- •1. Динаміка партійно-політичного життя України другої половини 90-х років
- •2. Парламентські вибори 1998 р. За змішаною системою
- •3. Президентські вибори 1999 р.
- •4. Формування більшості у Верховній Раді. Референдум 2000 р.
- •5. «Касетний скандал» і його політичні наслідки
- •6. Вибори до Верховної Ради 2002 р.
- •7. Акція «Повстань, Україно!» і наростання політичної кризи
- •8. Президентські вибори 2004 р. Конституційна реформа
- •9. Парламентські вибори 2006 p.
- •10. Президентські вибори 2010 р. Скасування конституційної реформи
10. Президентські вибори 2010 р. Скасування конституційної реформи
А тим часом наближалися чергові вибори Президента України. Спочатку вони були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 p., але ця дата була оскаржена В. Ющенком у Конституційному Суді. Після цього Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.
Всього було зареєстровано 18 кандидатів, у т. ч. діючий Президент В. Ющенко, лідер опозиції В. Янукович, Прем'єр-міністр Ю. Тимошенко, Голова Верховної Ради В. Литвин, лідер комуністів П. Симоненко, лідер партії «Сильна Україна» С. Тігіпко, лідер партії «Фронт змін» А. Яценюк.
Як і раніше, були задіяні й технічні кандидати. Новинкою кампанії стала участь у виборах самовисуван- ця під екзотичним прізвищем (яке кандидат узяв на час виборів) Проти- всіх Василь Васильович.
Як і в минулих виборчих кампаніях, було багато «чорного піару», спрямованого на те, щоб зменшити електоральну базу опонента чи вивести його з рівноваги.
Головна боротьба, як і передбачалося, точилася між В. Януковичем і Ю. Тимошенко. У першому турі В. Янукович одержав 35,32 % голосів, Ю. Тимошенко - 25, 05 % , С. Тігіпко - 13,06 %, А. Яценюк - 6,96 %, В. Ющенко - 5,45 %, П. Симоненко - 3,55 %. Усі інші кандидати набрали менше 3 % голосів. Цілком очікувано після першого туру з боротьби вибув Президент В. Ющенко.
Другий тур відбувся 7 лютого 2010 р. Переміг Віктор Янукович - 48,95 %. Юлія Тимошенко відстала на 3,48 відсотка - 45,47 %. Проти обох кандидатів проголосувало 4,36 % виборців. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів - 1,19%.
Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді. Але коли справа дійшла до суду, позов було відкликано.
Перемога В. Януковича змінила співвідношення сил у Верховній Раді і привела до стрімких змін у владній вертикалі. 2 березня 2010 р. спікер парламенту В. Литвин оголосив про припинення діяльності парламентської коаліції, до якої входили БЮТ, «Наша Україна - Народна Самооборона» і Блок Литвина. Сформувалася нова більшість, до якої увійшли регіонали, комуністи, Блок Литвина, а також частина депутатів з НУНС і БЮТ. Входження останніх до коаліції стало можливим внаслідок зміни в законі про регламент парламенту.
З березня 2010 р. Верховна Рада прийняла резолюцію про недовіру уряду Ю. Тимошенко, яку у повному складі підтримали депутати від Партії Регіонів і Компартії України. Тоді ж за поданням Президента В. Януковича Верховною Радою був затверджений новий Прем'єр-міністр. Ним став відомий політик, член Партії Регіонів М. Азаров.
Протягом короткого часу у країні були зміцнені владні структури. Саме це нова влада вважає своєю особливою заслугою. Знову постало питання про усунення розбалансованості гілок влади, яка породжувала конфлікти між Президентом, Прем'єр-міністром і парламентом. На подання 242 депутатів Конституційний Суд восени 2010 р. розглянув питання про політичну реформу 2004 р. і визнав незаконною процедуру її ухвалення, а відтак прийняв рішення про її скасування. Діючою визнана Конституція України 1996 р. В руках Президента знову, як і за часів Л. Кучми, зосередилися величезні повноваження.
31 жовтня 2010 р. у відповідності з новим законом відбулися вибори депутатів до місцевих рад і вибори сільських, селищних і міських голів. Україна одержала місцеву владу на 5 наступних років.
Таблиці
Президентські вибори в Україні (1991, 1994, 1999, 2004 рр.) |
|||||
Дата проведення |
Брало участь у голосуванні |
Кандидати |
Результати 1 туру |
Результати II туру |
Обрано Президентом |
1 грудня 1991 р. |
84 % |
В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, І. Юхновський, О. Ткаченко(зняв свою кандидатуру на користь Л. Кравчука), Л. Табурянський |
Л. Кравчук набрав 61,59 % голосів виборців і вже у І турі здобув впевнену перемогу |
Не проводився |
Л. Кравчук |
26 червня 1994 р. — I тур; 9 липня 1994 р. — II тур |
70,37 % виборців — I тур; 66 % — II тур |
В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Лановий, 0. Мороз, 1. Плющ, П. Таланчук |
Жоден із кандидатів не набрав потрібної кількості голосів для перемоги. Л. Кравчук (37,68 %), Л. Кучма (31,25 %) |
Л. Кучма (52,14 %); Л. Кравчук (45,06 %) |
Л. Кучма |
31 жовтня 1999 р. — I тур; 14 листопада 1999 р. — II тур |
70 % виборців — I тур; 68 % — II тур |
Л. Кучма, Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник, О. Ткаченко, П. Симоненко, Н. Вітренко, Ю. Костенко, Г. Удовенко |
Жоден із кандидатів не набрав потрібної кількості голосів для перемоги. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л. Кучма (36,49 %), П. Симоненко (22,24 %) |
Л. Кучма (56,2 %); П. Симонен- ко (37,8 % ) |
Л. Кучма |
31 жовтня 2004 р. — I тур; 21 листопада 2004 р. — II тур; 26 грудня 2004 р. — переголо- сування* |
76 % виборців — I тур; 78 % — II тур; 76,8 % — переголо- сування |
В. Ющенко, В. Янукович, О. Мороз, А. Кінах, П. Симоненко, Н. Вітренко, Д. Корчинський, О. Омельченко, О. Ржавський, Р. Козак та ін. Усього 24 кандидати |
Жоден із кандидатів не набрав потрібної кількості голосів для перемоги. В. Ющенко (39,9 %), В. Янукович (39,26 %) |
В. Ющенко (46,6 %), переголосуван- ня (51,99 %); В. Янукович (49,46 %), переголосуван- ня (44,2 %) |
В. Ющенко |
Вибори до Верховної Ради України (1994, 1998, 2002 рр.) |
||
Рік |
Виборча система |
Партії і політичні блоки, які вибороли представництво у Верховній Раді України. Основні фракції парламенту |
1994 |
Мажоритарна |
27 березня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримала Комуністична партія України (КПУ) — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму). Соціалістична партія України (СПУ) — 14, Селянська партія України (СелПУ) — 18, Народний Рух України (НРУ) — 20. Інші партії спромоглися провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент затвердив прем'єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись у червні—липні 1994 р. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу. Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку, що зміна влади в пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом |
1998 |
Змішана виборча система, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах |
За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі 4%-й бар'єр подолали КПУ (24,65 %; 84 депутатські мандати), НРУ (9,4 %; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 %; 29), Партія Зелених України (5,4 %; 19), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %; 14), Соціал-демократична партія України (об'єднана) СДПУ(о) (4 %; 14) — загалом вісім партій (блоків). Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи і представники руху. Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській та інших областях та в Криму; праві та право- центристські — у західних регіонах України. 12 травня 1998 р. Верховна Рада XIV скликання розпочала свою роботу. Після довгих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної і Селянської партії О. Ткаченко |
2002 |
Змішана виборча система, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах |
За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4%-й бар'єр подолали: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, КПУ — 20,01 %, Блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79 %, Блок Ю. Тимошенко (БЮТ) — 7,25 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ (о) — 6,27 %. На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів (кількість фракцій указана на момент їх утворення; у подальшому відбувалися зміни), до «Нашої України» — 118 депутатів, до КПУ — 64, до сДпУ(о) — 31, до БЮТу — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитися позафракційни- ми. У ході роботи ВРУ розгорілася боротьба за формування більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВРУ: головою став В. Литвин («Єдина Україна»), першим заступником — В. Васильєв («Єдина Україна»), заступником — О. Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники «Нашої України». Фракція «Єдина Україна» виявилася нежиттєздатною і в червні 2002 р. розпалася на шість фракцій: фракція «Партії регіонів» — 52 депутати, фракція партії «Трудова Україна» — 31, фракція Партії промисловців і підприємців — 20, фракція «Народовладдя» — 17, фракція «Аграрії України» (Аграрна партія України) — 17, фракція «Демократична ініціатива» — 15. У 2002—2004 рр. кількість фракцій неодноразово змінювалася |
Всеукраїнський референдум 2000 р.
16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за на
родною ініціативою. У голосуванні брали участь понад 80 % виборців.
Основні результати |
• Створення двопалатного парламенту • Скорочення числа депутатів з 450 до 300 осіб • Ліквідація права депутатської недоторканності • Право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ у разі, якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючої парламентської більшості, або в разі не затвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому Кабінетом Міністрів порядку проекту Державного бюджету України |
Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте процес імпліментації
через різні причини гальмується. 8 грудня 2004 р. згідно із законом було внесено зміни і доповнення до Конституції України.
Виступи опозиції проти політики Президента Л. Кучми |
|||||
Акція |
Рік |
Привід |
Заходи |
Результат |
|
«Україна без Кучми!» |
2001 |
Убивство опозиційного журналіста Г. Гонгадзе, оприлюднення записів телефонних розмов, зроблених у кабінеті Л. Кучми майором М. Мельниченком |
Мітинги, демонстрації |
Консолідація сил опозиції. Падіння авторитету Л. Кучми |
|
Створення блоку опозиційних сил «Наша Україна!» |
2002 |
Парламентські вибори |
Перемога на парламентських виборах за партійними списками |
Створення потужної опозиційної сили в парламенті |
|
«Вставай, Україно!» |
2002 |
Створення пропрезидентської більшості в парламенті |
Мітинги, демонстрації |
Консолідація сил опозиції. Набуття досвіду, вироблення стратегії політичної боротьби за владу |
|
«Помаранчева революція» |
2004 |
Масові фальсифікації під час проведення президентських виборів |
Масові мітинги, демонстрації, судові процеси |
Перемога опозиційного кандидата на президентських виборах |