5. Промисловий переворот у Франції.

У Франції промисловий переворот відбувся на ЗО—40 років пізніше, ніж в Англії, — в 60-х роках XIX ст. На таке запізнення негативно вплинула структура промисловості країни. Підприємс­тва Франції були дрібні, виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми, дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні верстви населення, вироблялися невеликими партіями і тому не мали широкого ринку збу­ту. За таких умов застосування машин на цих підприємствах було економічно невигідно.

в 1815— 1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий пере­ворот. Відбувається заміна ручної праці на машинну. у великих масштабах відбувається залізничне будівництво, яке да­ло поштовх для розвитку вугільної та металургійної промислово­сті. Про швидке здійснення промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та зростання довжини за­лізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XIX ст. промисловий переворот у Франції завершується, про що свідчить масове застосування в промисло­вості парових двигунів, їх кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток металургійної та вугільної промисловості. Однак, не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустрі­альною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Голов­ними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення

6. Причини та наслідки війни англійських колоній в Північній Америці проти Англії. Політика Великобританії суперечила об'єктивному ходу розвитку колоній і складанню нової нації. Метрополія планомірно придушувала розвиток в колоніях промисловості і торгівлі, прагнула зберегти їх як джерело дешевої сировини і ринок збуту промислових товарів. Наростаючий опір викликали дії Великобританії по оподаткуванню колоній: Акт про гербовий збір 1765, Акти Таумшенда 1767 р. Економічне пригнічення сусідствувати з політичними. Так, Акт про верховенство 1766 р. затверджував практично необмежену владу британського парламенту над колоніями. Підйом визвольного рушення сприяв політизації колоністів, створенню патріотичних організацій, найбільшу популярність серед яких отримали «Сини свободи». Конфлікт загострювався, кроком на шляху до більш активного опору стала «бостонська бійня» 1770 р. Згуртуванню сил в колоніях сприяли «комітети зв'язку», що очолили перехід від бойкоту британських товарів до актів активного опору. Одним з таких актів стало «бостонське чаювання» 1773 , на яке британський парламент відповів прийняттям серії «Репресивних актів» 1774. Усвідомлення необхідності спільних дій призвело до скликання I-го Континентального конгресу, що засідав з 5 вересня по 26 жовтня 1774 в Філадельфії і що прийняв «Декларацію прав і скарг», а також «Асоціацію», що санкціонувала припинення торгових відносин з Великобританією. Критична ситуація, що склалася в колоніях, спонукала Великобританію до рішучих дій проти бунтівників. 19 квітня 1775 при Лексингтоне і Конкорде пролилася перша кров - почався новий, озброєний етап визвольного рушення.

У цій обстановці Континентальний конгрес, що поновив свою роботу 10 травня 1775, прийняв на себе функції центрального уряду колоній, об'єднавши в одній особі законодавчу і виконавчу владу. Одним з перших його рішень було створення регулярної армії і обрання її головнокомандуючим Дж. Вашингтона. Вже 17 червня 1775 р. американці продемонстрували можливість протидії британської регулярної армії, завдавши їй чутливу утрату при Банкер-Хіллє. Розрив з метрополією здавався неминучим, але пройшов рік, перш ніж конгрес зважився на остаточний крок. Рішучий перелом в настроях на користь незалежності зробив памфлет Т. Пейна «Здоровий глузд» (1776). Спираючись на ідеї французьких просвітників (Ж.-А. Кондорсе, Ш. Монтеськье, Ж.-Же. Руссо) і англійських філософів (Ф. Бекон, Д. Локк, Д. Мільтон), лідери американських патріотів виробили ідейні установки, сприйняті більшістю їх співгромадян. На цій основі в колоніях приймалися нові демократичні конституції, створювалися власні органи влади. 15 травня 1776 р. конгрес постановив перетворити колонії в незалежні від метрополії республіки-штати. 7 червня Р. Г. Лі вніс «резолюцію незалежності», на основі якій була складена Декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 р. Дві інші резолюції Р. Г. Лі призвели до складання «Плану договорів» з іноземними державами і проекту першої американської конституції «Статей Конфедерації і вічного союзу». Воєнні дії в 1775-76 рр. проходили із змінним успіхом. Вашингтон, що прийняв 3 липня 1775 р. командування армією, очолив облогу Бостона, що завершилася перемогою в березні 1776. Зроблене американцями вторгнення в Канаду ознаменувалося взяттям 13 листопада 1775 р. Монреаля. Однак оволодіти Квебеком не вдалося і до кінця 1776 р. експедиція провалилася. Командуючий британськими силами генерал У. Хау (Гоу) вирішив використати стратегічне положення Нью-Йорка. Підтриманий кораблями ескадри під прапором свого брата адмірала Р. Хау, він в серпні 1776 висадив на Лонг-Айленді більше за 20 тис. солдат і, завдавши поразки американцям важку поразку біля Брукліну, 5 вересня зайняв місто. На рубежі 1776-77 рр. Вашингтон зазнав ряд поразок, але взяв реванш при Трентоні і Прінстоні. Його успіх підвищив моральний дух американської армії. Армія, створена на основі загонів міліції різних штатів, постійно випробовувала складності з комплектуванням, навчанням і постачанням. Її козирем стала тактика розсипного ладу, що успішно застосовувалася проти класичної лінійної побудови англійської армії. Практично таку ж тактику раптових нападів на британські судна демонстрували і капітани американських кораблів, що виходили в Атлантіку і що крейсували навіть у берегів Брітанії.

Перемога при Саратозі зміцнила позиції США на міжнародній арені. Американські дипломати на чолі з Б. Франкліном змогли 6 лютого 1778 р. підписати з Францією договору про дружбу і оборонний союз. Сприяла США і позиція Росії, що проголосила в 1780 р. принципи озброєного нейтралітету. Внутрішнє положення США протягом всьому Війни за незалежність залишалося надто напруженим. Тягар фінансового положення посилювався інфляцією, штати були наповнені знеціненими паперовими грошима, конгрес повністю залежав від зовнішніх позик. Демократичні перетворення на місцях просувалися насилу. Спільно з британськими військами билися лоялісти, що зберегли вірність британській короні. «Статті Конфедерації», прийняті в 1777 р. і ратифіковані штатами до 1781 р., зберегли суверенітет штатів, обмежуючи прерогативи центральної влади.

7. Причина та наслідки громадянської війни в США.

   Завершення промислового перевороту відбувається лише після закінчення Громадянської війни (1861 —1865 рр.). Суперечності, які викликали війну, з'явилися не раптом, а мали досить глибоке коріння. Ураховуючи те. що Південь залишався рабовласницьким, плантаційним, там практично не було власної промисловості, суперечності, які виникли між Півднем та Північчю виявлялися передусім у розбіжності інтересів представників цих двох регіонів. Наявність рабства звужувала внутрішній ринок, вузька (бавовняна) спеціалізація Півдня, пристосована передусім до потреб промисловості Англії, надавала економіці США колоніального характеру. Плантатори Півдня були заінтересовані у зниженні митних тарифів на сировину, що вивозиться, та на готову продукцію, що завозиться, тоді як підприємці Півночі були заінтересовані у встановленні високих миг-них тарифів, здатних захистити їх продукцію від конкурентів, передусім англійських. Ці та подібні суперечності посилювались протистоянням цих двох регіонів щодо вирішення питання про заселення земель на Заході, на які претендували як фермери Півночі, так і плантатори Півдня. Усе це посилювало протистояння і призвело врешті-решт до Громадянської війни. Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Південне суспільство зверху до низу було заражене расистськими забобонами. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися невартими білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки : в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, у 1820 р. був прийнятий, так званий, Міссурійский компроміс, що поділив территорію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини — рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. Поразка Півдня у Громадянській війні була наперед вирішена його економічною відсталістю, яка обумовила економічну поразку вже в перші роки війни. Відсутність власної промисловості, морська блокада, яка закрила шляхи імпорту озброєння та боєприпасів на Південь, украй загострили ситуацію, і тривалість війни була зумовлена лише недостатньо активними воєнними діями Півночі. Досить важливу роль у перемозі Півночі відіграло й розв"язання питання щодо земель на Заході. У травні 1862 р. виходить закон про Гомстеди, за яким кожний громадянин США отримав право на 160 акрів (65 га) землі за умови сплати і 0 дол.: якщо ці землі продуктивно використовувалися упродовж п'яти років, вони переходили у власність фермера. Це сприяло відпливу з армії Півдня, адже для отримання землі необхідно було визнач й себе громадянином СІІІА. а. як відомо. Південь оголосив себе Конфедерацією, яка не входить до складу США. Отже, завдяки Громадянській війні та Гомстед-акту аграрне питання було вирішене на користь фермерів. Ще одним важливим наслідком Громадянської війни було скасування рабства, що значно розширило внутрішній ринок та ринок робочої сили в країні. Таким чином. Громадянська війна створила надзвичайно сприятливі умови для прискореного економічного розвитку і завершення промислового перевороту, зробила перший крок до перетворення США у провідну індустріальну державу світу.

8. Розвиток економіки Англії в 1870-1914 роки.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Велика Британія була однією з наймогутніших і найбагатших країн світу. .Англійські капіталовкладення за кордоном перевищували капіталовкладення решти держав, разом узятих. Англійський фунт стерлінгів був основною світовою валютою. Лондон став головним торговельним і фінансовим центром світу. Англію називали "володаркою морів", бо їй, як і перше, належало близько 40% світового торговельного флоту.

Одночасно в економіці Англії почали проявлятися деякі негативні тенденції. Ріст промислового виробництва з 1890 р. по 1913 р, (2,1%) був нижчим, ніж в інших країнах (у США - 4,2%. у Німеччині - 4,1%). Технічне обладнання на багатьох заводах застаріло, і за деякими показниками Англія відставала від США і Німеччини. На початку XX ст. Німеччина випередила її за виплавлянням сталі, США - за виробництвом чавуну, сталі та кам'яного вугілля. Завдяки ліпшій технології та вищій продуктивності прані американські й німецькі товари стали якіснішими і дешевшими, ніж англійські.

У сільському господарстві Великої Британії переважало дрібне селянське господарство. Велике земельне господарство зберігалося в Ірландії. Роль сільського господарства в економіці країни падала. Якщо на початку XIX ст. воно давало третину національного доходу, то на початку XX ст. - лише 6%. Значно зменшилася площа під засіви сільськогосподарських культур. Сільське господарство не забезпечувало потреб Англії, значні партії продовольства й сировини доводилося ввозити. Ці негативні риси економіки країни компенсувалися наявністю колоніальних володінь, які були гарантованим ринком збуту і джерелом дешевої сировини.

Отже, збереження та розширення імперії вважалось одним із найважливіших завдань Англії, основою її стабільності й процвітання.

9. Економічний розвиток Франції в 1870-1914 роках.

На початок 70-х років XIX ст. Франція являла собою розвинену капіталістичну країну з колоніями в Африці та Азії. У Франції були створені підприємства легкої й харчової промисловості, що працювали на сировині й матеріалах місцевого і колоніального виробництва, була створена металургійна промисловість, що споживала руду і вугілля з провінції Лотарингії на півночі країни. Французькі товари - шовкові тканини, парфумерно-косметичні та ювелірні вироби користувалися великим попитом на світовому ринку. Французькі модельєри диктували моду заможнім покупцям з Європи, Азії та Америки. Протягом майже всього XIX ст. Франція посідала по рівню промислового виробництва друге місце у світі, поступаючи лише Великобританії. Значну роль в економіці країни відігравали внутрішня і зовнішня торгівля завдяки мережі залізниць і судноплавству. Провідну роль в економіці Франції відігравав банківській капітал, хоча діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Саме у Франції біржова діяльність була спрямована не на операції з товарами, а на купівлю і продаж цінних паперів -акцій, облігацій, векселів тощо. При цьому поруч з офіційною біржовою торгівлею цінними паперами, діяла вільна біржова торгівля фондовими цінностями, де в торгах брали участь фізичні особи. Зі вступом Франції у війну з Пруссією у 1870-71р. економічне становище країни погіршилось, оскільки Франція втратила провінцію Ельзас - центр текстильного виробництва та Лотарингію - сировинну базу вугілля і залізної руди. Згідно з мирним договором Франція повинна була сплатити переможнику контрибуцію у розмірі 5 млрд. франків, що теж підірвало економіку. На занепад промислового виробництва Франції в останній чверті XIX ст також вплинули невдачі у сільському господарстві. Французькі селяни вели натуральне господарство і обходились без багатьох промислових виробів. Парцелярне господарство гальмувало процеси урбанізації, оскільки робочі руки були потрібними вдома у сільській місцевості. Франція так і не змогла перетворитися на індустріальну країну. Дві третини населення мешкали у селах. У промисловості переважали дрібні підприємства з застарілим устаткуванням. У той же час у Франції також проходила концентрація виробництва. Незважаючи на окремі успіхи в економіці, Франція подібно Великобританії зупинилась у своєму розвитку і з другого перейшла на четверте місце у світовому рангу провідних країн світу.