2. Авторитарний політичний режим, його різновиди.

Авторитаризм – тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб’єктів політичних відносин, наявністю сильного центру (партія, угрупування, особа- лідер або політичний інститут) , що має концентровану владу, можливістю застосування насилля та примусу. Це один з найбільш поширених типів панування в сучасному світі. Частіше всього цей тип режиму сприймається як проміжний між тоталітаризмом та демократією. Це досить спрощене сприйняття, однак для авторитаризму з тоталітаризмом дійсно спільною ознакою є автократичний, необмежений законом характер самовладдя. Стиль і методи панування лідера авторитарного та тоталітарного практично не відрізняються, хоча деякі автори намагаються знайти цю різницю. Для авторитаризму та демократії спільними є наявність автономних сфер життєдіяльності суспільства, зокрема економічне і приватне життя, збереження окремих елементів громадянського суспільства.

Тому суттєвими рисами авторитаризму є:

1. перевага методу адміністративного управління в діяльності державних органів, який рідко допускає компроміс із найважливіших політичних проблем;

2. висока концентрація (необмеженість) влади в руках одного чи декількох органів державної влади. Найчастіше основним політичним інститутом є інститут президентства, який має функції нормотворчості, але закони приймаються за власним розсудом , також може бути монархічний інститут;

3. опирається (реально чи потенційно) на силу;

4. звуження сфери гласності та виборності державних органів завдяки використанню адміністративного ресурсу. Рекрутація політичної еліти (кооптація), тобто введення в склад виборчого органу нових членів без проведення додаткових виборів, шляхом призначення “зверху“, а не за результатами конкурентної електоральної боротьби;

5. збереження обмеженого плюралізму в економіці, суспільстві, культурі. Можливо функціонування визначеної кількості партій, профсоюзів та інших організацій, але за умов підконтрольності владі;

6. наявність диференціації відносин між державою і суспільством. Держава відмовляється від втручання в неполітичні сфери, перш за все, в економіку. Влада зайнята, головним чином, забезпеченням громадського порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона впливає на стратегію економічного розвитку, проводить активну соціальну політику, не порушуючи наявні механізми розвитку ринкових відносин в економіці. Саме цей фактор відрізняє тоталітаризм від авторитаризму, тому що він дозволяє зберігати часткову автономність суспільства (людини).

Характерно, що за авторитаризму існують певні риси громадянського суспільства, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політика. В умовах авторитарного політичного режиму можлива наявність в суспільстві легальної опозиції, головне, щоб громадяни відкрито не виступали проти режиму. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології. До того ж, через зруйнування репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів, мобілізаційні можливості ідеології практично відсутні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів.

Існують різновиди авторитарних режимів:

• військово-бюрократичний режим встановлюється в результаті військового перевороту. Передумовою часто стають відсутність консенсусу серед найбільш впливових угрупувань, гострий конфлікт з приводу перерозподілу влади. Легітимація влади відсутня, тому управлінці спираються на армію і корпорації. Така форма авторитаризму була в Чилі, Греції, певною мірою в Португалії, країнах північної Африки.

• абсолютні монархїі або султаністські, в яких монарх наділений абсолютною владою, виборні представницькі органи відсутні, уряд призначається монархом і звітує лише перед монархом. Така форма авторитаризму є в Саудівській Аравії, Йорданії, Марокко, Катарі, Омані, Об’єднаних Арабських Еміратах тощо. Слід зазначити, що європейські монархії, у порівнянні з ними, є парламентськими демократіями (Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія), тобто не всі монархії авторитарні, а лише абсолютні, головним чином, це країни Близького Сходу.

• популістські режими відрізняються вождізмом, великою роллю одної особи, яку всіляко підтримує народ. Висока мобілізація мас завдяки ідеології. Засобами легітимності стають плебісцит, маніфестації, мітинги підтримки. Середній клас підтримує владу, а широкі прошарки населення проявляють патерналістські очікування. Певним прикладом можна вважати Джамахарію в Лівії на чолі із М.Кадаффі, хоча жодного різновиди в “чистому вигляді“ не існує.

• авторитаризм розвитку, його головна функція проявляється в стимуляції й підтримці соціальної та економічної модернізації. Ступінь авторитаризму визначається вимогами в збереженні єдності та цілісності суспільства в зв’язку з конфліктністю, обумовлену модернізацією, але головні напрямки ініціює лідер та його оточення. Держава ініціює зміни в економіці, суспільному житті, які відбуваються під її контролем (Південна Корея 70-80 рр. ХХ ст.)

Авторитаризм, як і інші режими, потребує об’єктивної оцінки, тобто всебічного аналізу. Коротко зазначимо, що до позитивних оцінок можна віднести наступні: спроможність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок, мобілізовувати суспільство та ресурси на виконання суспільно-політичних завдань, долати супротив політичних опонентів, відстоювати зовнішньополітичні пріоритети. Водночас є негативні характеристики режиму, а саме: повна залежність політики від позиції глави держави та близького його оточення, відсутність у громадян можливості запобігання політичним авантюрам чи призволу, обмеженість політичного представництва суспільних чи групових інтересів.