Тема №4

Тема 4 Міщанство і урбанізаційні процеси на українських землях в хіv – першій половині хvіі ст.

/4 години/

План

1. Урбанізаційні процеси на українських землях у ХІV – XVII cт.:

а) чисельність міст на українських землях і їх класифікація (місто, містечко, село);

б) локація нових міст;

в) класифікація міст за майновою приналежністю (королівські, шляхетські, духовні міста);

г) класифікація міст за їх правовим устроєм (міста на звичаєвому, польському і німецькому праві);

2. Міське населення:

а) міське громадянство: підстави набуття і втрати;

б) соціальна структура (патриціат, поспільство, плебс);

в) чисельність міського населення і причини його коливання;

г) національний склад.

3. Міське самоврядування на магдебурзькому праві:

а) кодекси міського права;

б) “Рада” міста: бурмістр (proconsul), райці (consules);

в) “Лава” міста: війт (advocatus), лавники (scabinі);

г) інші органи міського самоврядування.

Примітки

Урбанізація (urbanus - міський) -- процес зростання міст і підвищення їхньої ролі в економічному, політичному і культурному житті суспільства.

Локація (locacio - розміщення), під цим поняттям слід розуміти: 1)закладення нового міста; 2) просторову видозміну вже існуючого міста;3) надання міського права й устрою поселенню, котре перед тим виконувало міські функції, що відрізняли його від оточуючих сіл. (Щигель Р.).

Локаційний документ (локаційна грамота) найчастіше це контракт фундатора міста з його організатором (локатором). У ньому докладно викладалися обов”язки сторін щодо локації, а також права локатора в місті і форми рекомпенсації за вкладені ним в локаційний процес кошти. Отримання локаційного документа означало:

-вихід населенного пункту з під юрисдикції земського права;

- звільнення мешканців міста (громадян міста) з під юрисдикції державних урядників (воєвод, каштелянів, старост);

- надання війтові судових повноважень в місті;

- визначення територіальних меж дії німецького права;

- встановленя об”єму відповідальності війта за порушення норм локаційного документа. (Щигель Р).

Кодекси міського права.У містах при розгляді судових справ у більшості випадках користувалися компілятивними працями. В юридичній науці це джерело права називається “правом юристів”. Під ним розуміють твори збирачів, систематиків і дослідників права, з яких встановлюються, з”ясовуються і пізнаються правові норми. Магдебурзьке право не розвинулось само із себе. Його джерелом було саксонське право. Документом, який вміщував норми саксонського права було “Саксонське дзеркало”. Поряд з магдебурзьким правом досить часто у містах використовували “Саксонське дзеркало”. В основному його використовували, як коментар до окремих норм магдебурзького права. Автором цього документа був лавничий суддя Ейке фон Репков. Твір був написаний латинською мовою приблизно у 1215-1235 роках. Основним джерелом до написання було звичаєве право Східної Саксонії. Римське право для автора твору було не відоме. Праця містить і елемент суб”єктивізму, описуються інституції, які насправді не існували. Твір складався з двох частин: земського (Landrecht) і лeнного (Lehnrecht) прав. Перша частина твору була поширена в містах Польщі, Литви, на Україні і в Чехії. Цінність Саксонського Дзеркала, як вважав Я. Падох, полягала в правильному переданні тодішнього права. Консерватизм автора, що помітний майже в кожному абзаці дзеркала, допоміг йому залишитися на реальному грунті діючого права, яке автор, блискучий правник, -- намагався тільки належно висвітлити і систематично викласти, формуючи правничий матеріал за його внутрішнім зв”язком.

Земське право ділиться на три книги, кожна з яких поділяється на статті. Перша книга містить 71 статтю, друга - 72, третя - 92. Тут описуються норми державного, приватного, карного і прцесуального права. Такий поділ провів у 1325 р. брандербурський суддя Ян фон Бух. Метою переробки було приведення у відповідність норм Саксонського дзеркала з нормами римського і канонічного права, які були складовим елементом тогочасних систем права. Слід зауважити, що до тексту Саконського дзеркала, який використовували суди міст Польщі, було внесено ряд змін і поправок. Використано привілей арцибіскупа Віхмана наданий місту Магдебургу у 1188 р., дві земські саксонські грамоти з 1223 і 1234 років. Історик права, С. Кутшеба, припускав, що текст Саксонського дзеркала із зазначеними змінами був розроблений в Магдебургу у 1295 чи 1261 році спеціально для Кракова.

У Польщі цей текст зазнав не однієї переробки. Як наслідок цих переробок був створений кодекс права, який отримав назву Саксонський Вайхбільд (Ius municipale). Найбільш поширеними були дві редаціїї цього кодексу. Одна з них під назвою “Vulgata”, вживалася на території Німеччини, а друга, автором якої був Конрад з Ополя -- на території Польської держави. Вперше в Польщі Саксонське дзеркало і Саксонський Вайхбільд латинською мовою були видрукувані у 1506 році. Автором видання був Ян Ласький. Саме цим виданням користувалися при розгляді справ у Львівському лавничому суді. Друге видання цих кодексів було доконане у 1535 р. М. Яскером. Це видання король Сігізмунд ІІІ у 1535 р. затвердив як обов”язкове для всіх міських судів, які користуються магдебурзьким правом при розгляді справ.

Із збільшенням судових процесів і низьким рівнем освідченності міщанства виникла потреба перекласти “Landrecht” і “Ius municipale“ польською мовою. Такий переклад зробив синдик міста Львова Павло Щербіч у 1581 р. Автор порівняв тексти латинського видання Яскера Саксонського дзеркала і німецькі тексти Вайхбільду та дав до них свої коментарі. Коментарі він ретельно відділив від основного тексту. Робота побудована за алфавітним принципом. Під кожне слово він підбирав відповідний текст. Праця “Ius Municipale” поділялася на артикули, які в свою чергу ділилися на пункти. Вона була дуже поширеною у містах, наділених магдебурзьким правом. Вона перевидавалася у 1610 і 1646 роках.

Поряд з перекладами Саксонського дзеркала з ХУІ ст. у Польщі почали з”являтись праці пов”язані з вивченням змісту кодексів. Найбільше дослідники вивчали питання пов”язані з відповідністю норм які знаходились у кодексах, із тими суспільними відносинами які реально існували. Робилися спроби узагальнення і аналізу судової практики.

Однією з таких робіт є праця Я.Тухольчика видана у 1531р. під назвою “Farrago actionum civilum iuris Magdeburgensis”. Складається з трьох книг: у першій розглядється судовий процес (de controversiis actionum), другій - цивільні угоди (de pactis negotiorum), третя - про захист людей і речей в суді ( de notitia graduum consanguineitatis et affinitatis). Це в основному теоретичний твір, базою до написання якого послужили Святе письмо, канонічне право, римське право, а також “Landrech” і “Іus Мunicipale”. Заслуга Яна Тухольчика полягає у тому, що він перший уклав коментований юридичний латинсько-польський словник. Його трактат був першою поважною науковою роботою з питань міського судочинства.

Другим поважним дослідником питань організації і діяльності міського суду, а також порядку розгляду справ у таких судах, був війт Ян Кірстейн. Праця цікава висновками, які стосувалися головним чином питань досконалення діяльності судів, а також розгляду окремих видів справ (наприклад, таких як збройні виступи у містах).

Праця Я.Кірстейна справила великий вплив на наступного дослідника міського права Б.Гроіцького. Б.Гроіцький відзначався великою ерудованістю. При написанні своїх праць користувався роботами Арістотеля. Був прихильником теорії верховенства права. В основі регулювання всіх суспільних відносин повинно лежати право. Воно повинно бути рівне і обовязкове для всіх.

Питання організації міського суду, кримінального права висвітлюються також в роботі “ Аrtykuly prawa magdeburskiego”. Наприклад, артикул 31 говорить про права та обов”язки озброєної поліції. Автор дає рекомендації щодо вдосконалення існуючого законодавства, аналізуючи практику судів в цивільних і кримінальних справах. Суди при розгляді справ керуються в багатьох випадках тільки магдебурзьким кодексом забуваючи про королівські статути. Судді при розгляді справ, пов”язаних з шляхетськими розбоями у містах повинні керуватись в першу чергу статутами 1520, 1527, 1538, 1550 рр. Заслуговує на увагу дослідження “Процес з цісарських прав”. Це кодекс кримінального права, на підставі якого здійснювалось судочинство у Польщі (потім Речі Посполитій) до скасування магдебурзького права у містах.

Основою до написання роботи послужив кодекс кримінального права під назвою “Кароліна”. Гроіцький, вважаючи кодекс Кароліна за зразок, при написані своєї роботи не робив його перекладу . Автор по своєму трактує норми Кароліни, об”єднує кілька статей в одну, норми, які не відповідають принципам його моралі, просто упускає.

Праці Б.Гроіцького користувалися великою популярністю в міських судах Речі Посполитої впродовж цілого середньовіччя. Секрет популярності полягав у тому, що вони були написані простою мовою, норми статей -- чіткі.

Гроіцький Бартоломей -- автор цілого ряду праць, присвячених магдебурзькому праву, які використовувалися в міських судах як основне джерело при розгляді кримінальних і цивільних справ. Народився у 1534 р. в м. Ржешові. У 1559 р. вступив на навчання до Краківської академії. В 1559 р. зайняв посаду писаря в найвищім суді німецького права на краківськім замку. З 1563 по 1573 р. займав посаду писаря королівської податкової комори. У 1573 р. повернувся на своє попереднє місце праці.Помер в 1605 р. у місті Кракові.

Магістрат міста складався з двох колегій - Ради і лави.

Лонгерія -- управління фінансами міста.

Міський кат. В докуметах зустрічається під назвою “magister justitiae” (майстер справедливості). У Львові його ще називали “малодобрий”.

Міське громадянство (ius civile)--правовий зв”язок між містом і його мешканцем, який проявлявся у визнанні за останнім права користуватися всіма міськими привілеями і обов”язку належним чином виконувати міські повинності. Прийняття у громадянство здійснювала Рада міста. У Львові для того щоб отримати ius civule могля отримати повнолітня, законнонароджена, одружена, пристойної поведінки особа, християнського віросповідання. Крім цього, необхідно було володіти нерухомим майном у місті. Громадянство по спадковості, як правило, не передавалося.

Ратуша міста приміщення у якому засідали органи міської влади і суду. Традиція будувати ратуші була запозичена з волоських міст. Як правило їх будували в центрі міста. Перша офіційна згадка про існування ратуші у Львові відноситься до 1381 р. і міститься у хроніці Зіморовича.

Вірмени, перші згадки про вірмен сягають часів княжої доби. Відомо, що з 10 ст. вірменські торгові каравани проходили на Україну-Русь Волгою і Дніпром. вірменські купці привозили до придніпровських міст головним чином килими й шовкові вироби. У 1001 р. за свідченням вірменського історика Асогіка, у Вірменії, разом із візантійським військом, було 6 000 руських вояків. Після нападу сельджуків на Вірменію у 1064 р., частина вірмен переселилася на територію Криму і в Україну (землі Київської Русі). Протягом 13-15 століть, зокрема з падінням (у другій половині 14 ст.) держави вірмен Кілікії, вірменські колонії в Криму настільки зросли, що Крим звали Armenia Magna. Осередками вірмен були Кафа, Судак і Солхат. На думку М.Грушевського, через Крим був спрямований шлях преселення вірмен на Україну. Вірменські колонії постали на Поділлі, Галичині. У Львові вірмени з”явилися у другій половині 13 ст. Важливим осередком вірменської колонізації став також Кам”янець ( у 16 ст. тут проживало близько 300 вірменських родин).

Жиди (також євреї, ізраїльтяни), одна з найстаріших націй і релігійних меншин на території України. У 14-16 ст. коли Волинь, Київщина і Поділля Були приєднані до Литви, жиди на Україні дістали ті самі права, що дістали їхні єдиновірці в Литві.