Велика Британія.

План:

1. Внутрішня і зовнішня політика лейбористських і консервативних урядів у 1940-1970-х рр..

2. Ліквідація Британської імперії.

3. «Тетчеризм».

4. Сучасне становище у країні.

5. Українсько-британські відносини.

Навчально-методичний комплекс:

1. Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 106 – 114.

2. Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 106 – 115.

1. Внутрішня і зовнішня політика лейбористських і консервативних урядів у 1940-1970-х рр.

Підсумки участі Великої Британії у Другій світовій війні були двоїстими. Вона ввійшла в число країн-переможниць і взяла безпосередню участь у визначенні долі післявоєнного світу. Але з іншого боку різко скоротився експорт британських товарів, зріс імпорт сировини і продовольства.

Головним завданням уряду Великої Британії була ліквідація економічного відставання країни. З цією метою ряд галузей націоналізується і відбудовується за рахунок держави. Велика Британія прийняла план Маршалла.

Лейбористи, проводячи націоналізацію, прагнули підсилити роль держави у відновленні і реконструкції, насамперед, важкої промисловості. При цьому не обмежувалися права колишніх власників. Компенсація за націоналізовану власність перевищувала її дійсну вартість і склала 2,5 млрд. ф. ст..

Незважаючи на низький рівень життя населення (вартість життя зросла на 25%), Велика Британія нарощувала виробництво зброї, витрачаючи на це 1/3 бюджету.

У повоєнний період у влади поперемінно знаходилися лейбористи та консерватори.

Але попри всі їх зусилля, вони все ж не домоглися економічної стабілізації.

2. Ліквідація Британської колоніальної імперії.

Після Другої світової війни почав наростати опір колоніальній політиці Великої Британії. Англійці вже не могли утримати своїх позицій.

1947 р. Індія перестала бути Британською колонією. Територія країни була

штучно за релігійною ознакою поділена на 2 частини:

1. Індію 2)Пакистан (мусульманська частина).

Уряд Великої Британії надав цим двом державам статус домініону.

Домініон – держава у складі Британської колоніальної імперії, що визнавала главою держави англійського короля (королеву) і мала самоврядування.

1948 р. – здобув незалежність о. Цейлон (нині Шрі-Ланка) і Бірма.

1957 р. – здобула незалежність перша держава «Чорної Африки» - це була британська колонія Гана.

1960 р. – Нігерія та Британське Сомалі. 1961 р. – Танганьїка. 1962 р. – Уганда. 1963 р. – Кенія.

1964 р. – Замбія, Танзанія, Малаві. 1966 р. – Ботсвана і Лесото. 1968 р. – Свазіленд.

Кілька нових держав виникають на місці колишніх британських володінь в Азії та на Близькому Сході:

1960 р. – Кіпр. 1961 р. Кувейт. 1963 р. – Малайзія. 1970 р. – Південний Ємен та Оман.

1983 р. - Бруней. 1997 р. Гонконг (Сянган) був переданий КНР.

У 1960-ті рр.. нові незалежні держави виникли в басейні Карибського моря й в Океанії. Серед них – Ямайка, Тринідад, і Тобаго, Барбадос, Фіджі та інші.

В Середземному морі в 1964 р. незалежною від Великобританії стала Мальта.

Крах Британського колоніального володарювання завдав важкого удару по Великій Британії.

Однак Велика Британія зуміла замість імперії створити Співдружність – особливу історичну форму відносин 49 держав, з якою їх пов’язує система економічних та політичних угод.

Саме співдружність є сьогодні основною турботою зовнішньої політики Великої Британії, фактором, що сприяє підвищенню «політичної ваги» Великої Британії.