ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….. .3 – 6

Розділ І. Вербальне кодування навколишнього середовища…….....7 – 25

1. 1. Вчення про мовну картину світу…………………………........7 – 9

1. 2. Принцип антропоцентризму…………………………………...9 – 10

1. 3. Етнопсихолінгвістичні проекції вербалізації ………………...11 – 12

1. 4. Семасіологічний та ономасіологічний підходи в лінгвістиці..13 – 17

1. 5. Фактори та етапи створення номінації………………………...17 – 25

Розділ ІІ. Мовні позначення звукосприйняття в українській мовній

системі ……………………..............................................................26 – 49

1. Репрезентація звукового простору мовними засобами………26 – 36

2. Типи номінацій звукових позначень………………………....37 – 41

3. Морфологічний спосіб словотворення………………………...41 – 44

4. Семантичний спосіб будування слова………………………....44 – 49

Висновки………………………………………………………………..50 – 52

Список використаної літератури……………………………………...53 – 58

Вступ

Необхідним етапом у пізнанні дійсності є її розчленування на окремі елементи, що здійснюються за допомогою одиниць мови, які характеризуються тим чи іншим ступенем абстракції.

У наукових працях останнього десятиліття досить популярною та актуальною стала теорія картини світу (Г. В. Колшанський, В. О. Аврорін, Т. В. Цивьян, Б. О. Серебренніков, Ю. Д. Апресян, О. С. Кубрякова, Л. А. Лисиченко, Н. Д. Арутюнова, В. Н. Телія).

На перший план висуваються питання про те, яким чином світ відображений у свідомості людини, якою є роль вербальних засобів у цьому процесі, як індивід зберігає знання про світ. Проблема відображення в мові мисленнєвої діяльності людини пов’язана із пильною увагою лінгвістів до антропоцентричного фактору у мові, з вивченням мовної картини світу як цілої лінгвокультурної спільності, так і індивідуальної картини світу носія мови.

Диференціація загальної та індивідуальної картини світу на підставі однієї мовної спільності ґрунтується на протиставленні колективно сформованого ментального простору, що фіксується також у мові індивідуальними концептосистемами.

Метою роботи є аналіз вербальних фактів на позначення звукосприйняття навколишнього середовища в українській мові. Мета роботи передбачає виконання наступних завдань:

• опрацювання відповідної теоретичної літератури, зокрема висвітлення питань зазначеної проблематики;

• відбір, реєстрація та класифікація різноманітних вербальних позначень звукосприйняття засобами сучасної української мови.

Джерельною базою слугували словники української мови (тлумачні, синонімічні, фразеологічні, лексичної сполучуваності), асоціативний словник, міфологічний, словник іншомовних слів, тексти.

Об’єктом дослідження є мовні позначення звукового сприйняття.

Предметом дослідження є аналіз вербального кодування звукосприйняття в когнітивному, лінгвістичному, етнопсихолінгвістичному аспектах.

Досягнення поставленої мети й розв’язання конкретних завдань дослідження ґрунтується на загальних принципах системного аналізу мовних явищ. В ході дослідження використовуються наступні методи та прийоми дослідження: дедукції, суцільної вибірки, описовий метод, кількісний аналіз.

Тема наукової роботи пов’язана з кафедральною науковою темою – «Сучасні проблеми лінгвістичної славістики».

Новизна роботи полягає у комплексному підході до вивчення когнітивних та семантичних характеристик звукосприйняття навколишнього середовища в системі української мови.

Актуальність визначається переходом від структурного аналізу до розвитку антропоцентричних напрямів.

Найбільш явне відображення явищ та реалій дійсності у їх зв’язках та відношеннях здійснюється у сфері лексики, бо саме називання предметів та явищ оточуючого середовища завжди безпосередньо пов’язане з формуванням відповідних понять.

Ще з часів античності філософів цікавили питання мовної природи найменування світу (Аристотель, Платон, Сенека, Демокрит, Діонісій Фракійський та інші). Стоїки вперше відзначили єдність двох речей: те, що позначається (об’єкт) і те, що позначає.

Вибір ознаки, яка лежить в основі тієї чи іншої номінації, може бути суттєвою у момент самої номінації, більш того, вона впливає на «життєздатність» створеного на її основі найменування. Мотивованість є результатом внутрішньої форми, а словотворча структура є одним із результатів мотивованості. Внутрішня форма – головна ланка, що поєднує дві стадії номінативного акту – довербальну, пов’язану з виникненням суб’єктивних пізнавальних образів, та вербальну, пов’язану з мовною об’єктивацією дискретних елементів уявлень.

Ще одним фундаментальним для мовної номінації фактором, що зумовлений самою будовою мови в цілому, є відзначена багатьма дослідниками здатність мови за допомогою обмежених засобів фіксувати та передавати усю безмежність людського досвіду.

У межах таких наук як ономасіологія та семасіологія ставиться багато актуальних проблем загального мовознавства, особливо питання про сутність номінативної функції мови як тісно пов’язаною з її комунікативною та когнітивно - пізнавальною функціями. Цей зв'язок особливо наочно проявляється у процесі виникнення найменування як мовного знаку.

Ономасіологія оперує поняттям «ономасіологічна структура», введеним у науковий обіг М. Докулілом та розробленим О. С. Кубряковою. Слово як загальний результат номінації актуалізує в ономасіологічній структурі мотиви, мету, наміри номінаторів, акцентні та граматичні показники, певний обсяг лексичного значення, конотацію. Ономасіологічна структура є своєрідною кінцевою ланкою номінації, наслідком внутрішньої форми як операційної одиниці аналізу від думки до слова.

Структура роботи визначається завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Перший розділ «Вербальне кодування навколишнього середовища» представляє собою теоретичне введення в дослідження. У ньому визначаються методичні аспекти проведених раніше досліджень.

Другий розділ «Мовні позначення звукосприйняття в українській мовній системі» присвячений аналізу та опису фактичного матеріалу під кутом зору визначених у роботі завдань.

Дослідження даної проблеми дозволить розширити наше уявлення щодо такого фрагменту мовної картини світу, як звуковий простір та його вербальне кодування засобами української мови. Прикладний характер дослідження міститься в тому, що воно може стати в нагоді тим, хто цікавиться потенціалом мовної системи у позначенні позамовної реальності.

Р О З Д І Л I

ВЕРБАЛЬНЕ КОДУВАННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1 .1. Вчення про мовну картину світу

Мовна картина світу тлумачиться О. О. Селівановою як репрезентація предметів, явищ, фактів, ситуацій дійсності, ціннісних орієнтирів, життєвих стратегій і сценаріїв поведінки в мовних знаках, категоріях, явищах, що є семіотичним результатом концептуальної категоризації світу, є підсистемою, що довільно й конвенційно фіксує деякі когнітивні структури, категоризації [22].

Вперше термін «картина світу» застосовується фізиком В. Герцем. За

К. А. Переверзевим, лінгвістика розглядає світ «крізь призму мови у модусі суб’єкта»[14; 256]. Для людини як для носія будь - якої мови реальний світ (таким називається світ матеріальний та фізичний) існує як:

1) саме реальна дійсність;

2) перша сигнальна система;

3) друга сигнальна система.

Така схема співвідноситься з такими поняттями, як: уявлення загальної картини світу; суб’єктивне уявлення світу; об’єктивована за допомогою мови картина світу.

Б. О. Серебренніков визначає такі функції мовної моделі:

1. означення основних елементів концептуальної картини світу;

2. експлікація засобами мови концептуальної картини світу [25; 6].

Також науковець виокремлює дві картини світу: концептуальну та мовну, які є варіативними, динамічними утвореннями.

З точки зору багатьох лінгвістів, концептуальна картина за обсягом є більшою, ніж «семантика його поверхневих структур» [23; 84]. Останньою причиною є те, що мовні засоби мають певну обмеженість, що не дає їм змоги бути ідеальним засобом думки.

Ф. С. Бацевич, в свою чергу, подає таку класифікацію видів «світів» – ідеальний і реальний, психологічний і предметний, міфічний й емпіричний, видимий та невидимий.

Теорія картини світу у наукових працях останнього десятиліття стала досить популярною. Теорію розробляли Г. В. Колшанський, О. С. Кубрякова, В. О. Аврорін, Т. В. Цив’ян, Б. О. Серебренніков, Ю. Д. Апресян [22].

І. В. Кононенко зауважує, що картина світу є «базисним поняттям теорії людини»[12; 39]. В основу досліджень людського фактору в мовних процесах покладені ідеї В. фон Гумбольдта, О. О. Потебні та їх послідовників.

За Колшанським Г. В. , в основу формування мовної картини світу входить уся сукупність знань про світ. У мовному знаці закріплюються результати «відображальної мисленнєвої дійсності людини» [10; 26]. Тобто, мова виступає як засіб вираження мислення, яке, в свою чергу, відображає саму дійсність.

А. П. Стеценко наголошує на тому, що предметний світ першочергово виступає для людини як наповнений знаннями, а не як «нагромадження сирих сенсорних уявлень» [26;36], які тільки згодом поступово осмислюються.

Якщо казати про картину світу, яка віддзеркалюється у людській свідомості і фіксується у мові, то по відношенню до мови ця картина світу може існувати, за Колшанським Г. В. , «при глобальному врахуванні усього…тексту, який породжується усім суспільством» [10;45].

Те, що називають картиною світу, є для Колшанського Г. В. не суто мовною, бо це – «вираження пізнавальної діяльності груп людей» [10;47]. До цих груп належить діяльність, що зумовлена географічними, історичними, культурними та іншими факторами у межах єдиного об’єктивного світу (але не мовного).

На думку Почепцова О. Г. , «людина саме відображує, а не описує світ за допомогою мови. Бо опис – це тільки одна з форм мовного відображення світу, під яким він розуміє не тільки оточуючий світ людини, але й світ мовленнєвих дій людини та його станів». Тобто, науковець доходить висновку, що світ утворюють мовленнєві акти.

Мовне уявлення світу він розглядає як мовне мислення, бо ж «уявлення світу – це його осмислення…а не просте «фотографування»…тобто воно здійснюється у формі мови й існує у формі мови» [21; 111].

О. О. Селіванова зауважує, що моделлю світу, сформованої в певному суспільстві, людина керується у всій своїй поведінці за допомогою категорій, які складають цю модель, вона відбирає імпульси та враження від зовнішнього світу, тому «мислити про світ без цих категорій настільки неможливо, наскільки неможливо мислити поза категоріями мови» [22; 85].

За Б. О. Серебренніковим, те, що прийнято називати мовною картиною світу, – «це інформація, що розсіяна по всьому концептуальному каркасу і пов’язана із формуванням самих понять за допомогою маніпулювання в цьому процесі мовними значеннями та їх асоціативними полями» [25; 177].