Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Кафедра української етнології

Інститут філології й журналістики

Виконала:

студентка 3 курсу групи У

Спец. “Українська мова і література.

Українознавство”

Паламарчук Віта Вікторівна

Вінниця – 2009

Українські народні звичаї та обряди.

Записано від Антонюк Євгенії Олександрівни, 1942 року народження, пенсіонерка, Паламарчук Ганни Іванівни, 1925 року народження, пенсіонерка, Гринчук Ганни Яківни, 1939 року народження, пенсіонерка, Мочалюк Віри Іллівни, 1930 року народження, пенсіонерка.

Громадські звичаї.

Дівочі та парубоцькі громади в нашому селі існували до 1960 року. Тоді дівчата збиралися в одній хаті. Всьо було в хаті самої веселої і гарної дівчини, потім такою групою з піснями виходили на двір. На дворі їх здибали хлопці, ватажком був сильний, парубок. Тоді хлопці співали пісню:

По вулиці ходжу, милої чекаю

Вийди чорнобрива(2р), щось сказати маю

Свою дівчиноньку по голосу взнаю

Голос як дзвіночок, а як заспіває село розлягає.

Дівчата відспівували:

На вулицю вийшла,, і тебе зустріла

Ти як заговориш, а ще й заспіваєш

То серденько мліє…

Потім починалися веселощі, ігри. Граючись громади співали.

Звичаїв побратимства і посестринства не існувало і не існує.

Оденки в нашому селі були ше десь до 60-х років. Вони починалися після “Андрія’, тоді дівчата вишивали рушники і пряли кужіль. На “Андрія” дівчата пекли калиту і пампушки. Пампушки потім виносили на тік і годували ними собаку. Якої дівчини собака візьме пампушку раніше, то та дівчина вийде перша заміж. Але було таке, шо хлопці взнають де ми печемо пампушки, тай візьмуть і нагодують собаку, то той потом нічиєї пампушки не хоче. Часто дівчата починали плакати, шо собака не хоче їсти.

Інтересний ше вечір “Андрія” коли хлопці їдять калиту. Калиту вішали високо, коло неї ставили хлопця з сажею і помазком. Той парубок був писарем. Бажаючих вкусити калиту було багато, вони говорили: “Їду, їду калиту кусати, чи не буде писар по зубах писати?”, писар казав “ А я впишу ”, а другий казав: “ А я вкушу ”. цей звичай зберігся і зараз існує.

В нашому селі існував звичай безкоштовної колективної допомоги, при будівництві хати, але це було давно, десь до 70 років. Це називалося толокою, або ще по-нашому кажуть “глина”. Назва пішла від того, шо хати будувалися в основному з глини.

Нову хату в нашому селі, мурували всім селом, і зазвичай вальками обкладали за один день. Перед початком “глини” господарів обмазували глиною. З початку закладали великий заміс (глина, солома, вода). Потім починали місити глину ногами. Коли заміс був готовий кликали господарів і тоді з ніг до голови обмазували їх глиною, це означає що в новій хаті буде достаток. Зара в селі мурують тільки цегляні хати. Но звичай з глиною лишився (замість глини вапно і пісок).

У нашому селі громадського пастуха не наймали, бо кожен власник худоби повинен сам відпасти за своїх корів.

На храмові свята запрошували родичів і знайомих з других сіл. Кожного року на сільський “Праздник” (день коли святилася наша сільська церква 10 листопада), свято Парасковея, відбувається колективна трапеза біля церкви. В ній беруть участь усі жителі села, вонатак і називається “Праздник”.

До сьогодні в нашому селі проводиться обхід села з молебнами, освяченням криниць, хатів жителів села. В таких обходах бере участь наш настоятель церкви Юрій і церковний староста.

Родинні звичаї. Обряди, пов’язані з народженням дитини

Вагітній жінці заборонялося дивитися на пожежу, бо в дитини появляться родимі плями на тілі, не дозволялося дивитися на мерця, бо замре дитина. Ше заборонялося шити, тяти, різати в свято, підстригати волосся – це ніби мати вкорочує віку дитині.

У нашому селі існує повір’я, шо не можна відмовляти вагітній жінці у проханні, бо в хаті заведуться миші.

Жінку, яка помагала при пологах, називали – баба-повитуха.

В нас знають засоби спрямовані на полегшення родових страждань породіллі. Тоді розплітають коси, розв’язують всі вузли, відкривають двері, розв’язують пояси, відкривають ворота, шафи, шкафи, замки, знімають кульчатка. Обов’язковим було обкурення кімнати породіллі запашними травами: любистком, м’ятою, барвінком.

Дитині зав’язували конопляною пряжею, бажано “матіркою”, шоб в породіллі діти велися, щоб дитина плодовитою росла. При цьому бажали: “Зав’язую тобі щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум добрий”. Як дитина виростала цю нитку з вузликом, давали дитині, шоб вона сама його розв’язала, то буде все знати і вміти все робити.

До породіллі мали право приходити тільки заміжні жінки, які приносили солодощі та вдягання для новонародженого. Не дозволялося провідувати породіллю хворі і вагітні жінки.

На родини йшли гуртом молоді родичі, інколи баба-повитуха. Приходили з подарунками, хлібом та полотном на пелюшки. Виганяти чоловіка породіллі у сіни і годувати його сіллю з перцем, у нас не має.

Раніше у селі існував звичай взаємного обмивання рук породіллі і баби-повитухи. Зараз всі породіллі родять в род домі.

В нас до сих пір існує звичай, коли новонародженому у купіль ллють свіже молоко, шоб тільце дитини було біле і свіже. У купіль дівчинки додавали меду шоб гарною була, ромашку - щоб рум’яною була, вишневу гілочку - щоб красивою була, калину щоб красною була, і любисток щоб люб’язною була. Хлопчикам клали коріння дев’ясила шоб сильними були, сокиру щоб вмів майструвати, любисток шоб любили, гілочку дуба щоб був міцний як дуб, чорнобривці, щоб був чорнобривий, барвінок і тую щоб довго жив. Під час купання повинні кинути монету на щастя. Воду після купання виливали в хаті під поріг, або під піч, щоб дитина була щасливою або під квіти щоб красивою була, під плодюче дерево, щоб здоровою була. Воду виливали тільки коли сходить сонце.

Новонародженому у колиску обов’язково клали молитву і святу, щоб дитина добре спала і була спокійна. Колиску робили тільки з лози.

В куми просили добрих людей. Просити за кумів йшов батько. Батько приходив з хлібом і сіллю, ставив його на стіл і просив: “Дав Бог сина (дочку), тепер не одкажи мені куме”. Кум погоджувався, бо відказувати не можна – гріх великий. Кум давав свій хліб батько, а той йшов додому. Потім йшов до куми, де просив так само як і в кума. В нас беруть по дві пари кумів, вони так і називаються Перша пара кумів і Друга пара кумів.

Перед тим, як йти до церкви куми приносять з собою хліб і крижмо. Куми ставали другими батьками для дитини. Новонародженого сповивають у батькову сорочку.

Нести дитину на хрещення повинні куми. Батьки віддавали кумам дитину з такими словами: “Віддаємо вам народжене не хрещене, принесіть хрещене”. Хлопчика передавали на порозі, дівчинку-через гребінь.

Крижмо – це тканина не обрублена в ню загортають дитину під час хрещення. Зара замість тканини беруть великий банний рушник.

Під час обряду хрещення важливо, щоб спочатку хлопчика тримала хрещена мати, а дівчинку хрещений тато. Добре коли дитина в церкві пчихає – це є доброю прикметою, дитина буде довго жити і буде мати міцного здоровя.

Після церкви, всі збиралися в хаті новонародженого на святковим столом.

Головною стравою була “бабина каша”, (пшоняна чи гречана каша на молоці, з маслом, медовою водою). Баба-повитуха збирала гроші для новонародженої дитини.

Після обіду баба–повитуха клала на тарілку дві квітки калини і колосок жита, ставила дві чарки горілки і підходила до хрещених батьків. Баба вмочила квітки в горілку, бризкала в лице кума і куми, ті кидали гроші на подарунок матері і новонародженому.

Колись на хрестинах подавали горілку, паляницю, “бабину кашу”. Зара подають м’ясні делікатеси, солодощі.

“Баба-повитуха” на хрестинах відігравала важливу роль господині. Готувала кашу, збирала подарунки для породіллі і новонародженого, годувала гостей, які приходили.

На хрестинах гості дарували гроші, пелюшки для дитини. Зара дарують гроші, солодке, іграшки і вдяг для дитини. Куми обмінюються подарунками сім хлібів і полотно.

Раніше повивальній бабі дарували солодощі, гроші, одяг і багато другого.

Весільні звичаї та обряди.

В нас запрошують йти сватати дівчину двох дружбів (старостів). Це рідні, друзі, жонаті чоловіки. Старости заходили до хати з палицями - це означало чин старости.

Коли старости йщли сватати дівчину повинні були нести з собою хліб в руках.

Починали казати старости шо вони ніби шукають овечку, і бачили, шо вона забігла в цей двір. А потім ніби ненароком нагадували: “у вас така гарна дівчина, а у нас для неї є гарний парубок”.

Під час сватання дівчина стояла коло печі, колупала її, а парубок стояв біля дверей.

Дівчина якшо згодна пов’язувала дружбів рушниками, а парубку давала червону хустку і обов’язково рожеву стрічку. Червоний колір символізував любов і вірність.

В нашій місцевості існував і існує до нині звичай обміну хлібами між дружбами (старостами). Він називається “обмін хлібами”.

В оглядинах брали участь дружби, батьки наречених, близькі родичі і самі нареченні. На оглядинах батьки наречених зверталися один до одного “свате”, “свахо”. Рекомендувалось нареченій звертатися до наречениного батьків “батьку й мамо” і наобород.

Заручини були майже як весілля, молода із дружками ходили просити близьких родичів, сусідів до її хати на заручини. На заручинах визначали дату весілля. По нашому звичаю зарученій дівчині вже заборонялось іти за світилку або дружку.

По нашому звичаю дівич-вечір називався “вінкоплетини”. Він відбувався в суботу. На ньому збирались молода з дружками, плели вінок з барвінку, який рвали в садку молодої. Співали багато пісень.

На посад молодих заводять старші дружби. Молодих завжди садять на кожусі, щоб жили в достатку і в багатстві.

У нашому селі молода обов’язково з дружками запрошують молодого і його батьків на весілля і наобород. Запрошення звучить так: “Просили мама, тато і я Вас прошу, щоб Ви прийшли до мене на хліб, на сіль, на весілля”.

Запрошують випікати коровай жінок, які уміють його випікати. Випікати коровай могли лише заміжні молодиці, які живуть в злагоді і любові. Розведені і вдови участь у випіканні короваю не мають права.

Перед тим, як місити коровай заведено перехрестити діжу, влити в неї священу воду, потім насипати всі компоненти і промовити такі слова: “Господи Боже, допоможи” три рази

Коровайниці співали таку пісню:

І. Як ішла я,

Тай на короваєць

Несла коробку яєць,

Передибали хлопці –

Вибили яйця в коробці.

Зробили мені біду, -

З чим же я на коровай піду.

ІІ. Печись короваю румяний і високий

Шоб було бобре молодим.

На щастя, здров’я і добрую долю

Удайся красивим і дуже смачним

Ти хліб наш насущний,

Хай Бог помагає, тебе нам удачно спекти

Тому що з тобою священим і пишним

Молодій парі до шлюбу іти

В нашому селі раніше і зараз випікають весільний коровай. Крім того випікають різні печива, торти, горішки, шишки, грибки, черепашки, зірочки, труфелі, гуски.

Рецепт: 3 літра молока праженого, 1,5 літра цукру, 300 гр. меду,

200 гр. дрожджів, муки насипати стільки, шоб тісто було густе, 30 яєць. Лишити 10 жовтків, шоб потім помастити коровай. 200 гр. маргарину, 100 гр. масла ваніліну, стопка горілки. На підошву клали хустину, а під ню сипали жито і білі копійки. Зверху коровай прикрашали різними виробами з тіста. В нас говорять про коровай: “не сиди н столі, бо коровай не виросте”. ”Якшо коровай гарний вийде, то і життя в молодих буде гарним”.

Замішане тісто викладали на бляху, з тіста викладалися квіточки, листочки, шишки, колосочки. Потім ставили коровай в п’єц на чотири години, співали пісені.

Поки коровай був у печі, коровайниці робили вінок і теремку для короваю, говорили про любов і співали пісень:

Ой гарний нам коровай вдався

Чотири години випікався.

Тепер готовесенький,

Як сонечко яснесенький.

Коровай прикрашали квітами із кольорової бумаги. По краю короваю ложили вінок з цих квітів, а посередині ставили теремку. Для того щоб коровай не пошкодити, його ставили на дерев’яний круглий піднос. До весілля коровай зберігався у хрещених батьків наречених, а коли наставав день весілля, короваї розносили кожного до своєї дитини.

В нас відомий звичай виготовляти весільне деревце, або ще його називають гільце. Деревце виготовляли дружки. Для цього беруть соснову гілочку, і прикрашають стрічками, квітами, зірочками. При цьому співали пісню:

Подруги дівчата, просим всіх до хати.

Будем нашій Марусі, гілечко вбирати,

Гілечко вбирати, барвінком уквітчати.

Та свою щасливу долю величати.

Що ми твоє гільце уберем стрічками.

Уберем стрічками, всипим зірочками.

Що ми твоє гільце уберем на диво.

Щоб подружжя ваше, вік жило щасливо.

Та щоб нареченим, світлий шлях прослався,

Щоб, як рясне гільце рід ваш розростався.

Зараз обряду виплітання барвінкового вінка в нас не має, але колись дівчати дружечки йшли в садок молодої, виривали там барвінок і співали.

Ніжно цвіте біля хати,

Барвіночок-хрещатий.

Вітер його обвівав,

Дощик рясно поливав,

Це ж на вінки дівчатам.

Я в перший і останній раз

На голову його положу.

Барвіночку, віночку мій,

Допоможи чим можеш.

Колись барвінковий вінок плели, зара такого обряду не має, а як його плели ніхто не знає.

Молода на весілля просить в вінку і в стрічках. Вдягнута молода в вишиту сорочку, червону спідницю, деколи фартушок, червоні чобітки (Червоний колір символізує любов між нареченими), на шиї буси або пацьорки. Молодий вдягнений в вишиту сорочку, яку повинна вишити молода, штани, жакет, туфлі, кашкет. Коли молодий прийшов до молодої, тоді молоду вбирають в біле весільне плаття, а на голову надівають фату (селян).

Розплетення коси відбувається тоді коли молодий приходить до молодої. Мати ставить посередині світлиці стільця і кладе подушку на стільця. Батько приводить дочку і садовить на подушку. Мати знімає вінка і його надівають молодшій сестрі (якшо немає то дружці). Мати починає розплітати косу. До хати кличуть старшого брата, якшо немає рідного то двоюрідного, або просто родича. Співають пісні:

Прошу братіка до хати,

Сестрі косу розплітати.

Якби я до вінця не йшла,

То я тебе не просила б.

А тепер тебе прошу,

Розплети мені косу.

Мати співає пісню, коли розчісує косу:

Ой тихо, тихо Дунай воду несе,

А ще тихше, Маруся косу чеше…

Потім мама надягяє молодій віночок з тою лентою, шо молода дала нареченому в день сватання. Після цього обряду йде надівання веляна. Мати кладе велян на хліб, благословляє молоду і легенько із хліба зсуває велян на голову молодої. Коли молоду вбрали в велян співають:

І. Ой гиля білі гуси, ой гиля за Дунай,

Розпустила косу русу,

Тепер сиди та й думай.

Ой гиля білі гуси, ой гиля до води,

Прошу тебе мій миленький,

До свекрухи не веди.

Ой гиля білі гуси, ой гиля на пісок,

Розпустила русу косу,

Я думала на часок.

ІІ. Сиджу на ослоні та й господа молю,

А щоб не попасти на лихую долю,

А щоб не попасти на лихую долю,

І щоб не блукати, як ягня по полю.

Як ягня по полю жалібно мекече,

Коса моя руса застелила плечі.

Коса русявая плечі застелила,

Я своїй матінці жалю наробила.

Посли мені боже добрую дружину

Навіки хорошу і вірну людину.

Вбільшості вінчаються того дня коли має бути весілля і реєструються в рагсі. Молодих проводе з дому мама, обсіває їх зерном жита, монетами і цукерками. В домі молодої їх стрічає мати з хлібом.

Існують прогнози хто з молодих раніше стане на рушник, той і буде керувати в сім’ї. Чия свічка раніше догорить, той раніше помре.

Молодих по дорозі із церкви додому перепиняють двома повними відрами води з криниці. Щоб їхнє життя було повним і чистим. По дорозі співають пісень:

Стелися доріжко, до щастя

Два дружнії серця в єдине злилися 2р.

Ми квіти розсиплем, доріжкою тою.

Щасливі ідуть закоханих двоє.

Після того як молоді взяли шлюб вони повертаються до дому молодої, де їх зустрічають батьки з хлібом в руках.

Молодих в дома, після вінчання зустрічають біля порога. Теща зятя зустрічає в кожусі з хлібом, обмінюються хлібами. Тоді гості співають пісню:

Вийди тещо з хати,

Будеш зятя вітати.

Прийшла щаслива годиночка,

Йде до тебе чужая дитиночка.

Прийшла до тебе чужая дитиночка,

Буде тобі за синочка.

В нас існує звичай викупу самої молодої. Молодий повинен дати гроші за молоду дружкам. Для рідні молодої дають такі подарунки чоловікам - сорочки, а жінкам - хустини.

Колись на весіллі, в нашому селі подавали страви: борщ, каша, капуста, холодець, м'ясо, печені пироги з сиром, киселиця із сушених фруктів. Перша страва борщ, остання киселиця. Всього на весілля готували сім основних страв. Зараз кількість страв набагато більша, всього готують до тридцяти, або й більше страв а саме: різноманітні салати, холодець, риба, ковбаси, холодні м’ясні вироби, котлети, пельмені, голубці, гречаники, рисяники, капустяники, налісники, пончики, пташине молоко, желе, чорнослив в сметані, солодка шуба, фрукти – екзотичні, різноманітні печива, торти, вафлі, цукерки.

Колись подавали напої лише горілку, квас або кампот. Тепер горілку, вино, пиво, різні види газованої води. Колись всі пили по черзі з одного стакана. Тепер

для кожного окрема посудини для частування.

Світилки співали дружкам пісні:

І. Ви дружечки шахни, махни 2р.

Білля Вас так зілля пахне

Не так зілля, як ви самі 2р.

На папері написанні

На папері, на листочку 2р.

Гарні брови, на шнурочку.

Гарний хлопець підійшов 2р.

Хап за брови тай пішов.

А ми його доганяєм 2р.

Відай брови бо й не маєм..

Гарні хлопці йдуть до хати 2р.

Ми не маєм чим моргати.

ІІ. Ви світилки, як червона калина 3р.

Як на Вас так дивитися мило.

У Вас очки, як терночки 3р.

Голосочок, як дзвіночки.

У Вас личко рум’янеє, 3р.

А серденько солодкеє.

І усі Ви як ті ружі 3р.

Хорошії тай пригожі.

Обряд покривання молодої проходить так. Мати молодого знімає велян і пропонує хустку молоді, пробує хустину накинути на голову, молода скидає хустку. Свекруха намагається в друге накинути хустку, молода скидає хустку. Свекруха пробує другий раз накинути хустку, молода її скидає. На третій раз свекруха пов’язує молоду хусткою, по верх хустки молоді чіпляють з стрічки великий розовий бант. Співають пісню:

Зав’язали у хустинку,

Поверх неї стрічка.

Вчора була дівчинонька,

Тепер молодичка.

Косу молодій розплітають перед тим, як одягають велян (фату). Тоді співали пісню:

Прошу браття до хати, сестрі косу розплітати

Як я під вінець не йшла, то я вас не просила

А тепер я вас прошу, розплетіть мені косу.

Розподіл короваю і перепій проходять разом. Той, хто підходить перепивати, обдаровується короваєм. Різниці між гостями молодої і родичами молодого немає в обдаруванні. Розподіл короваю проходив колись і тепер однаково. Коровай розподіляє дружба. Перед тим йому приносять велику миску з водою, мило і рушник і заставляють мити руки. Тоді співають:

Ой добрий нам дружба вдався,

Шість днів не вмивався.

На сьомий день вмився,

До короваю взявся.

Коли дружба помив руки, розбирає прикраси з короваю: знімає вінок, теремку а рушником із короваю перев’язується. Коровай ділять так: середину дають молодим, великий окраєць батькам молодої і молодого, а остальне ділять однаковими порціями між гостями.

Раніше за молодою давали дівоцьку скриню і вдягання, різні речі. Цей звичай в нас не зберігся..

Молода коли прощалася з батьківською хатою, він часто супроводжується піснею:

Бувайте здорові мої рідні тато,

Бо я вже не прийду до Вашої хати.

Бувайте здорові мої рідні мамо,

Не буду садити рожі під вікнами.

Бувайте здорові вся моя родина,

Мене вже чекає іншая родина.

Молодих у дома молодого зустрічали так, як і в молодої. Батьки з хлібом вітали молоду. Обмінювалися хлібами і запрошували до хати, тоді гості співали:

Вийди, свекрушенько з хати

Будеш невістку вітати,

Прийшла до тебе в добру годиночку

Тай буде тобі за дочку.

В молодого в дома перепій проходив так само, як і в молодої, відрізняється тільки тим, шо молодому завжди перепивали до цього, як він йде по молоду, шоб завжди були гроші.

Раніше молоді лягали спати в коморі.

Звичаю перевіряти цноту молодої не має.

Таких звичаїв коли олода була нечесною немає, раніше тоже не було.

Звичаю робити весільний прапор не має.

Вранці до молодої приходили її батьки приносили снідати всьо з весільного столу.

Звичаю водити молодих до річки не було. В нас був другий звичай. Молоду, свекруха заставляє носити воду з криниці, ніби-то свекруха хоче вмитися, але насправді вона воду з відра виливає, молодій невістці приходиться знову іти по воду щоб вмилася свекруха… Якщо свекруха любить жартувати, то нещасній невістці часом приходиться разів десять іти по воду.

На другий день весілля це веселощі: сміх, пісні, танці, жарти, ігри, особливо висміюють молодих. Про що й співають гості в пісні:

Гоп, гоп, гопацульки,

З вечора до ранку гульки.

Танцюйте гості зозульки,

Гоп, гоп, гопацульки.

У нас побутував і побутує звичай, на весіллі робити фальшиву молоду і молодого.

Під такою назвою, як циганщина обряд не відомий. Але існує багато інших звичаїв. На другий день весілля, молоду і молодого запрягають у віз і заставляють возити своїх батьків по всьому селі. Ще один звичай, який існує в нашому селі, коли гості примушують, батьків молодої і молодого пити горілку із величезної миски, якщо ті відмовляються, гості грозяться піти з весілля. Приходиться пити під загальний регіт гостей. Дуже багато пісень цього дня співає теща зятькові:

Ой зятю, мій зятю хороший,

Я під вишню закопала гроші.

Якщо будеш дочку любити,

Тоді будеш гроші лічити.

А я свого зятя здурила,

Бо я тії гроші пропила.

Будеш зятю добре працювати,

Тоді будеш свої гроші мати.

В нас відомий весільний обряд “обжинки” - це одруження батьків після одруження останньої дитини.

Весілля закінчується церемонією обдаровування. Батьки молодої дають подарунки батькам і родині молодого, а батьки молодого, батькам і родині молодої. Особливою повагою і пошаною користуються хрещені батьки молодих, їм дарують подарунки і співають пісні:

Хрещені тато й мама,

Низький уклін Вам до землі.

Ви так багато нам добра зробили,

Неначе рідні Ви.

У трудний час Ви нам допомагали,

В хвилини радості із нами Ви були.

Ви нас ніколи не забували,

Тож не забудемо Вас ми.

Після весілля молода на другий день провідувала матір, цей звичай називався гості.

Перед тим як іти в ЗАГС мати обсипає молодих житом, цукерками і монетами. Реєстрація шлюбу проходить за звичним сценарієм. Під музику весільного вальсу молоді заходять в зал, стають на весільний рушник. Молоді обмінюються обручками їм вручають свідоцтво про шлюб. Мати молодої зв’язує руки рушником при цьому говорять такі слова:

Василю ти вибрав хорошу дружину,

Бачиш, яка вона щастям ясна.

Хай же ніколи наруги сльозину,

Цим рушником не втирає вона.

Потім музика грає вальс молодим. Після виконання обряду реєстрації шлюбу молоді виходять із ЗАГСУ. Мати їх обсипає житом, цукерками, монетами, щоб життя їх було щасливим і жили в достатку.

В нашому селі молоді пари розписуються в ЗАГСІ, а потім вінчаються в церкві. Всі ці обряди відбуваються в один день.