81. Спалах. Температура спалаху

Спалах (flash) - швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується створенням стислих газів.

Температура спалаху - найменша температура горючої речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань (закритий тигель) утворюються над її поверхнею пари або гази, здатні спалахнути у повітрі при піднесенні джерела запалювання, при цьому швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

82. Характеристика речовин за пожежо- та вибухонебезпекою

Пожежо- та вибухонебсзпека речовини визначається: групою горючості, температурою займання, температурою спалаху, мінімальною енергією запалювання, нижньою та верхньою межею спалаху та ін.

За горючістю речовини поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі - речовини, які не здатні горіти у повітрі нормального складу при температурі до 900°С (цегла, глина, пісок, азбест).

Важкогорючі-- речовини, що загораються під дією джерела запалювання у повітрі нормальною складу, але не здатні до самостійного горіння (матеріали, що складаються з негорючих і горючих складових -асфальтобетон, лінолеум, ДСП, деревина, оброблена антисептиком).

Горючі (combustible) - речовини, здатні загоратися віл джерела запалювання у повітрі нормального складу та продовжувати горіти після його усунення (всі органічні речовини деревина, толь, асфальт).

За агрегатним станом горючі речовини поділяються на:

газоподібні (речовини, абсолютний тиск парів яких при температурі 50°С рівний або вищий 300 кПа);

рідкі (речовини з температурою плавлення не вище 50°С);

тверді (речовини з температурою плавлення вище 50°С);

пилові (тверді речовини з розмірами часток менше 850 мкм).

Горючі речовини поділяються па:

Легкозаймисті (inflammably) - здатні займанні, від короткочасного впливу джерела запалювання з низькою енергією без попереднього нагрівання (полум'я сірника, іскри і т.п.).

Середньозаймисті - здатні займатися від тривалого впливу джерела запалювання з низькою енергією.

Важкозаймисті - здатні займатися тільки під дією потужного джерела запалювання або при попередньому нагріванні.

83 Долікарська допомога при ураженні електричним струмом

При ураженні електричним струмом необхідно якомога швидше звільнити потерпілого від струмовідних частин обладнання.

Дотик до струмовідних частин (мережі під напругою) у більшості випадків призводить до судом м'язів, тобто людина самостійно не в змозі відірватися від провідника. Тому необхідно швидко відключити ту частину електрообладнання, до якої доторкається людина.

Будь-яке зволікання при наданні допомоги, а також невміння того, хто допомагає, надати кваліфіковану допомогу, призводить до загибелі людини, котра знаходиться під дією струму.

При звільненні потерпілих від струмовідних частин або проводу в електроустановках напругою до 1000 В відключають струм, використовуючи сухий одяг, палицю, дошку, шапку, сухі рукавички, рукав одягу, діелектричні рукавички. Провідники перерізають інструментом з ізольованими ручками, перерубують сокирою з дерев'яним сухим топорищем. Потерпілого можна також відтягнути від струмовідних частин за одяг, уникаючи дотику до навколишніх металевих предметів та до відкритих частин тіла потерпілого. Відтягуючи потерпілого за ноги, не можна торкатися його взуття, оскільки воно може бути сирим і стає провідником електричного струму. Той, хто надає допомогу, повинен одягнути на руки діелектричні рукавички або обмотати їх шарфом, натягнути на них рукав піджака або пальта. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку тощо (рис. 5.15).

При звільненні потерпілих в електроустановках з напругою понад 1000 В слід користуватися діелектричними рукавичками і взути діелектричні боти; діяти ізолювальною штангою або ізолювальними кліщами (рис. 5.16). Якщо є можливість, то вимкнути електроустановку. Можна замкнути або заземлити провідники (замкнути дроти накоротко, накинувши на них попередньо заземлений провід).

Якщо провід торкається землі, то необхідно пам'ятати про небезпеку напруги кроку. Тому після звільнення потерпілою від струмовідних частин слід винести його з небезпечної зони. Без засобів захисту пересуватися в зоні розтікання струму по землі слід не відриваючи ноги одна від одної.

84. Способи штучного дихання

Кожен працівник, обслуговуючий оперативний персонал повинні знати правила долікарської допомоги, способи штучного дихання і масажу серця.

Долікарську допомогу потерпілому надають на місці нещасного випадку. Констатувати смерть має право тільки лікар.

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватись негайно при порушенні дихання у потерпілого. При виконанні штучного дихання "з рота в рот" та "з рота в ніс" потерпілого рятівник видихає зі своїх легенів в легені потерпілого об'єм повітря в кількості 1000-1500 мл. Цей метод найбільш ефективний, однак можлива передача інфекції, тому використовують носовичок, марлю, спеціальну трубку.

Підготовка до штучної о дихання:

1. Звільнити потерпілого від одягу - розв'язати галстук, розстебнути комір сорочки тощо;

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню - стіл або підлогу;

3. Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. При цьому положенні язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів. Разом з тим при такому положенні голови рот розкривається (рис. 5.18). Для збереження такого положення голови під лопатки кладуть валик із згорнутого одягу;

4. Пальцями обстежити порожнину рота і якщо там є кров, слиз тощо, їх необхідно видалити, вийнявши також зубні протези; за допомогою носовичка або краю сорочки вичистити порожнину рота. Обов'язково провести штучне дихання.

Виконання штучного дихання:

Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматками тканини (носовичок, бинт тощо) (рис. 5.20). Якщо пошкоджене обличчя проводити штучне дихання "із легенів у легені" неможливо, іреба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітини шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Контроль за надходженням повітря до легенів потерпілого здійснюється за розширенням грудної клітки при кожному вдуванні. Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправляється,- це ознака непрохідності шляхів дихання. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечується за наявністю ірьох умов:

максимальному відведенні голови назад;

відкриванні рота;

висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих з початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Штучне дихання у більшості випадків треба робити одночасно з масажем серця.