучасний фахівець фактично має під рукою (1) інформаційне джерело у вигляді банків даних, де інформація є малодискретною (малорозірваною) у просторі й часі, доступною завдяки інформаційним мережам у будь-якому куточку земної кулі; (2) аналітичний пристрій, який допомагає фахівцю приймати рішення; (3) діагностичний пристрій, здатний контролювати ситуацію взаємодії фахівця з технологічним об'єктом і коригувати дії фахівця; (4) кібернетичний пристрій, що здатен керувати діями фахівця через систему інтерфейсних пристроїв (динамік, принтер, монітор, телефон тощо).

Комп'ютерна техніка якоюсь мірою моделює діяльність фахівця через матеріалізацію основних технік, які доводилося фахівцю виконувати вручну. Прийде час фахівців-кіберів, але це стане можливим тільки на базі штучного інтелекту. Поки що комп'ютерна техніка для людини залишається лише потужним технологічним засобом, особливо в інформаційній сфері. Виникає питання доцільності включення в діяльність фахівця інформаціологічного профілю комп'ютерної техніки. Вона повинна використовуватися лише на етапах рутинної роботи людини або в ситуаціях, пов'язаних із великими енергетичними людськими затратами чи значними потужностями.

Суттєвим фактором суспільного розвитку, який раніше не враховували, стає феномен “кризи людини”. Це поняття вимагає певного розшифрування і спеціального розгляду, однак у попередньому плані тут можна зауважити наступне. Людина, яка живе у розвинутих країнах, піддається впливові величезних потоків інформації, можливості осмислення якої не є безмежними. Це призводить до того, що частина інформації усвідомлено взагалі не сприймається, відкидається або поглинається некритично. Наприклад, більшість американців, як свідчать опитування суспільної думки, добре орієнтується у справах своєї повсякденної діяльності на рівні офісу, міської влади і т.д., але вже з труднощами – на рівні штату, ще гірше у відомостях про загальнонаціональну, а тим більше світову політику. Це підриває можливості свідомої участі людей у політичному житті, тобто їхньої політичної соціалізації у демократичному суспільстві. Усе частішими стають випадки “іскейпізму”, втечі людей від проблем реальності в релігію, трансцендентальну філософію, збільшується кількість психічних захворювань і суїцидів.