Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні типи відтворення.

2. Дати характеристику внутрішньому національному продукту і внутрішньому валовому продукту. В чому відмінності?

3. Особливості національного багатства.

Термінологічний словник

Абсолютна перевага — здатність країни виробляти товари чи пос­луги ефективніше за інші. Див. Порівняльна перевага.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — сукупність важелів державного регулювання економіки (податків, бюджетних видатків тощо), здатних пом'якшувати коливання ділової активності і пере­пади у доходах фірм та людей.

Автономне споживання та заощадження — споживання та зао­щадження, яке не залежить від післяподаткового доходу.

Автономні інвестиції — інвестиції, які не залежать від відсоткової ставки.

Адаптивні очікування (сподівання) — прогнози щодо невизначених змінних (ставок податків, темпів інфляції). Раціональні А. О. не є упередженими і грунтуються на наявній інформації. А. О. виникають, коли прогнози людей формуються на основі поведінки в минулому.

Адміністративні (негнучкі) ціни — різновид цін, що встановлю­ються державою і утримуються сталими протягом певного часу.

Адміністративно-командна (командна, централізовано-планова, ко­муністична) система — спосіб економічної організації суспільства, за якого всі проблеми вирішуються централізовано державними органа­ми. Головні риси АКС: державна власність на ресурси, бюрократи­зація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ та панування номенклатури.

Альтернативна вартість (вартість втраченої можливості) - вартість за найкращої альтернативи, від якої відмовилися.

Амортизація — відшкодування у грошовій формі вартості капі­тальних благ, яка відповідає їх зношенню (фізичному — внаслідок використання у виробництві і моральному — внаслідок здешевлен­ня наявних машин і механізмів або виникнення продуктивніших їх аналогів).

Аналітична економія — мислене відображення економіки, її вза­ємозв'язків і закономірностей; вивчає поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг в умовах обмежених ресурсів; є наукою про вибір суспільством раціональних способів використання ресурсів для задоволення своїх потреб у сучасному і майбутньому.

Антитрестівське законодавство — сукупність нормативно-правових актів країни, які забороняють таємні угоди між фірмами, монополізацію ринків, що дають змогу підвищувати ціни і обмежувати конкуренцію.

Активи — все те, що має ринкову вартість і є власністю певних інституціональних одиниць.

Базовий рік — рік, який береться за вихідну базу для обчислення реальних змін вартісних показників (ВВП, особистий дохід тощо).

Багатство (майно) — чиста вартість матеріальних і фінансових засобів (всі активи мінус пасиви), якими володіє нація, особа чи фірма у певний проміжок часу.

Баланс поточних операцій (поточний рахунок) — розділ платіжно­го балансу країни, який відображає її експорт та імпорт, невидимі операції та деякі інші статті.

Балансовий звіт — баланс фінансового стану фірми на певну да­ту; відображає активи в одному підрозділі, пасиви — у другому.

Банк комерційний — комерційне підприємство, яке здійснює розра­хункові операції, надає різноманітні послуги (трастові, фондові тощо) та позики іншим підприємствам і населенню. Див. Центральний банк.

Банківські операції — операції, які забезпечують функціонування і прибутковість банків. Розрізняють пасивні (залучення депозитів) і активні (надання кредитів) операції.

Банківські резерви — частина депозитів, яку банк відкладає готів­кою у касі чи як безпроцентні вклади у Центральному банку.

Банкрутство — неспроможність фірм, установ, фізичних осіб здійснювати платежі за борговими зобов'язаннями, яку засвідчує судова інстанція.

Бартер — безпосередній (без використання грошей) обмін одно­го товару на інший.

Безготівкові гроші — записи на рахунках у банках.

Безробіття — ситуація у сфері зайнятості, коли працівники, які погодилися б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знай­ти роботу. Основні види Б: фрикційне (внаслідок зміни місця робо­ти або пошуків першого її місця); структурне (пов'язане з розбіж­ністю попиту і пропозиції робочої сили у різних галузях); циклічне (через періодичні спади ділової активності). Структурне та циклічне Б разом становлять вимушене Б.

Бідність — у сучасній економіці застосовується поняття «межа бідності», яка вимірюється прожитковим мінімумом. Сім'ї, доходи яких нижчі від цієї «межі», живуть у бідності.

Бісектриса — така лінія графіка споживання, яка відображає тотожність між споживчими видатками і післяподатковим доходом.

Бюджетний дефіцит — надлишок видатків державного бюджету над надходженнями до нього; звичайно фінансується шляхом позик (інший шлях — емісія грошей); рівень дефіцитності бюджету обчис­люється як процентне відношення дефіциту до ВВП.

Бюджетний надлишок — перевищення надходжень до державно­го бюджету над його видатками.

Валовий випуск — сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду.

Валові (загальні) витрати — сума постійних і змінних витрат фірм за короткостроковий період.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — вартість річного обсягу кінце­вих товарів і послуг, вироблених у межах державної території країни з ресурсів, що належать як резидентам даної країни, так і іноземцям.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених з ресурсів, що належать ре­зидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси розмішені, у цій країні чи за кордоном.

Валюта (іноземна валюта) — гроші або інші фінансові інструмен­ти, які застосовуються країнами у міжнародних розрахунках. Розріз­няють вільно конвертовану валюту (обмінюється без перешкод на ін­ші валюти), частково конвертовану (обмінюється за певних обме­жень) та замкнуту (коли обмін на інші валюти блокований).

Валютні ресурси — частина золотовалютних резервів країни у вигляді валют інших країн, СДР, які країна використовує у міжна­родних розрахунках, стикаючись з труднощами платіжного балансу.

Валютний кошик — фіксований набір валют, який використову­ється для вимірювання середньозваженого курсу окремих валют.

Валютний курс — ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої. Розрізняють європейське (пряме) та британське (непряме) обчислення валютного курсу.

Валютний ринок — місце, де взаємодіють продавці та покупці (насамперед великі комерційні банки) валюти як особливого това­ру, щоб визначити її ціну і кількість.

Вексель простий — боргове зобов'язання, яке видається пози­чальником грошей на ім'я кредитора; містить дані про місце і час видачі, суму зобов'язання, місце і час платежу.

Вертикальна (горизонтальна) інтеграція — поєднання в одній фірмі різних галузей виробництва, які є послідовними стадіями тех­нологічного процесу (вертикальна); поєднання в одній фірмі ви­робництв різнорідної продукції на одній технологічній основі (гори­зонтальна інтеграція).

Взаємодоповнювані товари або послуги — товари або послуги, які споживаються разом (тенісні ракетки, ліва та права шкарпетки).

Відкрита економіка — економіка країни, пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів. Для закритої еко­номіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків або незначний їх розвиток.

Відрядна форма оплати праці — оплата праці, яка прямо залежить від кількості виробленої продукції.

Вільна торгівля (фрітредерство) — зовнішньоекономічна політи­ка, за якої держава не втручається у торговельні відносини з інши­ми країнами.

Видатні економісти — Основоположником аналітичної економії як самостійної науки є Адам Сміт (1723—1790 рр.). Застосувавши у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатст­ва народів» (1776 р.) метод наукової абстракції засновника школи трудової вартості В. Летті (1623—1687 рр.), він розвинув ідею бать­ка французької фізіократії Ф. Кенса про природний порядок в еко­номіці і роль вільної конкуренції для її нормального розвитку, за­клавши основи класичної теорії ринкової економіки. Продовжува­чем справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772—1823 рр.), який у творі «Початки політичної економії та оподаткування» (1817 р.) заснував граничний аналіз і розвинув теорію порівняльних переваг, які зали­шаються актуальними й сьогодні. На основі критичного переосмис­лення теорій А. Сміта і Д. Рікардо, їх попередників і послідовників, з'явилася надзвичайно струнка, але не придатна для практичного застосування економічна система К. Маркса (1818—1883 рр.), яка була розвинута у відомому «Капіталі», де капіталізму і ринковій еко­номіці передрікалася загибель через їх суперечливу природу і поси­лення експлуатації найманої праці.

Теорія трудової вартості, якої дотримувалися піонери аналітичної економії, відійшла у минуле у 70-ті роки XIX ст., коли чотири еко­номісти з різних країн незалежно один від одного (В. Джевонс (1835— 1882 рр.), Л. Вальрас (1834-1910 рр.), /. Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер (1840—1921 рр.) висунули і розвинули ідею, шо саме гра­нична корисність товару визначає, скільки люди готові заплатити за нього, заклавши тим самим основи граничного аналізу (маржи-налізму) та суб'єктивно психологічного підходу до економічних досліджень. Практично одночасно Т. Веблен (1857—1929 рр.) у книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.) заклав основи «інституціональної школи», яка намагається вивчати суспільні процеси, в тому числі економічні, за допомогою історичних і соціологічних методів.

Л. Вальрасе справив найбільший вплив на розвиток моделей рів­новаги, без яких неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав А. Маршалл (1842—1924 рр.). Пра­ця вченого «Принципи економікс» (1890 р.) стала першим підруч­ником з аналітичної економії, де застосовано стрункий аналітичний аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.

Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б. Кларк (1847—1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у теорію граничної продуктивності.

Вагоме місце серед економістів минулого посідає український вчений М. Туган-Барановський (1865—1919 рр.), наукові концепції якого (економічних криз і кон'юнктури, цінності на основі синте­зу теорії трудової вартості і граничної корисності, монетарного рин­ку, кооперації) справили значний вплив на розвиток аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне відкрит­тя С. Подолинського (1850—1891 рр.) та економіко-математичні ідеї Є. Слуцького (1880—1948 рр.), інших українських вчених.

Дж. М. Кейнс (1883—1946 рр.) став найвпливовішим економістом XX ст. Своєю працею «Загальна теорія зайнятості, проценту і гро­шей» (1936 р.) вчений здійснив переворот у класичній теорії, розви­нувши макроекономіку і вчення про необхідність державного регу­лювання ринкової економіки з метою стимулювання сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.

Ф. Гайєк (1899—1984 рр.) був одним з найпослідовніших захис­ників чистої ринкової економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944 р.) полягає у тому, що вільна систе­ма цін є обов'язковою умовою ефективного розвитку економіки.

Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883 — 1950 рр.) з його дослідженням ролі підприємництва в економічно­му розвитку. Сьогодні багато хто вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.

Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М. Фрідмен (народився у 1912 р.) — лауреат Нобелівської премії (1976 р.), лідер Чикагської школи. Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.

Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Самуельсон (народився у 1915 р.) — перший лауреат Нобелівської премії в га­лузі економіки, який у підручнику «Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені неокласичними школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї. Підручник вийшов уже 15 виданням і залишається серед найпопулярніших у США та багатьох інших країнах.

Види інфляції — за темпами розрізняють повзучу, галопуючу, гіпер­інфляцію; за джерелами — інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Використовуваний доход (ВД) — фактичний заробіток (за вираху­ванням податків); частина національного доходу, що залишається родинам та індивідам для споживання та заощадження.

Вимірювання національного продукту — система рахунків, за допо­могою яких визначається національний продукт країни за певний проміжок часу; розрізняють метод потоку товарів (додаванням ви­датків покупців на товари і послуги) і метод потоку доходів (дода­ванням факторних доходів).

Виробники — підприємства, які використовують власні і залучені виробничі ресурси для виготовлення товарів і послуг.

Виробничі (економічні) ресурси (фактори виробництва) - су­купність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Виробнича функція — математична функція, яка визначає можли­вий обсяг виробництва в межах фірми або економіки країни за да­них ресурсів і технології.

Власний капітал — активи фірми мінус її зобов'язання (борги).

Валові інвестиції — видатки на капітальні блага та запаси.

Валовий корпоративний прибуток — прибуток, отриманий від реалізації продукції плюс амортизація.

Валовий прибуток — щорічний прибуток, отриманий від реалізації інвестиційного проекту.

Відсоткова ставка — плата за використання позичкових грошей у відсотках до їх суми.

Відставання ВВП (ВВП-розрив) — відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, яке виникає внаслідок циклічного безробіття.

Галузь — група фірм, які виробляють однакові або однорідні про­дукти.

Галопуюча інфляція — приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків за рік.Гнучкий (плаваючий) валютний курс — система обмінних валют­них курсів, коли центральний банк утримується від втручання у функціонування валютних ринків.

Граничні витрати — приріст сукупних витрат, необхідних для виробництва додаткової одиниці продукції (або зменшення сукуп­них витрат, коли виробництво скорочується на одиницю продукції). Гранична корисність — додаткова корисність, одержувана від спо­живання останньої одиниці блага, коли розмір інших споживаних благ залишається без змін.

Граничний продукт — додатковий продукт, одержаний внаслідок збільшення певного фактора на додаткову одиницю за сталих інших факторів виробництва.

Гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) — частка приросту за­ощаджень у прирості використовуваного доходу: показує, на скільки збільшуються заощадження, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична схильність до споживання (ГСС) — частка приросту спожи­вання у прирості використовуваного доходу, показує, на скільки збільшується споживання, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична теорія розподілу — теорія розподілу доходів (розвинута Дж. Б. Кларком), згідно з якою кожний фактор оплачується відповідно до його граничного продукту.

Громадські товари (блага, товари колективного споживання) — то­вари, використання яких однією особою не зменшує їх обсягу, до­ступного для використання іншими особами (маяки, національна оборона).

Гроші — все, що є засобом обміну. Г. є також мірою вартості, оскільки дозволяють порівнювати вартість товарів і послуг, а також засобом нагромадження. Див. Товарні гроші.

Грошова маса — сукупний обсяг готівки (паперових грошей та монет) і поточних чекових рахунків, які використовуються у грошо­вому обігу. Частка готівки має становити до 10 %.

Грошова система — спосіб організації грошового обігу у даній країні, закріплений законом; охоплює найменування грошової оди­ниці (Китай — юань, Україна — гривня); види державних паперо­вих знаків і монет, які мають законну платіжну силу; порядок без­готівкового обігу; центри регулювання безготівкового обігу з боку держави (Центральний банк, Скарбництво). Система металевого обігу обслуговується монетами з благородних металів, система па­перового обігу — паперовими грошами та білонними монетами.

Грошовий обіг – рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Гранична продуктивність капіталу — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці капіталу.

Гранична продуктивність праці — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці праці.

Гранична схильність до споживання — коефіцієнт, який ха­рактеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною післяподаткового доходу.

Гранична схильність до заощаджень — коефіцієнт, який ха­рактеризує відношення між зміною заощаджень і зміною післяпо­даткового доходу.

Граничний коефіцієнт податків — коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюються чисті податки в разі зміни доходу на одиницю.

Гіперінфляція — приріст цін, який вимірюється тисячами від- сотків за рік.

Головна суперечність суспільства — суперечність між безмеж­ними матеріальними потребами і обмеженими економічними ресурсами.

Головне завдання макроекономіки — забезпечення суспільства знаннями, завдяки яким можна створювати умови для підвищення ефективності національної економіки.

Дебет — поняття бухгалтерського обліку, яке означає збільшен­ня активів або зменшення пасивів.

Девальвація (сучасна) — зменшення офіційної ціни грошової оди­ниці країни, вираженої у грошових одиницях інших країн; проти­лежним поняттям є ревальвація — підвищення офіційного курсу гро­шової одиниці країни.

Дезінфляція — зниження високого темпу інфляції. Так, обмежу­вальна фіскальна та монетарна політика в Україні у 1996 р. спричи­нила падіння темпу інфляції порівняно з 1992—1995 рр.

Депозит — сума грошей, яку клієнт вносить на зберігання у банк.

Депресія — глибокий, затяжний спад, що триває декілька років. В роки депресії простежується високе безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низькі обсяги виробництва та інвестицій. Неглибокий спад називається рецесією.

Державний борг — заборгованість уряду, обумовлена позиками для фінансування нагромадженої різниці між щорічними бюджетни­ми дефіцитами і надлишками.

Державний бюджет — баланс доходів і видатків держави за пев­ний проміжок часу (як правило, за рік).

Дефлювання (інфлювання) – зведення номінальних вартісних змінних до реальних; здійснюється шляхом ділення номінальних (визначених у поточних цінах) змінних на індекс цін. Наприклад ВВП — дефлятор.

Дефляція — падіння загального рівня цін. Див. Інфляція.

Діловий цикл — періодичні коливання рівня ділової активності (національного обсягу виробництва, доходу, зайнятості); звичайно триває кілька або кільканадцять років; характеризується одночасним розширенням або звуженням виробництва у багатьох секторах еко­номіки. Діловий цикл містить 4 фази: спад (реальний ВВП падає); дно (найнижча точка спаду); піднесення (реальний ВВП зростає); вершина (найвища точка піднесення).

Дисконтна (облікова) ставка — ставка проценту, яка встановлюєть­ся центральним банком по позиках, які він надає комерційним банкам.

Дискримінація — різниця у заробітках, яка не залежить від ступе­ня ефективності виконання роботи, а є наслідком приналежності людини до іншої раси, статі або соціальної групи.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — графічне відображен­ня залежності між обсягом національного виробництва та рівнем цін у довгостроковому періоді; має вигляд вертикальної лінії.

Довгостроковий період — у мікроекономіці — час, протягом якого фірми можуть вийти з галузі або увійти до неї, змінивши функціоную­чий капітал; у макроекономіці — час, протягом якого всі ціни, угоди щодо зарплати, податкові ставки можуть пристосуватися до нових умов.

Договірна ціна – ціна, що встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Додана вартість — різниця між вартістю вироблених фірмою то­варів і послуг та вартістю матеріалів і сировини, які куплені у пос­тачальників. За концепцією К. Маркса ДВ — надлишок нової вар­тості над вартістю робочої сили, яка створюється працею найманих робітників і безоплатно привласнюється власником капіталу. В су­часній аналітичній економії концепція не застосовується.

Досконала конкуренція — ринкова структура з великою кількістю продавців і покупців; пропоновані товари — однорідні, жодна фірма не має вирішального впливу на ринкову ціну.

Дохід – у загальному вигляді - це потік грошових та інших надходжень за одиницю часу. Виділяють чотири основних форми доходів : рента, заробітна плата, прибуток і відсоток.

Економетрика — галузь економічної теорії, яка застосовує мето­ди статистики для вимірювання і оцінки кількісних економічних зв'язків.

Економічна категорія - узагальнююче поняття, яке виражає істотні сторони економічних явищ і процесів, відбиває глибинні процеси економічного розвитку.

Економічна система — запроваджений суспільством спосіб еко­номічної організації для вирішення її ключових проблем («Що?», «Як?», «Для кого?» виробляти).

Економічне благо — благо, кількісно обмежене порівняно з люд­ськими потребами, тому воно розподіляється шляхом встановлення ціни.

Економічне зростання — збільшення виробництва у країні; вимі­рюється щорічним темпом збільшення реального ВВП.

Економічний прибуток — різниця між повним виторгом фірми та явними і неявними витратами виробництва, враховуючи альтерна­тивну вартість.

Економічні (матеріальні) потреби — бажання, які можна задо­вольнити шляхом споживання товару чи послуги.

Економічні стимули — фактори (ціни, прибутки, збитки), які мо­тивують та впливають на поведінку окремих індивідів, фірм, установ.

Економічні функції держави — сукупність напрямків державного регулювання економіки: правове регулювання економіки; сприяння конкуренції та пом'якшення наслідків від невдач ринку; організація виробництва колективних благ; коригування побічних наслідків діяльності (переливів); перерозподіл доходів; здійснення макроекономічної політики.

Експорт — потік товарів і послуг, які виробляються у даній країні, для інших країн.

Еластичність — поняття, яке застосовується в аналітичній еко­номії для позначення реакції однієї змінної на зміну інших (вели­чини попиту на зміну ціни тощо).

Еластичність попиту (пропозиції) за ціною — процент зміни величини попиту на товар (його пропозиції), що припадає на 1% зміни його ціни; попит (пропозицію) називають еластичним (елас­тичною), якщо коефіцієнт еластичності більший за одиницю, та нееластичним (нееластичною) — якщо він менший за одиницю.

Ефективність — 1) співвідношення витрат і результатів в еко­номіці; 2) відсутність втрат; 3) використання ресурсів, яке забезпе­чує максимально можливий рівень задоволення потреб за даних факторів виробництва і технологій.

Ефект масштабу — збільшення продуктивності або зменшення середніх витрат виробництва в результаті зростання в однаковій пропорції усіх факторів виробництва.

Ефект «третіх осіб» (ефект переливу) — ситуація в економіці, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або спо­живанням продукту, впливає на тих, хто не є його виробником або споживачем.

Загальна рівновага — стан економіки, за якого рівень цін на то­вари і послуги забезпечує рівновагу на всіх ринках, що не спонукає суб'єктів змінювати свою поведінку.

Загальний рахунок — сума усіх рахунків платіжного балансу даної країни; у спрощеному вигляді є сумою поточного рахунку і рахунку руху капіталу. Поточний рахунок є сумою торговельного рахунку і рахунку послуг. Рахунок руху капіталу відбиває співвідношення довго - і короткострокового руху капіталу.

Заощадження — та частка післяподаткового доходу, яка не використовується на споживання.

Зайняті — особи, які виконують певну оплачувану роботу або мають роботу, але не виконують її з певних причин (відпустка, хво­роба, страйк).

За інших рівних умов — прийом дослідження, за якого всі факто­ри, за винятком одного, вважаються сталими.

Закон Оукена — відкритий А. Оукеном емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Закон твердить, що при скороченні реального ВНП на 2% щодо потенційного рівня рівень безробіття зростає на 1%.

Закон Сея — концепція Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція товарів створює свій власний попит. Закон справедливий, якщо сукупна купівельна спроможність суспільства відповідає (дорівнює) сукуп­ним доходам і обсягу виробництва. Причини можливої відсутності такої відповідності вперше досліджено Дж.-М. Кейнсом.

Закон спадної віддачі — твердить, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшу­ється, коли інші фактори залишаються сталими.

Збалансований бюджет — ситуація, коли сума урядових видатків дорівнює сумі надходжень.

Збитки – викликані різними обставинами втрати матеріальних і фінансових ресурсів.

Збурення пропозиції — раптова зміна у витратах виробництва або продуктивності, що справляє значний вплив на сукупну пропозицію, внаслідок чого реальний ВВП та рівень цін раптово змінюються.

Звіт про результати господарської діяльності (звіт про прибутки і збитки) — звіт фірми за певний період (переважно за рік), який відо­бражає обсяги продажу продукції і всіх витрат на її виробництво та прибутку (чистого доходу), який залишається після вирахування витрат.

Змішана економіка — економіка, яка грунтується на ринковому вирішенні проблем організації та на державному регулюванні макроекономічних процесів.

Знецінення валюти — падіння курсу валюти даної країни стосов­но валют інших країн. Див. Поцінування валюти.

Золотий стандарт організація грошового обігу, за якої банківські білети розмінюються на золото. До Першої світової війни такий обмін здійснювався на золоті монети (золотомонетний стан­дарт). У 30-х роках XX ст. золотий стандарт відійшов у минуле.

Золоте правило нагромадження — норма заощаджень, за якої стійкий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання.

Індексація — механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до темпу інфляції. Важливим елементом механізму є відповідні пункти трудових контрактів.

Індекс споживчих цін — відношення вартості фіксованого коши­ка споживчих товарів і послуг протягом певного періоду (переваж­но року) до його вартості у базовому періоді.

Інвестиції (капіталовкладення) — додаткові вкладення в еко­номіку, вигоди від яких проявляються у майбутньому (будівництво нових об'єктів, підвищення кваліфікації працівників тощо). Розрізняють валові (всі вкладення) і чисті (валові мінус аморти­заційні відрахування) інвестиції.

Індивідуальна власність («власне діло») — правова форма фірми, яка є власністю однієї особи.

Інновація — 1) запровадження нових методів виробництва; 2) ви­явлення нового ринку; 3) поставка на ринок готового продукту.

Інтервенція - - діяльність центрального банку країни щодо купівлі-продажу національної валюти на ринках з метою впливу на її обмінний курс.

Інфляція — усталене зростання загального рівня цін, яке вимірю­ється індексом цін. Див. Види інфляції.

Інфраструктура — капітальні блага, які забезпечують умови еко­номічного розвитку (шляхи сполучень, мережа комунікацій тощо).

Капітал — один з основних факторів виробництва, який скла­дається з вироблених товарів, призначених для подальшого вико­ристання у процесі виробництва. Розрізняють основний (будівлі, машини, механізми) та обіговий (сировина, паливо, матеріали) ка­пітали, які разом взяті становлять реальний продуктивний капітал. Основою формування капіталу виступають капітальні блага.

Капіталізм — суспільний лад, за якого переважна частина ма­теріальних ресурсів (земля, капітал) належить приватним особам, застосовується наймана праця, а ринок з незначним державним втручанням є головним механізмом розподілу ресурсів і доходів та вирішення питань економічної організації.

Капіталомісткість — відношення сукупного капіталу до річно­го ВВП; один з показників ефективності економіки.

Капіталоозброєність — відношення сукупного капіталу до вар­тості робочої сили.

Квота — один з важелів протекціонізму, за допомогою якого обме­жується імпорт певних товарів у дану країну, є межею обсягу імпорту.

Квазісуспільні (квазідержавні) блага — товари і послуги (вулиці, музеї, бібліотеки), виробництво яких може забезпечуватися за допо­могою ринкової системи, але фінансується державою, щоб не допус­тити виникнення дефіциту ресурсів у цій сфері.

Кейнсіанство — один з провідних напрямків аналітичної еко­номії у XX ст., основи якого були закладені Дж. М. Кейнсом. Цен­тральним пунктом К. є положення про відсутність за ринкової еко­номіки ефективного попиту та необхідність здійснення державою фіскальної і монетарної політики для забезпечення такого попиту.

Кількісна теорія грошей — твердить, що ціни змінюються про­порційно до пропозиції грошей; є вихідним пунктом монетаризму.

Командно-адміністративна (планова) економіка — економічна система, в якій матеріальні ресурси знаходяться у державній власності, а основним регулятором економіки є директивний план.

Кінцева продукція — товари і послуги, які купуються для спожи­вання, а не для подальшої обробки чи переробки. Протилежним поняттям є проміжна продукція.

Конкуренція — суперництво між виробниками за покупців на ринку. Див. Досконала конкуренція та Ринкова влада.

Кореляція — сукупність зв'язків між двома явищами (величи­нами).

Корисність — задоволення від споживання товару чи наданих послуг.

Короткостроковий період — у мікроекономіці — період часу, не­достатній для збільшення виробничих потужностей фірм; у макроекономіці — період часу, протягом якого такі фактори, як податкові ставки, сподівання, ціни не можуть повністю пристосуватися до змін в економіці.

Корпорація (акціонерне товариство) — правова форма підпри­ємства, яка юридичне відокремлена від тих, хто нею володіє (акціо­нерів), у зв'язку з чим останні несуть обмежену відповідальність за його збитки.

Кредитні гроші — векселі, чеки, кредитні картки, які використо­вуються у розрахунках.

Крива виробничих можливостей — крива, яка відбиває максимально можливий обсяг виробництва продукту за повного й ефективного використання наявних ресурсів.

Крива інвестиційного попиту — графічне зображення функціональної залежності між попитом на інвестиції та рівнем позичково­го проценту; має вигляд спадної кривої.

Крива Лаффера — графічне зображення функціональної залеж­ності між величиною податкової ставки і обсягом податкових над­ходжень до бюджету. З підвищенням податкової ставки доходи дер­жави спочатку зростають, але з досягненням нею певної межі (ЗО— 40%) — доходи починають падати.

Крива ринкового попиту — графічне зображення оберненої за­лежності між величиною попиту на товар на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших рівних умов); має вигляд спадної кривої.

Крива ринкової пропозиції — графічне зображення прямої залеж­ності між величиною пропозиції товару на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших рівних умов); має вигляд зростаючої кривої.

Крива Філіпса — графік, який ілюструє обернену залежність між рівнем безробіття та темпом інфляції; може застосовуватися лише стосовно короткострокового періоду та інерційної інфляції.

Кругообіг доходів і видатків — спрощена модель економіки, яка ві­дображає взаємодію домогосподарств і фірм у процесі обміну вироб­ничими ресурсами та товарами і послугами на відповідних ринках.

Ліквідність — властивість фінансових активів та матеріальних цінностей перетворюватися на готівку.

Лібертаріанізм (лібералізм) — економічна філософія, яка підкрес­лює важливість особистої свободи в економічних і політичних спра­вах. Прихильники Л. вважають, що діяльність держави має бути об­межена функціями підтримання національної оборони та законності і забезпечення максимальної свободи особи.

Людські ресурси (людська праця) — один з головних факторів ви­робництва; характеризується кількістю та якістю людських зусиль, які спрямовуються на виробництво товарів і послуг.

«Майже гроші» — високоліквідні фінансові активи (державні цінні папери, акції корпорацій тощо) або поточні рахунки, які можуть лег­ко перетворюватися на готівку, а тому близькі до реальних грошей.

Майно (актив) фізичне майно, або невід'ємне право, що мають економічну цінність (земля, машини, авторські права, фінансові знаряддя-акції, облігації, інші цінні папери).

Макроекономіка — аналіз національної економіки як цілого; ви­вчає загальний рівень виробництва, зайнятості, цін, зовнішньоеко­номічні зв'язки. Сферами М. виступають сфера виробництва, зайня­тості, цін, зовнішньоекономічних відносин.

Макроекономічна політика — сукупність важелів та інструментів, що застосовуються державою з метою регулювання макроекономіки; її головними завданнями є: доцільні темпи зростання, висока зай­нятість, стабільні ціни, збалансований платіжний баланс, а головни­ми видами — фіскальна, монетарна політика доходів, зовнішньо­економічна політика.

Макроекономічна рівновага — обсяг ВВП, за якого сукупний по­пит дорівнює сукупній пропозиції.

Межа виробничих можливостей — графічне зображення виробни­чих можливостей економіки за повної зайнятості, повного обсягувиробництва, сталих ресурсів і технології у вигляді комбінацій двох товарів.

Меркантилізм — перша економічна школа аналітичної економії (XV—XVII ст.), представники якої ототожнювали багатство нації з золотом і вважали, що економічна політика має сприяти залученню до країни більшої кількості грошей шляхом підтримання активного торгового балансу.

Металеві гроші — гроші у вигляді злитків благородних металів або монет. Розрізняють повноцінні (виготовлені з благородних металів) та білонні (виготовлені із сплавів дешевих металів) монети.

Міжнародні економічні організації — організації, створені для за­безпечення розвитку міжнародних економічних відносин. Розрізня­ють світові (Економічна і соціальна рада ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО), регіональні та багатосторонні (Міжнародний валютний фонд, Між­народний банк реконструкції і розвитку) МСО.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація виробників окремих країн на випуску тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну нею між країнами. Головний чинник М. п. п. — відмінності між країнами у розміщенні природних багатств та якості трудових ресурсів, історичні традиції виробництва.

Мікроекономіка — економічний аналіз, що стосується окремих елементів економіки (фірм, ринків окремих товарів тощо).

Мито — податок на імпортні товари.

Модель — спрощена система економіки або її окремих елементів, яка будується шляхом відкидання другорядних і врахування сталих взаємозв'язків в економіці. М. має вигляд математичного рівняння, таблиці, графіка.

Модель мультиплікатора макроекономічна концепція Дж.-М. Кейнса, що грунтується на існуванні взаємозв'язку між ав­тономними видатками (особливо інвестиціями), змінами в обсягах виробництва та зайнятості. Див. Мультиплікатор.

Монетаризм — сучасна економічна школа, яка виходить з того, що зміна пропозиції грошей є головною причиною макроеко-номічних коливань. Представники М. вважають, що найкраща мак­роекономічна політика полягає у стабільному зростанні грошової маси постійними темпами.

Монетний паритет — співвідношення золотого вмісту грошових одиниць; втратив смисл у 30-ті роки XX ст., коли золоті монети бу­ли вилучені з обігу.

Монетарна політика — один із видів макроекономічної політи­ки, суть якої полягає у контролюванні центральним банком краї­ни пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу. Го­ловні інструменти М.п. — операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, ставка обов'язкових банківських резервів. Роз­різняють рестриктивну (дорогих грошей) та стимулюючу (дешевих грошей) М.п.

Монополія (монопсонія) - ринкова структура з єдиним продавцем (покупцем) певного товару (послуги) або виробничого ресурсу. Див. Ринкова влада.

Монополістична конкуренція — ринкова структура, що передбачає продаж дещо диференційованих продуктів великою кількістю малих виробників, а також легке входження на ринок.

Мультиплікатор — величина зміни у ВВП чи пропозиції грошей на одиницю таких змінних, як інвестиції, урядові видатки, банківські резерви. М. закритої економіки для інвестицій дорівнює , а відкритої: , де - гранична схильність до заощаджень; ГСМ — гранична схильність до імпорту.

Надлишок - перевищення кількості пропозиції товару над кількістю попиту на нього внаслідок того, що ціна на нього вища за рівноважну.

Натуральне господарство — форма організації виробництва, ко­ли виготовлені продукти призначаються для споживання всередині господарства; переважало на попередніх стадіях цивілізації; у ба­гатьох країнах збереглося досі.

Національний доход (НД) — сума факторних доходів; різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками.

Невидима рука — запроваджена А. Смітом концепція, згідно якої людина у своєму прагненні до власної вигоди невидимою рукою ринку спрямовує свою діяльність у напрямку, сприятливому для всіх і для кожного.

Недосконала конкуренція — ситуація на ринку, коли фірма (поку­пець), що продає (купує) товар, здатна (здатний) впливати на його ціну. Див. Монополістична конкуренція. Монополія. Олігополія.

Неекономічні блага — продукти, які існують у достатній кількості і не потребують розподілу серед споживачів за допомогою механізму цін. Ринкові ціни Н.б. дорівнюють нулю.

Незалежні товари — товари А та Б є незалежними, якщо ціна то­вару А не впливає на величину попиту товару Б (за інших рівних умов).

Немитні бар'єри — 1) система ліцензування невиправданих стан­дартів якості товарів; 2) бюрократичні заборони у митних процеду­рах; 3) добровільні експортні обмеження між країнами.

Неокласична модель зростання — теорія, яка наголошує на важли­вості нагромадження капіталу при поясненні зростання реального ВВП.

Нерозмінні паперові гроші —гроші, які не мають внутрішньої вар­тості, але декретуються державою як законний платіжний засіб.

Нерозподілений прибуток — частина чистого доходу (прибутку) корпорації, яка не розподіляється як дивіденд між власниками ак­цій, а утримується для її розвитку.

Номінальна (грошова) процентна ставка — норма процента, яка виплачується за різними активами; характеризує доход за рік на од­ну грошову одиницю. Див. Реальна процентна ставка.

Номінальний і реальний ВВП — обчислений у поточних цінах ВВП називають номінальним, а скоригований на темп інфляції (дефля­ції) — реальним. Див. Дефлярування ВВП.

Норма безробіття — частка безробітних у загальному потенціалі робочої сили країни.

Норма заощадження — процентне відношення заощадження до використовуваного доходу.

Норма прибутку на капітал — процентне відношення доходу на інвестиції або капітал до величини інвестицій або капіталу.

Нормальні товари — товари, величина попиту на які зростає при збільшенні доходу споживача.

Нормативна економіка — економічний аналіз, який передбачає подальший стан розвитку на основі вартісних і моральних оцінок (допустимий рівень інфляції, безробіття, бюджетного дефіциту то­що). Див. Позитивна економіка.

Обмін — торгівля товарами (послугами) в обмін на інший товар або гроші.

Облігація - цінний папір, який приносить процент; випус­кається корпорацією або урядом і гарантує у майбутньому повер­нення суми грошей (ціна облігації) плюс процент у точно встанов­леному розмірі.

Однорідні продукти — товари (послуги), які є однаковими за пев­ною ознакою. Протилежне поняття — різнорідні продукти.

Оклад — сума грошей, яку отримують окремі категорії праців­ників як оплату праці і яка не залежить безпосередньо від кількості відпрацьованих годин чи виробленої продукції.

Операції на відкритому ринку — діяльність центрального банку щодо купівлі-продажу державних цінних паперів з метою впливу на банківські резерви, на пропозицію грошей, процентні ставки; опе­рації купівлі збільшують, продаж — зменшують пропозицію гро­шей.

Оптова ціна – ціна, за якою державні підприємства й організації реалізують вироблену ними продукцію іншим підприємствам та організаціям, крім населення.

Особистий доход (ОД) — різниця між національним доходом і су­мами, які привласнюються приватними фірмами або державою, до якої додаються трансфертні платежі (допомога по безробіттю, пенсії, виплати соціального страхування).

Особистий прибутковий податок — податок на доходи окремих індивідів у вигляді заробітної плати, доходів від власності тощо. Див. Прогресивні податки.

Основні виробничі фонди – сукупність засобів праці, які функціонують у сфері матеріального виробництва і переносять свою вартість на знову створений продукт частково, у міру зношення, протягом ряду кругооборотів.

Очікувана інфляція — інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою.

Очікуваний чистий прибуток — чистий прибуток, який очіку­ється від вкладання інвестицій.

Паперові гроші — різновид грошей, виготовлених із паперу. З технічної точки зору П.г. є ідеальними, оскільки для свого виготов­лення потребують мінімум затрат праці, але приховують у собі не­безпеку їх випуску на ринок у необмеженій кількості, а через це – інфляції.

Парадокс вартості — полягає у тому, що багато необхідних для життя продуктів мають низьку, а предмети розкоші — високу рин­кову вартість (відповідно вода і діаманти). Це пов'язано з тим, що ціна відображає не сукупну, а граничну корисність товару.

Парадокс ощадливості — полягає у тому, що рішення суспільства заощаджувати більше може спричиняти до скорочення реальних за­ощаджень, оскільки збільшення заощаджень означає зниження спо­живчих видатків, в результаті чого сукупний попит і ВВП, а зреш­тою інвестиції і заощадження, можуть зменшитися.

Партнерство (господарське товариство) — правова форма фірми, що об'єднує двох або більше власників, які погоджуються розподіляти між собою прибутки чи втрати фірми у певній пропорції. Принцип обмеженості відповідальності, характерний для корпо­рації, на партнерство не поширюється.

Пасиви (борги) — права сторона бухгалтерського балансу: борги іншим особам чи фірмам.

Підпільна (тіньова) економіка — незареєстрована економічна ді­яльність, яка охоплює як дозволену (послуги друзів один одному), так і заборонену законом (наркобізнес) діяльність.

Підприємці — частина людських ресурсів, яка бере на себе ризик організації інших ресурсів для виробництва товарів і послуг.

Платіжний баланс — баланс міжнародних операцій країни про­тягом певного періоду щодо товарів і послуг, руху капіталу, ма­теріальних та фінансових активів.

Податки — обов'язкові платежі у держбюджет у визначеному за­конодавством країни порядку. Див. Прогресивні податки.

Податкова база — сума, з якої стягуються податки.

Поділ праці — спосіб організації праці, за якою кожний працівник виконує спеціалізовану операцію у загальному процесі виробництва.

Позитивна економіка — економічний аналіз, який описує і пояс­нює економічні факти і процеси такими, якими вони є,

Повна зайнятість — зайнятість робочої сили країни за винятком фрикційного безробіття. Див. Природний рівень безробіття.

Показник економічної активності (самодіяльності) населення — відношення кількості зайнятих і безробітних (робочої сили) до кількості населення у віці від 16 років і старше.

Політика доходів — один з видів макроекономічної політики, спрямований на обмеження зростання заробітної плати і цін. Голов­ними важелями П. д. виступають законодавчий контроль та до­бровільні орієнтири заробітної плати і цін.

Попит (ринковий) — кількість товарів (послуг), яку готові купи­ти споживачі за даного рівня цін та інших однакових умов протя­гом певного періоду.

Порівняльна перевага — закон, за яким країна має спеціалізува­тися на виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробля­ти за відносно нижчих витрат та імпортувати ті з них, виробництво яких обходиться їй відносно дорожче. П. п. диктує правила торго­вих відносин між країнами.

Постійні витрати — витрати виробництва, які не залежать від обсягу виробництва фірми (у короткостроковому періоді).

Потік і запас — два способи вимірювання економічних вели­чин; якщо вимірювання відбувається за певний період часу, гово­рять про «потік», якщо на певну дату — говорять про «запас». Так, інвестиції є потоком, а капітал — запасом.

Поточні рахунки (банківські гроші) — вклади у комерційні банки або іншу фінансову установу, на які можна виписувати чеки і які є грошима для операцій.

Прибуток — в аналітичній економії різниця між виторгом і пов­ними витратами на виробництво товару.

Приватизаційний сертифікат — цінний папір, що засвідчує право його власника на володіння частиною державної власності, а та­кож на участь у приватизації останньої.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття: 1) який не інду­кує посилення інфляції; 2) за якого всі фактори, що підвищують або знижують заробітну плату, перебувають у рівновазі (зрівноважені).

Прогресивні, пропорційні і регресивні податки — види прямих по­датків за сучасної економіки; середня ставка оподаткування для осіб з вищими доходами є відповідно вищою, однаковою чи меншою.

Продуктивність — відношення обсягів випуску продукції до вит­рат ресурсів за певний період часу; зростає під впливом розвитку техніки і технології, підвищення кваліфікації та капіталоозброєності праці.

Проміжні товари — товари, які піддавалися певній обробці, але не є кінцевим продуктом (сировина, напівфабрикати).

Пропозиція (ринкова) — кількість товарів (послуг), яку готові виро­бити і продати фірми за даного рівня цін та інших однакових умов.

Пропозиція робочої сили — кількість працюючих, яка залежить від кількості населення країни, його складу, реальної заробітної плати тощо.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції; головні знаряддя — мито та квота.

Прямі та непрямі податки — прямо оподатковуються безпосе­редньо індивіди або фірми (податок на прибуток, заробітну плату); опосередковано (непрямо) — товари і послуги (акцизний збір, по­даток на додану вартість).

Післяподатковий дохід — особистий дохід домогосподарств за мінусом особистих податків.

Позитивна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки.

Постійні ціни — фактичні ціни того року, що його беруть за базовий в разі обчислення макроекономічної динаміки.

Поточні ціни — фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу.

Піднесення (зростання) — фаза економічного циклу, яка виникає після закінчення фази пожвавлення і відображає збільшення виробництва порівняно з попереднім циклом.

Пожвавлення — фаза економічного циклу, яка виникає після закінчення фази депресії і створює передумови для піднесення виробництва.

Помірна (повзуча) інфляція — приріст цін, який становить не більш як 10 % за рік.

Потенційний ВВП — реальний ВВП в умовах повної зайнятості.

Приватні заощадження змішаної економіки — це дохід мінус чисті податки та споживання.

Природне безробіття — безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.

Продуктові (непрямі) податки — податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника (податок на додану вартість, акцизний збір, мито тощо).

Проміжна продукція — частина валового випуску, яка використовується для виробництва товарів та послуг і прибирає форму матеріальних витрат на виробництво.

Рахунок руху капіталу — розділ платіжного балансу країни, який відображає видатки її резидентів на закупівлю фізичного капіталу і фінансові активи за кордоном (відплив капіталу) та видатки інозем­них резидентів на аналогічні закупівлі у даній країні (приплив капіталу).

Реальна заробітна плата — кількість матеріальних благ і послуг, яку можна придбати за номінальну (грошову) заробітну плату. Визна­чається як відношення обсягу останньої до індексу споживчих цін.

Реальна процентна ставка — номінальна процентна ставка мінус темп інфляції.

Рівень зайнятості — частка населення країни у віці від 16 років і старші, яке має роботу.

Рівноважна ціна (ціна ринкової рівноваги) — ціна, за якої кількість попиту та пропозиції товару (послуги) на певному ринку збігаються.

Ринкова економіка — економіка, яка проблеми своєї організації вирішує за допомогою ринкового механізму. За Р. е. фірми, які прагнуть максимізувати прибуток, купують фактори виробництва і забезпечують за їх допомогою пропозицію товарів на ринку, а роди­ни та індивіди, виходячи із своїх факторних доходів, — попит на них. Ціни і кількість товарів визначаються на ринку.

Ринкова рівновага — ситуація на ринку певного товару, коли по­пит і пропозиція за обсягом збігаються.

Ринкова сила (влада) —- ступінь контролю, який фірма або група фірм має над ціною і виробничими рішеннями у певній галузі. Ви­сокий рівень ринкової сили означає монополію, її відсутність - конкурентний ринок.

Ринкова структура — конфігурація ринку, обумовлена ступенем конкуренції та ринкової сили. Див. Досконала конкуренція. Моно­полістична конкуренція. Монополія. Олігополія.

Ринкові невдачі — недосконалість цінової системи, яка заважає ефективному розподілові ресурсів; головні причини — недосконала конкуренція і побічні впливи (екстерналії).

Ринок — місце (простір, сфера), де взаємодіють продавці і по­купці, визначаючи ціни і кількість певних товарів або послуг.

Ринок капіталів — ринок, де відбувається купівля-продаж фінан­сових ресурсів (грошей, цінних паперів). Р. к. разом з фінансовими посередниками сприяє надходженню заощаджень до інвесторів.

Робоча сила — за офіційною статистикою, населення країни у віці від 16 років і старші, яке має роботу або активно її шукає.

Рента — дохід від надання прав за використання власності на матеріальні активи.

Середні валові витрати — валові витрати фірми, поділені на кількість вироблених товарів.

Середній доход —загальний виторг фірми, поділений на загальну кількість проданих товарів.

Середня схильність до споживанння або заощадження — коефіцієнт, який відображає відношення споживчих видатків або заощаджень до післяподаткового доходу.

Система вільного підприємництва — економічна система, яка грунтується на приватній власності, вільному ринку і невтручанні держави у господарське життя.

Система узгодженого вільного підприємництва — економічна сис­тема вільного підприємництва з обмеженим втручанням держави у господарське життя.

Соціалізм — економічна та політична система, головними озна­ками якої є: зосередження частини ресурсів (навіть їх більшості) у руках держави, перерозподіл доходів через державний бюджет. Різновиди С.: командна система, розподільчий соціалізм, ринковий соціалізм.

Собівартість – сумарні витрати, виражені в грошовій формі на виробництво й реалізацію продукції.

Спеціальні права запозичення (СДР) — міжнародна колективна грошова одиниця, що існує у вигляді записів на рахунках країн-членів МВФ.

Споживання — в макроекономіці — сукупні видатки індивідів або країни на товари споживання за певний період часу.

Ставка (норма) процента — ціна, яка сплачується за позичені гроші за певний проміжок часу.

Стагфляція — ситуація в економіці, коли спад національного обсягу виробництва і високе безробіття поєднуються з високим тем­пом інфляції.

Субсидія — платежі, які виплачує уряд родинам чи індивідам.

Субсидії — урядові платежі, що надаються окремим підприємствам і домогосподарствам, які виробляють або споживають певні товари та послуги.

Суспільні блага — товари та послуги, вигоди від яких отримує суспільство в цілому незалежно від потреби в них з боку окремих економічних суб’єктів.

Сукупна пропозиція — кількість товарів і послуг, тобто обсяг націо­нального виробництва, який фірми мають бажання виробляти і продавати за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін. Сукупний попит — кількість товарів і послуг (обсяг національно­го виробництва), яку мають бажання купити покупці за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін.

Суспільні товари (товари громадського вжитку) — товари, вигоди від споживання яких одержує все суспільство (маяки, національна оборона).

Протилежне поняття — товари індивідуального вжитку (житло, одяг).

Суспільний лад — система організації соціально-економічного життя країни; включає моральні цінності (переконання людей); політичне правління (сукупність політичних інституцій); економічну систему.

Споживання — основний компонент сукупних видатків, який відображає видатки домогосподарств на купівлю споживчих товарів та послуг.

Споживчі видатки — частина сукупних видатків, що їх здійснюють домогосподарства на купівлю споживчих товарів та послуг.

Стійкий рівень капіталоозброєності — рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталу, що вибуває.

Структурне безробіття — безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Технічний прогрес — запровадження нових методів виробництва, які скорочують витрати і, отже, підвищують продуктивність еко­номіки, що розширює межі виробничих можливостей.

Товар – продукт праці, призначений для купівлі-продажу.

Товари нижчої споживної цінності — товари, попит на які змен­шується із зростанням доходу споживача.

Товари тривалого користування — призначені для виробництва чи особистого використання товари, які, звичайно, експлуатуються більше 3-х років (виробниче устаткування, побутова техніка).

Товарні гроші — вид грошей, що передував паперовим та банків­ським грошам. Товарними грішми виступали худоба, хутро, ювелірні прикраси, золоті і срібні монети. Товарні гроші мають внутрішню вартість. Див. Паперові гроші.

Товарне виробництво – виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Торговельний баланс — частина рахунків платіжного балансу краї­ни, яка відображає експорт і імпорт товарів («видимих об'єктів»). Якщо до торговельного балансу додано операції «невидимі», то в розділі платіжного балансу відображається «баланс поточних опе­рацій», або поточний рахунок.

Торговельні бар'єри — протекціоністські заходи, за допомогою яких уряди прагнуть зменшити імпорт (мито, квота, обтяжливі ре­гулятивні процедури).

Трансфертні (передавальні) платежі — платежі, які держава ви­плачує індивідам (допомога по безробіттю, малозабезпеченим тощо).

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, згідно з якою обмін товарів відбувається відповідно до кількості затраченої на їх вироб­ництво праці.

Умови торгівлі — реальні умови, за яких країна продає свій то­вар і купує імпортний; визначаються як співвідношення індексів експортних та імпортних цін.

Фактичний, структурний і циклічний бюджети — стан державно­го бюджету країни протягом певного періоду. Фактичний характе­ризує надлишок чи дефіцит протягом певного року; структурний - якими були б надходження, видатки, дефіцити, якби економіка функціонувала за потенційного обсягу виробництва; циклічний -вплив на бюджет ділового циклу.

Фактори виробництва — Див. Економічні ресурси.

Федеральна резервна система — центральний банк США.

Фезербединг — правило, за яким підприємці зобов'язуються зберіга­ти чисельність наявної робочої сили незалежно від потреби у ній.

Фінанси – система економічних відносин з приводу створення, розподілу й використання фондів грошових коштів.

Фірма — відокремлена виробнича одиниця економіки; наймає робочу силу, купує інші фактори виробництва, забезпечує вироб­ництво і продаж товарів.

Фіскальна політика — один із видів макроекономічної політики, яка має справу з державним бюджетом — податками і урядовими видатками.

Фрикційне безробіття — безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця праці.

Фондова біржа — організований ринок, де відбувається торгівля звичайними акціями. Найбільшою фондовою біржею світу є Нью-Йоркська біржа, де обертаються акції великих американських ком­паній.

Хеджування (страхування від втрат) — спосіб уникнення ризи­ку шляхом проведення нейтралізуючих операцій. Так, ризику коли­вання цін на пшеницю, яка буде зібрана фермером восени, можна уникнути шляхом продажу виробленої пшениці весною або влітку.

Центральний банк — провідна ланка банківської системи країни, яка відповідає за пропозицію грошей, контроль фінансової системи, особливо комерційних банків, кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотовалютних резервів. Функції ІД. б. в Україні виконує Національний банк.

Ціна – кількість грошей, які сплачуються за одиницю товару; виражена в грошах вартість одиниці товару.

Ціна попиту – гранично максимальна ціна, за якою покупці ще згодні купувати товар.

Ціна пропозиції – гранично мінімальна ціна, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар.

Ціна рівноваги – ціна, за якою попит дорівнює пропозиції.

Цінні папери – документи, що засвідчують право власності на будь-яке майно або гроші (акції, облігації, чеки, векселі, сертифікати та інші документи).

Циклічне безробіття — безробіття, яке виникає внаслідок загального падіння виробництва і скорочення попиту на ринку праці.

Частка ринку — питома вага ринку в галузевому виробництві окремої фірми або групи фірм.

Чикагська школа -- група економістів (Г. Сімонз, Ф. Гайєк, М. Фрідмен та ін.), які вважають, що вільні.ринки і конкуренція сприяють найефективнішому функціонуванню економіки.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — різниця між ВВП країни і амортизаційними відрахуваннями.

Чистий економічний добробут (ЧЕД) — один з показників соціально-економічного розвитку країни; на відміну від ВВП нама­гається врахувати всі фактори, що впливають на суспільний добро­бут (чисте повітря, дозвілля тощо).

Чистий експорт — у рахунках національного продукту країни величина експорту товарів і послуг мінус величина їх імпорту.

Чинники автономного інвестування — чинники, які впливають на інвестиційний попит незалежно від відсоткової ставки.

Чинники автономного споживання — чинники, які впливають на споживання залежно від післяподаткового доходу.

Чистий ВВП — ВВП за мінусом амортизації.

Чистий прибуток — та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та відсотків за інвестиційні кошти.

Чисті інвестиції — валові інвестиції за мінусом амортизації.

Чисті продуктові податки — продуктові податки за мінусом субсидій.

Чисті податки — валові податки за мінусом трансфертних платежів.

Чисті неприбуткові податки — неприбуткові податки за мінусом субсидій.

Швидкість обігу грошей — темп руху грошей як засобу обігу, що визначається шляхом ділення номінального ВВП на сукупну пропо­зицію грошей за певний проміжок часу або: Y = (Рх Q)/M. Див. Кількісне рівняння обміну.

«Що?», «Як?», «Для кого?» — три фундаментальні проблеми еко­номічної організації. Що — передбачає виробництво кожного това­ру чи послуг за обмежених ресурсів; Як — вибір певної технології; Для кого – стосується розподілу споживчих благ серед членів суспільства.