1.2.Використання методу стимулювання та корекції поведінки як ефективний метод у процесі трудового виховання

Залежно від вмісту учбового матеріалу, віку учнів, їх підготовки і реальних учбових можливостей вчитель використовує різні методи навчання, як правило, в поєднанні один з одним.

Під методом навчання розуміється впорядкований спосіб організації спільної діяльності суб'єктів освітнього процесу (викладача і учнів або колективу), направлений на засвоєння вмісту освіти, спільний і професійний розвиток особи майбутнього фахівця.

Трудове виховання учнів та студентів передбачає:

- психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

- підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, вироблення умінь і навичок) вироблення нового методологічного підходу до змісту загаль­ної політехнічної і професійної освіти в ПТНЗ.

Серед різноманітних методів трудового і професійного навчання важливу роль грають методи стимулювання і корекції поведінки.

З метою посилення дії на учнів тих або інших чинників і активізації особи вихованців, його дій і вчинків застосовується стимулювання. Стимулювати - означає спонукати, давати поштовх до дії.

Як стимул може виступати вимога вихователя. А. С. Макаренко розробив цілу систему вимог: вимоги до особи і колективу, характер вимог на різних стадіях формування колективу (вимога викладача, активу, колективу і вимога до себе, коли зачинається процес самовиховання). Форма вимог міняється залежно від особливостей кожного учня: одному досить нагадати або натякнути, іншому треба виразити вимогу категоричніше.

Активізує діяльність учнів постановка перспективи, яка створює настрій радісного очікування, сприяє напрузі всіх сил для досягнення поставленої мети. Постановка перспективи важлива як для розвитку кожного учня, так і для колективу.

Серед методів стимулювання велике місце займає змагання. Суть змагання полягає в тому, щоб підтягувати тих, що відстають до рівня передових, добиватися спільного підйому роботи. Змагання допомагає вчителеві-вихователеві побачити і оцінити можливості кожного учня, допомогти намітити посильну перспективу в просуванні вперед, виховати волю і характер.

До методів стимулювання відносяться також заохочення і покарання як допоміжні методи виховання.

Заохочення - така педагогічна дія на учні (або колектив), коли вихователь (або колектив) виражає позитивну оцінку вчинків, поведінки окремого учня (або колективу). Підставою для заохочення слід рахувати виконання вимог колективу. Заохочення показує, що колектив, в якому перебуває учень, їм задоволений. Отже, колектив може закріпити навики правильної поведінки і викоренити негативні. Заохочення допомагає учню удосконалюватися, дає йому як би орієнтир в поведінці і вчинках.

Покарання – осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому, провини, намір не повторювати подібного. Покарання повинно бути гуманним і ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинно викликати у учня переживання, почуття провини, докори совісті, підвищувати його поведінку та відповідальність, зміцнювати дисциплінованість, розвивати не сприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Висновки до теоретичного розділу

Роль трудового виховання тісно пов’язана з духовним, естетичним, економічним вихованням і виховним середовищем. Вірне розташування процесу трудового виховання сприяє поступовому цілісному оволодінню навичками, що в подальшому використовуються в повсякденному житті.

Готов­ність до трудової діяльності є складне динамічне структурне утворення особистості, яке зі зміною віку поповнюється і набу­ває нових якостей. Вона передбачає, що молоді люди, керую­чись загальнолюдськими цінностями, корінними інтересами су­спільства, особистості і колективу, використовуючи трудові уміння та навички, можуть ефективно працювати, вибрати собі гідну професію, дбайливо ставитися до природного сере­довища та раціонально витрачати час.

Найбільш доцільно при трудовому вихованні використовувати методи стимулювання і корекції поведінки. Вони направлені на прискорювання або гальмування певних дій вихованців. Заохочення – закріплює позитивні навики та звички, змагання – освоєння досвіду суспільної поведінки, розвиток фізичних, естетичних якостей, покарання – попередження негативних дій, розраховане на перетворення зовнішніх стимулів в внутрішні стимули вихованця.

Трудова діяльність молоді при відповідному педагогічному управлінні носить розвиваючий, навчаль­ний, виховний характер. За цієї умови вона сприяє засвоєн­ню трудових навичок і умінь, формуванню трудової свідомості, мислення, усвідомленого ставлен­ня до праці, її результатів, природних ресурсів і часу.