36

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

1. Загальна характеристика джерел авторського права 5

1.1. Поняття та принципи авторського права 5

1.2. Джерела авторського права 10

2. Місце Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право в системі міжнародної охорони авторського права 14

2.1. Система міжнародної охорони авторського права 14

2.2. Передумови прийняття Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право 22

2.2. Загальні засади Всесвітньої конвенції про авторське право 23

3. Особливості деяких положень Женевської конвенції про авторське право 28

Висновок 32

Список використаної літератури 34

Вступ

Значення і роль авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність й уміло використовують її здобутки. При цьому необхідно враховувати, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, що не легше, ніж створити.

Авторське право становить собою не розрізнену сукупність чинних на певний момент часу нормативних актів, а цілісну систему. Це положення переконливо підтверджує, наприклад, зако­нодавство України. Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Цивільно-правовій охороні творчої діяльності та її результатів присвячується книга 4 Цивільного кодексу України, до якої увійшли загальні норми авторського права і суміжних прав. Серед Законів України, присвячених регулюванню авторських відносин центральне місце займає Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. До галузі авторського права відносяться окремі статті законодавчих актів, присвячені в цілому регулюванню інших суспільних відносин. Відносини в сфері авторського права регулюються також підзаконними нормативними актами.

Закони певної держави в галузі авторського права зазвичай регулюють дії, вчинені лише в цій державі. Отже, вони не можуть передбачати охорону інтересів громадян цієї держави в інших країнах. Саме з метою гарантувати охорону інтересів своїх гро­мадян в іноземних державах і запроваджена міжнародна охорона авторських прав. Центральне місце у цій системі займають Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та Всесвітня конвенція про авторське право.

Метою даної роботи є система міжнародної охорони авторських прав, її призначення та гармонізація з національними законодавствами.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

• визначити поняття та принципи авторського права;

• охарактеризувати джерела авторського права;

• дати аналіз системі міжнародної правової охорони авторського права;

• розглянути передумови прийняття Всесвітньої конвенції про авторське право;

• провести дослідження загальних засад Всесвітньої конвенції про авторське право;

• охарактеризувати деякі особливості положень Женевської конвенції про авторське право.

Об'єктом дослідження є система правової охорони авторського права.

Предметом дослідження є Всесвітня конвенція про авторське право в системі міжнародної правової охорони авторського права.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового пізнання авторського права. Системний метод вживався при аналізі різних понять. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися питання пов’язані з пізнанням джерел правової охорони авторського права. На підставі методу прогнозування формувалися думки щодо міцності міжнародної системи правової охорони авторського права. Окрім загальних методів використовувалися і спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає можливість виявити суспільну думку.

1. Загальна характеристика джерел авторського права

1.1. Поняття та принципи авторського права

Історія авторського права бере свій початок, як вважають науковці, із появи друкування, а першим нормативним актом у цій сфері вважається прийнятий в 1709 році в Англії “Статут королеви Анни”, який закріпив низку прав авторів, а також розділив повноваження авторів і видавців. На теренах України ідея повноцінної реалізації прав авторів захист їх прав та боротьби із незаконним використання їх творів побутує близько двох століть.

Підопригора О. зазначає, що “Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство в сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу і, перш за все, йдеться про ті з них, які так або інакше є пов’язаними із засобами масової інформації, друком, радіо- і телемовленням, кінематографом, електронними інформаційним системами”¹.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, є невичерпними за формами, прийомами, способами об’єк­тивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В цих відносинах беруть участь з одного боку – автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з іншого – організації, які зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису та інші.

Відповідно, законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об’єктів суміжних прав, виконавців, виробників фонограм радіо-, телемовних компаній.

На думку О.Д. Святоцького “Авторське право, зазвичай, тлумачиться як надане законом виключне право автора твору об’явити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом”².

В англійській мові існує термін “копірайт” (буквально – право на виготовлення копій), який означає дії, які у відношенні літературних та інших художніх творів може бути втілено тільки самим автором або за його дозволом. Йдеться про виготовлення екземплярів літературного або іншого творів (наприклад, книги, картини, скульптури або кінофільми). Але в законодавстві більшості країн, у тому числі й в Україні, використовують словосполучення “авторське право”. В основу цього терміну покладено факт надання автором певних повноважень стосовно його твору. Інші права (наприклад, право на виготовлення екземплярів, можуть надаватись третім особам, які отримали на це ліцензію від автора).

Охороні підлягають форми вираження ідеї автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор публікує у вигляді журнальної статті коротке викладення своїх ідей про те, як зробити якийсь прилад, ніхто не може заборонити третій особі використати ці ідеї для створення такого приладу, однак авторське право захищає автора від відтворення екземплярів його статті без його дозволу. Що ж стосується самого винахідника, то на нього не розповсюджується охорона у відповідності з авторським правом, але його право може бути захищене на інших підставах (право промислової власності). Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом, а твори виражені в об’єктивній формі слід відрізняти від матеріальної форми. У деяких країнах, в основному англо-американської правової системи, саме матеріальна фіксація твору (лист, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура або архітектура, живопис, відтворення у графічній формі тощо) є передумовою надання правової охорони, що пояснюється міркуваннями про використання такої форми як засобу доведення у випадку виникнення судового спору.

Можливість визначення матеріальної форми як обов’язкової передумови охорони творів передбачає п. 2 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів³. Але в країнах континентальної правової системи, до яких належить і Україна, такої вимоги немає, натомість, висувається вимога об’єктивності форми. Причому ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об’єктом охорони є сама форма твору, а не його зміст. В юриспруденції, як правило, розглядаються два критерії для визначення об’єктивно визначеної форми: критерій відтворюваності та критерій сприйняття органами чуття людини.

Авторське право розповсюджується на твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори із текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі, твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складні твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Негрескул В. зауважує, що “цей перелік не є вичерпним. Безумовно, таке положення слід оцінювати як позитивний і важливий фактор, оскільки науково-технічний прогрес постійно додає нові види творів, а оперативно вносити їх до переліку охоронюваних творів не завжди можливо. Наприклад, лише протягом двох останніх десятиліть до законодавчих охоронюваних переліків творів майже всіх країн світу потрапили комп’ютерні програми і бази даних, хоча досить широкого розповсюдження ці об’єкти набули ще у 60-х роках ХХ століття”⁴.

Твір, як результат творчої діяльності стає об’єктом авторського права лише за умови, що він виражається в якійсь об’єктивній формі, що безпосередньо пов’язується із можливістю його відтворення. Твір має існувати у формі, яка відокремилась від особистості автора і набула самостійного існування. При цьому для визнання твору об’єктом авторського права не потрібна завершеність праці. Закон рівною мірою охороняє як завершений, так і не завершений твір (а саме, ескізи, плани та їх проміжні результати, що використані авторами при створенні творів).

Для виникнення та втілення авторського права не є потрібною реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання будь-яких інших формальностей. Водночас, слід зазначити, що у друкованих виданнях може проставлятись знак охорони авторського права, який складається із трьох елементів: латинська літера С у колі; ім’я (найменування) власника виключних авторським прав; рік першого опублікування твору. Правовою охороною у рівній мірі будуть користуватись як твори, на яких стоїть знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою використання даного знаку є інформування третіх осіб про те, що цей твір знаходиться під охороною. Таким чином, спрощується процес доведення вини порушника, якщо подібне порушення сталось. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація проводиться виключно за бажанням особи, яка має право на твір. Ця реєстрація може відігравати значну роль у вирішенні спору про авторство на твір або його незаконне використання.

Авторське право є галузевим інститутом цивільного права, але принципи правового регулювання авторських відносин є специфічними. Так, Косенко С. визначає принципи авторського права як⁵:

Принцип свободи творчості. Він полягає в тому, що ст. 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, використовувати твір будь-яким способом.

Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства означає, що суспільство повинно задовольняти інтереси автора у достойній винагороді його творчості, а автор зобов’язується не використовувати свої твори на шкоду суспільству. Авторське законодавства передбачає цією метою випадки вільного використання творів без згоди автора та без виплати винагороди.

Принцип матеріальної та моральної заінтересованості полягає в тому, що автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів.

Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів полягає в тому, що норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав⁶.

Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів визначає три принципи: 1. принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці Союзу, повинні отримувати в інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яка надається в цих країнах своїм громадянам; 2. принцип автоматичної охорони полягає в тому, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов, реєстрації тощо; 3. принцип незалежності охорони означає що охорона надається в країнах-учасницях Союзу незалежно від наявності охорони в країні походження твору.

На мою думку, основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення.