Українські землі на початку хх ст.

Характерні риси промислового розвитку: утворення монополій (різні форми, переважно синдикати); нерівномірний розвиток різних регіонів; зростання товарно-грошових відносин.

1900-1903 рр. – економічна криза. Малі та середні підприємства розорялися, їх поглинали великі монополії, тобто пришвидшувався процес становлення монополістичного капіталізму. Синдикати (монополістичне об’єднання підприємств, що встановлюють єдині ціни на товар, перерозподіляють ринки збуту) в Україні – “Продамет” (1902 р.), “Продаруд” (1903 р.), “Продвугілля”, “Продпаровоз”, “Продвагон”. Злиття промислового та фінансового капіталу (створення фінансово-промислової олігархії). Збільшення чисельності робітників (пролетаріату), серед них українців – 70% (інші – росіяни, євреї).

1909 – 1913 Рр. – промислове піднесення.

Сільське господарство: зайнято у с/г 80% населення, на селі переважали великі поміщицькі землеволодіння (латифундії). Прем’єр-міністр П. Столипін у 1906 р. розпочав аграрну реформу. Суть: право селян на вихід з общини, отримання у приватну власність індивідуального господарства – хутір (за межами села), відруб (в межах общинних земель). Держава викупляла землі у поміщиків і продавала її селянам. Передбачалося надання селянам позики на 55 років через Селянський банк. Земля ставала об’єктом купівлі-продажу, запроваджувалися приватновласницькі відносин на селі. Посилилася соціальна і майнова диференціація селянства, з’явилася чисельна верства середнього і заможного селянства, яке забезпечувало продовольством внутрішні потреби імперії та експорт, ставала перепоною розвитку революційних настроїв на селі. Саме в переважно аграрній Україні реформа мала значні результати (на Правобережжі з общини вийшло 48% селян). Уряд заохочував аграрне переселення з українських губерній до Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу. Але багато переселенців поверталися назад через несприятливі умови на новому місці.

На початку ХХ ст. – бурхливий розвиток кооперативного руху у Наддніпрянщині (активні діячі – М. Левитський (“артільний батько”), В. Доманицький, Й. Юркевич, О. Черненко).

Соціальні рухи. 1902 р. – виступи селян у Полтавській та Харківській губерніях. Липень 1903 р. – загальний політичний страйк робітників на півдні імперії.

Політичні партії. 1900 – створення у Харкові Революційної української партії (РУП) на чолі з Д. Антоновичем. Видавала газети “Гасло”, “Селянин”, “Добра новина”. 1900 – М. Міхновський видав брошуру “Самостійна Україна”, в якій обґрунтував ідею досягнення повної незалежності України. У 1902 р. він із групою однодумців відколовся від РУП і створив Українську народну партію (УНП).У 1903 р. створені Українська демократична партія (Чикаленко), Українська радикальна партія (Грінченко), які у 1904 (5) р. об’єдналися у Українську радикально-демократичну партію (УРДП), лідери – Науменко, Шраг.

1905 р. – створений Український соціально-демократичний союз “Спілка” на чолі з Скоропис-Йолтуховським та Меленевським. Незабаром увійшла до меншовицького крила РСДРП.