1.Облік процесу виробництва

Процес виробництва займає центральне місце в схемі кругообігу господарських засобів. Під цим процесом розуміють виготовлення продукції на підприємстві, виконання робіт та надання послуг. Здійснення процесу виробництва можливе лише за умов поєднання засобів праці з предметами праці та при активній ролі у цьому процесі робочої сили.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Для визначення фінансових результатів звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів, що відповідає основному принципу бухгалтерського обліку — нарахування та відповідності доходів і витрат.

Витрати виробництва – це спожиті у процесі виробництва засоби виробництва (господарські активи – засоби та предмети праці), які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів), працю працівників, зайнятих у процесі виробництва, з відповідними на неї нарахуваннями та ін.).

Завданням обліку процесу виробництва безпосередньо є:

− облік матеріальних і трудових витрат, пов’язаних із процесом виробництва;

− розмежування здійснених витрат між кількістю готової продукції та виробами, що перебувають у незавершеному виробництві;

− визначення собівартості одиниці готової продукції, а також аналіз динаміки зміни структури собівартості продукції у розрізі елементів витрат.

Крім того, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та його управлінням, які у свою чергу поділяються на загальновиробничі та адміністративні (загальногосподарські) витрати.

До загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами (галузями – агроном, зоотехнік), дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, галузей та ін.); амортизація основних засобів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва та ін. Загальновиробничі витрати включаються у витрати виробництва методом їх розподілу на відповідні об’єкти обліку витрат (культури, групи культур, групи тварин та ін.).

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством у цілому: витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу (керівник господарства, головний економіст, працівники бухгалтерії та ін.); витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс тощо); витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення (контора господарства) та ін. Адміністративні витрати не включаються у витрати виробництва, а списуються на фінансові результати господарства (зменшення прибутку).

Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі витрати прийнято групувати за певними ознаками:

• за цільовим призначенням;

• за способом віднесення витрат;

• видами продукції, процесами;

• стадіями виробництва;

• центрами відповідальності (центрами витрат і центрами прибутку).

За цільовим призначенням витрати поділяють на основні і накладні. До основних відносять витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її матеріальну основу (сировина, матеріали, заробітна плата та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з організацією виробництва та його управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (види продукції, процеси, стадії тощо) їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі — це витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукту; в момент здійснення їх відносять на собівартість цього продукту і відображають безпосередньо (прямо) у складі витрат з його виробництва (матеріали, комплектуючі, паливо, заробітна плата робітників).

Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно прямим витратам, витратам з оплати праці, використаних потужностей, обсягу діяльності тощо). Непрямі витрати (загальновиробничі) за ступенем впливу на них обсягу виробництва поділяють на постійні та змінні.

До змінних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До них належать витрати на управління виробництвом, амортизація необоротних активів, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрати на удосконалення технології й організації виробництва та інші витрати. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на опалення, освітлення та інше утримання приміщень, оплата праці загальновиробничого персоналу, витрати на охорону праці тощо.

Схематично суть процесу виробництва зображено на рис. 1.3:

Рис. 1.3. Схема обліку процесу виробництва

Синтетичний облік процесу виробництва здійснюють на таких рахунках: 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві", 25 "Напівфабрикати", 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 15 "Капітальні інвестиції", 39 "Витрати майбутніх періодів", рахунки класу 9 "Витрати діяльності".

Аналітичний облік ведуть у розрізі синтетичних рахунків за конкретними видами продукції, виконаних робіт, наданих послуг та статтями витрат, перелік і склад яких встановлюється підприємством.

Облік затрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг здійснюється на спеціально відведеному у плані рахунків рахунку 23 “Виробництво”, на якому по дебету показуються затрати, пов’язані із виробництвом, а по кредиту — оприбуткування готової продукції на склад підприємства.

Рахунок 23 “Виробництво” по дебету кореспондує із кредитами рахунків: 20 “Виробничі запаси” (на суму спожитих у виробництві сировини, матеріалів і т.ін.), 66 “Розрахунки за виплатами працівникам” (на суму нарахованої оплати праці працівникам, зайнятим безпосередньо на виробництві), 13 “Знос (амортизаця) необоротних активів” (на суму нарахованої амортизації по основних засобах і нематеріальних активах, які задіяні безпосередньо в процесі виробництва), 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” (на суму пов’язаних із виробництвом виконаних для підприємства робіт сторонніми організаціями) та ін. Всі ці витрати, а також інші, в сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

По кредиту рахунок 23 “Виробництво” кореспондує із дебетами рахунків: 26 “Готова продукція” (на суму оприбуткованої із виробництва на склад готової продукції), 25 “Напівфабрикати” (на суму отриманих відходів, які придатні для подальшого використання у виробничих цілях), 90 “Собівартість реалізації” (на суму виконаних робіт і наданих послуг стороннім споживачам) та ін.

До виробничої собівартості продукції (робіт і послуг) включають такі витрати(рис 1.4):

Рис.1.4.Виробнича собівартість продукції (робіт і послуг)

• прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, та інші витрати);

• прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг);

• інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизація, витрати від браку та інші прямі втрати);

• загально виробничі витрати (витрати на управління та обслуговування виробництва, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів та інші непрямі витрати).

Отже, на дебет рахунка 23 "Виробництво" протягом місяця відносять прямі й непрямі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, а за кредитом відображаються суми фактичної собівартості завершеної виробництвом готової продукції. Оскільки протягом місяця одержану з виробництва готову продукцію оприбутковують на склад, як правило, за плановою собівартістю, то лише наприкінці місяця визначають фактичну собівартість, після складання звітної калькуляції. Тобто відбувається певне коригування планової собівартості до рівня фактичної.

Наприкінці місяця визначають фактичну собівартість товарного випуску готової продукції і суму списують на дебет рахунків 26 "Готова продукція", 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 15 "Капітальні інвестиції" та ін.

Залишок (сальдо) за рахунком 23 "Виробництво" може бути лише дебетовим і означатиме витрати, що відносяться до незавершеного виробництва, обсяг і вартість якого визначають за даними інвентаризації.

Ця сума і відображається в балансі у статті "Незавершене виробництво". Для визначення фактичної собівартості товарного випуску готової продукції необхідно до (сальдо) незавершеного виробництва на початок місяця додати витрати (оборот за дебетом) за місяць і відняти сальдо (незавершене виробництво) на кінець місяця.

Порівняння одержаної суми фактичної собівартості готової продукції з плановою дає змогу визначити економію чи перевитрату виробничих витрат з метою контролю й економічного аналізу.

Основними первинними документами при відображенні витрат є: вимоги-накладні, накладні, наряди на виконання робіт, табелі, прибуткові ордери, рахунки-фактури, авансові звіти, видаткові касові ордери, довідки бухгалтерії, відомості розподілу витрат, акти прийому виконаних робіт та ін.