2. Спілкування як обмін інформацією

Слово «комунікація» походить від латин. сommunico – роблю загальним, зв’язую, спілкуюся. Під комунікацією розуміють обмін інформацією: думками, знаннями, відчуттями, схемами поведінки тощо.

У задушевних бесідах з друзями, у напружених переговорах з опонентами, в виступах на зборах, у лайці з сусідами та в визнанні в любові – в любій конкретній ситуації звернення ми завжди щось повідомляємо партнеру, щось взнаємо у нього, щось чуємо, а щось говоримо самі. Зміст конкретної комунікації може бути різним: новини, відомості про погоду, суперечка про політику, розповідь про зустріч з товаришем тощо. Одночасно, щоб це не було – це завжди комунікація, без якої уявити спілкування не можливо.

Комунікація між людьми не зводиться лише до процесу передачі інформації. Інформація не лише передається, але й формується, уточнюється, розвивається. Кожен учасник комунікативного процесу проявляє активність.

Звідси випливає, що, направляючи інформацію партнерові, необхідно аналізувати його мотиви, цілі, установки, значущість інформації для нього. Люди не просто «обмінюються» значеннями, але, як відзначає О.М. Леонтьєв, а прагнуть при цьому виробити загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята, але й зрозуміла, осмислена. Так, якщо ми не змогли пояснити те, що бажали, то спитуємо незадоволення, а, зрозумівши, що намагався сказати партнер – радіємо. Нічого схожого не відбувається в «технічних» інформаційних процесах.

При аналізі комунікативного компоненту спілкування дослідники вивчають процеси обміну інформацією, канали її передачі та засоби, які використовуються при цьому, а також причини поганої комунікації.

Розрізнюють лінійні та циркулярні моделі структури комунікативного процесу або процесу обміну інформацією.

Лінійну модель комунікації запропонував у 1948 р. американський учений Г. Лассуелл.

Ця модель розроблена на основі досвіду ведення пропаганди в армійських підрозділах під час Другої світової війни.

Лінійна модель процесу обміну інформацією включає в себе ряд компонентів, які розкриваються у міру відповіді на питання, що виникають послідовно:

1. ХТО? Джерело інформації (її відправник) – це людина, що говорить або пише. Інформація кодується відправником на основі системи знаків, тобто перетворюється в певні сигнали, якими можуть бути слово, схеми, рисунки, жести, міміка тощо.

2. ЩО? (передається) – характеристика повідомлення (тексту). Повідомлення.

3. ЯК? (здійснюється передача). Тип каналів комунікації – вербальні або невербальні, прямі або непрямі, письмові або усні засоби передачі повідомлення;

4. КОМУ? (спрямоване повідомлення). Одержувач інформації або адресат – людина, що слухає або читає. Властивості аудиторії;

5. З ЯКИМ ЕФЕКТОМ? Ефективність комунікації.

«Формула» Г. Лассуелла стала як моделлю, що відображає структуру комунікаційного процесу, так і моделлю дослідження цього процесу, його структури та окремих елементів. У цьому її безперечна перевага. Істотною хибою цієї моделі є те, що в її конфігурацію не входить зворотний зв’язок, завдяки якому ми розглядаємо комунікацію як двосторонній процес.

Циркулярна модель комунікації передбачає реакцію комуніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв’язку. Саме зворотний зв’язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній із сторін корегувати свої дії й цілі.

Циркулярна модель комунікації була запропонована в роботах У. Шрамма і Ч. Осгуда. У. Шрамм вважав, що було б дуже значною помилкою розглядати комунікацію як лінійний процес, у якого є початок і кінець. Насправді це процес безкінечний; аби виправити неточність лінійних моделей, необхідно підкреслити циклічний характер комунікації, коли її учасники (джерело й одержувач) періодично міняються ролями.

Таким чином, комунікація трактується як двосторонній процес зв’язку, коли і відправник, і одержувач інформації рівною мірою взаємодіють один з одним, обмінюючись повідомленнями.

Ця модель наочно демонструє, що в процесі обміну повідомленнями «джерело» і «одержувач» по черзі міняються ролями, унаслідок чого комунікація перетворюється на діалог. Особливу увагу автори моделі звертали на проблему інтерпретації повідомлення. Оскільки кожний учасник комунікації використовує для розшифровки сенсу повідомлення свої критерії, то в комунікаційному процесі виникає «семантичний шум». Мінімізувати його наслідки й зробити комунікацію ефективнішою можна лише за допомогою механізму «зворотного зв’язку».

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають спільну або схожу систему кодування й декодування. На буденній мові це означає, що «всі повинні говорити однією мовою».

В умовах людської комунікації можуть виникати абсолютно специфічні комунікативні бар’єри.

Комунікативний бар’єр – абсолютна або відносна перешкода ефективному спілкуванню, причинами якого є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, хто спілкується.

Причинами комунікативних бар’єрів можуть бути:

1) відмінність культурно обумовлених норм спілкування за взаємодії представників різних культур, націй;

2) велика різниця у віці, коли кожен співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління;

3) відсутність зворотного зв’язку в контакті;

4) неправильне кодування інформації відправником. Наприклад, помилки в побудові висловлювань, неправильний вибір слів для виразу свого повідомлення, що може спровокувати конфліктну ситуацію;

5) погані стосунки між партнерами, якщо ми не віримо у щирість, добрі наміри співрозмовника, то не готові повірити йому;

6) тенденція до передчасних висновків, оцінки повідомлення при відсутності достатньої кількості фактів;

7) відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації – тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови.

Партнери користуються одними й тими ж знаками (і словами також) для позначення абсолютно різних речей. Це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він спричиняється обмеженим лексиконом у одного зі співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування.

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним процесом взаєморозуміння між людьми, здійснюється за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальну комунікацію (як знакова система використовується мова) та невербальну (використовуються різні немовні знакові системи).