5. Методика одержання аудиторських доказів: аудиторські процедури

Аудиторський доказ – це інформація отримана аудитором у процесі формування висновків.

Докази отримуються двома шляхами :

Здійснення процедур по суті - перевірки, виконані для отримання фактів суттєвих невідповідностей ( викривлень, обману, помилки).

Тести на відповідність (тести контролю) - процедури для отримання доказів про відповідність та ефективність функціонування систем обліку та внутрішнього контролю.

Докази повинні бути достатніми та відповідними.

Достатність – критерій кількості доказів.

Відповідність – критерій якості, доречності щодо конкретних тверджень ( у т.ч. тверджень звітності).

Тестуючи системи контролю та облік у аудитор повинен отримати докази щодо їх організації та функціонування:

а) системи організовані відповідним чином;

б) функціонують системи ефективно протягом відповідного періоду.

При аудиті звітності необхідно отримати докази , які підтверджують твердження фінансової звітності, які є , по суті твердженнями управлінського персоналу.

До тверджень звітності відносять:

Права, зобов’язання

Існування

Наявність

Оцінка

Повнота

ТВЕРДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Оцінка вартості

Надання та розкриття

Права та зобов’язання – активи та зобов’язання належать об’єкту перевірки на конкретну дату;

Існування – активи та зобов’язання існують на конкретну дату;

Наявність – операція або подія стосується об’єкта перевірки та відбулися протягом звітного періоду;

Повнота – відсутні невраховані активи або зобов’язання, нерозкриті операції, події або статті у звітності;

Оцінка вартості - активи та зобов’язання враховані за відповідною балансовою вартістю;

Оцінка – операції або події відображені за належною сумою а доходи і витрати віднесено до відповідного періоду;

Надання та розкриття – інформація про кожну статтю звітності розкрита та класифікована і описана згідно з прийнятою концептуальною основою фінансової звітності

Критерії достовірності аудиторських доказів:

• письмові докази достовірніше усних.

• докази, отримані безпосередньо аудитором достовірніше, ніж докази отримані від об’єкта перевірки.

• докази отримані з зовнішніх джерел достовірніші, ніж отримані з внутрішніх джерел.

• докази, отримані з внутрішніх джерел достовірніші, якщо система обліку та внутрішнього контролю ефективні.

Процедури отримання доказів: перевірка ( фактична та документальна), спостереження, запити та підтвердження, обчислення, аналітичні процедури.

6. Вибірковий спосіб дослідження документів в аудиті

В процесі збору даних аудитор повинен прийняти рішення про те, яку кількість даних необхідно отримати, тобто яким повинен бути обсяг перевірки для прийняття обґрунтованого рішення. На великих підприємствах, які мають значний обсяг операцій, вивчити всю інформацію за термін, які відводиться для перевірки, практично неможливо. Враховуючи це, жодна з аудиторських перевірок не може і не повинна охоплювати всі без винятку здійснені господарські операції.

Для скорочення обсягу робіт та зменшення їх вартості, аудитори часто використовують аудиторську вибірку. Аудитори перевіряють лише деяку частину всієї сукупності даних та екстраполюють отримані результати так, щоб сфо­рмувати свою думку за сукупністю в цілому. Вибіркова перевірка ніколи не дає повної впевненості в надійності результатів, що пов'язано з постійним існуванням елементів аудиторського ризику.

Якщо аудитор приймає рішення про проведення вибіркового дослідження, він повинен врахувати таке:

1. Головну мету (завдання) перевірки та чи можна її здійсни­ти, застосовуючи вибірку;

2. Відносну ефективність різних методів і прийомів аудиту;

3. Характер неточностей і помилок, які можуть міститись у звітності, та яка ймовірність їх виявлення шляхом вибіркового дослідження інформації.

Важливим моментом при виборі способу проведення перевірки є результат оцінки аудитором систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб’єкта господарювання, адже після вивчення звітності і проведення бесід з керівництвом аудитор встановлює, що звітність складена правильно і на підставі достовірних вихідних даних, він може прийняти рішення на користь застосування вибіркового способу перевірки.

Тобто вибіркова перевірка – це вивчення документів і операцій, що складають менше 100% їх сукупності і відібрані з використанням спеціальних методів, застосування яких дозволяє отримати достатньо доказів для формування думки аудитора і розповсюдження її на всю сукупність документів і операцій, що підлягали перевірці. Так, аудитор перевіряє інформацію по 10 з 50 найменувань матеріальних запасів, на основі цієї перевірки робить висновок щодо правильності всієї сукупності інформації по матеріальних запасах.

Норми і правила використання аудиторської перевірки, а також порядку визначення і побудови вибіркових тестів регламентовані МСА 530 "Аудиторська вибірка та інші процедури тестування".

Вибіркова перевірка може здійснюватись на основі застосування двох видів методик:

1. Методики статистичної вибірки;

2. Методики вибірки з використанням професійного судження (нестатистична вибірка).

Статистична вибірка передбачає використання теорії статистики при виборі одиниць і генеральної сукупності. У свою чергу, статистична вибірка може підрозділятись на відбір ознак та змінних. Методика відбору ознак використовується для визначення наявності окремих ознак у генеральній сукупності і частіше за все застосовується за системної перевірки контролю. При цьому фактична величина окремих елементів, що аналізуються, не має першочергового значення. Методика відбору змінних здебільшого використовується для аналізу кількості або величин змінних генеральної сукупності і може застосовуватись для визначення грошового виразу будь-яких виявлених помилок.

Методика відбору зразків з використанням професійного судження передбачає застосування суб'єктивних оцінок аудитора. Певною мірою можуть використовуватись і математичні методи.

У процесі аудиторської вибірки необхідно забезпечити, щоб кожна відібрана одиниця була характерним представником усієї генеральної сукупності, мала однакові шанси бути відібраною та щоб отримані результати можна було поширити на всю сукупність у цілому. Інакше вибірка буде неефективною.

Вся група однорідних даних, що підлягає розгляду аудитором, називається "сукупністю". Окремі дані, які складають генеральну сукупність, вважаються елементами вибірки. В аудиті за елементами можуть виступати статті, записами з яких проводиться вибірка. Тому для оцінки сукупності вся документація клієнта розбивається: за характером документів, матеріально-відповідальними особами, тимчасовою послідовністю тощо.

Для досягнення найефективнішої вибірки використовується метод стратифікації, тобто це процес розподілу генеральної сукупності на більш дрібні під сукупності, кожна з яких має свою власну вартісну характеристику. Аудитор повинен визначити елементи вибірки таким чином, щоб вибірка була репрезентативною(представницькою). Вибірка вважається репрезентативною для даної сукупності, якщо її характеристики( тобто сумарний розмір її елементів чи сума помилки, яка в ній міститься) математично пропорційні показникам всієї сукупності. При репрезентативній вибірці її результат може бути перенесений на всю сукупність( екстраполювання).

В окремих випадках початкова сукупність може бути розділена на дві окремі підсукупності, одна з яких перевіряється повністю, тобто суцільним методом, а інша з використанням вибірки.

Ефективність вибірки може зменшуватись з двох основних причин:

• необ'єктивності відбору;

• необ'єктивності сукупності.

Необ'єктивність відбору можна значно знизити шляхом застосування випадкової вибірки, тобто такої, коли кожен елемент сукупності має однакові шанси відбору. Навіть якщо метод відбору нестатистичний, одиниці повинні братися наугад, довільно.

Оцінка необ'єктивної сукупності вимагає врахування завдань перевірки й особливостей сукупності, з якої слід зробити відбір. Наприклад, під час перевірки завищення сум у звітності головне завдання аудитора — впевнитись у тому, що всі записи в облікових регістрах є реальними.

У разі перевірки на завищення показників ситуація є більш складною, оскільки сама повнота бухгалтерської документації ставиться під сумнів і вона не може використовуватись як надійне джерело інформації.

На обсяг вибірки найбільше впливають рівень ризику не виявлення та ризику контролю.

Існують різноманітні методики вибірки:

• довільний відбір: йому часто надається перевага, проте він вимагає тривалого часу й затрат.

• систематичний відбір: є грубим наближенням до довільного відбору. При цьому необхідно: визначити обсяг вибірки та обсяг (межі) сукупності; вибрати довільну точку відліку; застосувати інтервал, визначений для даної сукупності

• монетарна відбірка — це специфічна форма систематичного відбору одиниць, за якої елементом вибірки є грошова одиниця, а не окрема операція чи залишок.

• відбір групи — при цьому аудитор розглядає групи операцій. Цей метод використовується рідко, оскільки не забезпечує перевірки по всій сукупності.

• безсистемний відбір — це відбір без застосування будь-якого загальноприйнятого методу забезпечення довільності відбору, але передбачає намагання усунути необ'єктивність під час відбору. Це найшвидший і найдешевший метод вибірки.

• комп'ютерний відбір — передбачає використання спеціальних комп'ютерних програм для аудиторської вибірки. Відбір одиниць сукупності здійснюється автоматично.