3 Урахуванням екологічних аспектів можна назвати наступні, най-більш характерні випадки використання митних важелів:

• встановлення екологічних увізних мит (чи підвищення митних тари-

фів) для екологічно несприятливих товарів, тобто тих, котрі можуть

завдавати екологічної шкоди під час їх експлуатації на території краї-

ни (використані автомобілі, пестициди, відходи, озоноруйнуючі речо-

вини; миючі засоби і ін.);

• звільнення від увізних мит або зменшення величини митних тарифів продукції екологічного призначення: екологічного устаткування; засобів, моніторингу; рослин і тварин, що сприяють підтримці біоріз-номаніття в країні і ін.

• звільнення від вивізних мит чи зниження митних тарифів продукції, експорт якої сприяє заміщенню виробництва матеріаломісткої, енер-гоємкої, продукції (використовується країнами — потенційними екс-портерами туристичних послуг, наприклад, Туреччиною, Кіпром, Болгарією і ін.).

Субсидія — це цільова одностороння допомога у грошовій чи натура-льній формі, що передається за рахунок засобів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів економічним суб’єктам для здійснення природоохоронних програм, що мають загальнодержавне, за-гальрегіональне значення (створення заповідників, озеленення території, збе-реження природних об'єктів, створення об'єктів з утилізації відходів і ін.).

Дотація — це грошові або інші види допомоги за рахунок державних чи інших джерел, надані юридичними чи фізичними особами для покриття збитків та на спеціальні цілі. Дотація — це різновид субсидій на підвищення доцільності екологічно спрямованих видів діяльності; надається в випадках:

• компенсація частини ризику, пов'язаного з просуванням на ринок піонерської продукції, що має екологічне призначення;

• ведення сільського господарства в особливо обережному екологічно-му режимі (наприклад, в умовах збереження первинних ландшафтів або пам'ятників історії);

• дотацію регіонам чи країнам, змушеним «пригальмовувати» індустрі-альний розвиток в інтересах збереження природних ландшафтів, що мають національне чи міжнародне значення (такими природними об'-єктами, зокрема, можна вважати болота півночі України, що є джере-лами її рік; тропічні ліси Амазонки, які продукують значну частину кисню Землі і ін.).

Грант — це вид економічної допомоги, наданий на конкурсній осно-ві. Однією з пріоритетних сфер, де надаються гранти, є екологічна. Так са-мо, як субсидії і дотації, гранти, звичайно, виділяються на безоплатній ос-нові. В разі цього, за звичай, досить строго дотримуються умови (вимоги) витрат наданих засобів.

Кредит — це позичка на умовах зворотності; для вирішення екологіч-них проблем застосовуються кредитні пільги відносно:

• термінів кредитування;

• процентних ставок;

• обсягів кредитування;

• гарантій.

Виплати — це відшкодування витрат екологічного характеру. Випла-ти можуть проводитись прямо (від винуватця зко-деструкції до її «жерт-ви») чи за посередництвом спеціально створюваних екологічних фондів. У практиці природокористування різних країн можна зустріти різноманітні форми використання виплат, у тому числі:

• виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитку від забруднення середовища (як аварійного, так і постійно діючого);

• виплати країнам, що мають негативний баланс трансграничного забруднення середовища;

• виплати підприємствам чи населенню за згоду «терпіти» по сусідству екологічно несприятливий або потенційно небезпечний об’єкт;

• компенсація витрат підприємствам, що здійснюють екологічно необхідні, але економічно не прибуткові види діяльності (ство-рення і підтримка охоронних, рекреаційних територій, переробка відходів і ін.).

Прискорена амортизація — це система заходів (головним чином запровадження спеціальних норм амортизації), що дозволяє збільшувати величину амортизаційних фондів (неоподатковувану частину доходу) у перші роки експлуатації основних фондів. 3 боку досягнення екологічних цілей ці заходи мають сенс і застосовується в багатьох країнах (Японія, Франція, Німеччина), тому що створюють економічні передумови для при-скореної модернізації екологічно орієнтованих основних фондів і активіза-ції інноваційної політики в екологічній сфері.

Цінові інструменти — це система заходів впливу на економічні інте-реси суб’єктів господарської діяльності, основним результуючим механіз-мом якої є цілеспрямована зміна різних видів діяльності (товарів) за допо-могою зменшення чи збільшення цін. Можна назвати два основних напря-мки використання цінових інструментів у природокористуванні: пряме ре-гулювання цін і непряме регулювання цін.

Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни.

Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій економіці знач-но більші можливості. Ці методи засновані на механізмах впливу на рівень

цін за допомогою інших інструментів. Кінцевими стратегічними цілями методів непрямого регулювання цін можна вважати:

• підвищення рівня цін споживання на екологічно несприятливу проду-кцію, тобто на ті види продукції, виробництво і споживання якої по-в'язано з процесами порушення природного середовища;

• зниження рівня цін споживання на екологічно сприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, що сприяють зниженню екологічного тис-ку на різних стадіях виробництва і споживання продукції;

• створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем, що ви-никають на різних стадіях життєвого циклу виробу.

Сприяння (обмеження) на ринку — це комплекс організаційних заходів, що дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб'єктам, або створити економічні обмеження екологічно несприятливим суб'єктам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб'єктів. У числі основних напрямків здійснення зазначеного виду заходів можна назвати:

• присудження нагород (звань, призів), сам факт володіння якими дає додаткові ринкові переваги екологічно повноцінним підприємствам;

• маркетингове сприяння екологічно прогресивним суб'єктам (у тому числі безкоштовна реклама);

• розширення сфер діяльності екологічно орієнтованим суб’єктам (збільшення розширеного часу роботи або додаткових сфер діяльності);

• інформаційна підтримка підприємств;

• державний протекціонізм для екологічно орієнтованих видів продук-ції в зовнішній торгівлі.

Премія (нагорода, приз) — це грошова чи інша винагорода за успіхи в здійсненні екологічної діяльності.

Екологічне страхування — це створення за рахунок коштів економічних суб’єктів резервних фондів (страхових фондів), призначених для відшкоду-вання збитків від впливу на природне середовище в результаті непередба-чених надзвичайних ситуацій (екологічних аварій, катастроф і ін.).

Висновки

1. Суть економічних методів природокористування полягає в збереженні та підвищення продуктивності і цінності природних pecypcів; забезпеченні раціонального їx використання і розширеного

відтворення; поліпшенні умов праці та відпочинку людей; збе-реженні типових і унікальных природних комплексів, визнач-них абіотичних і біотичних об’єктів.

2. Принципи раціонального природокористування полягають в

наступному:

• господарська діяльність повинна суворо враховувати стан природних pecypciв i умови природного середовища;

• людина еволюційно невіддільна від матеріально-енерге-тичних процесів певної геологічної оболонки землі — біо-сфери;

• регіональні системи господарської діяльності, які вико-ристовують природні ресурси, повинні створюватись в чіткій залежності від кліматичних природних зон;

• пізнання особливостей кожної природної зони та змін, обумовлених господарською діяльністю, повинно будува-тись на всебічному вивченні (аналізі та співставленні результатів) ділянок незайманої природи, що збереглись.

3. Розв’язання проблем раціонального природокористування мо-жна здійснити шляхом глибокого i всебічного вивчення всього комплексу природних pecypciв, обґрунтуванням оптимальних норм використовування та еколого-економічної оцінки приро-дних pecypciв, ефективного територіального розміщення галузей виробництва, прогнозування наслідків господарської діяльності.

4. Однією з основних умов вирішення проблеми раціонального природокористування є впровадження чіткої економічної політики, фундаментальним, регулюючим механізмом якої є адміністративні заходи як регулюючий механізм господарю-вання з метою одержання максимального економічного ефек-ту за умов мінімального нанесення збитку навколишньому природному середовищу.

5. Впровадження еколого-економічних важелів або еколого-еконо-мічних інструментів природокористування створює реальні стимули до більш раціонального використання природних ре-сурсів а також визначає реальні джерела фінансування приро-доохоронної діяльності.

Необхідно пам’ятати, що:

1. Можливість і ефективність застосування різних економічних механізмів-регуляторів зниження антропогенного наванта-ження на природне середовище залежить від рівня їхньої роз-робки. Існуюча система управління природокористуванням — дворівнева. Верхній рівень (регулюючий, керуючий) включає структури державного керування — Міністерство екології і природних ресурсів, державні адміністрації, місцеві органи са-моврядування. Нижній рівень — це підприємства, що предста-вляють певні види небезпеки для навколишнього середовища.

2. Існуюча організаційно-правова структура й економічні ін-струменти є настільки ефективними, наскільки цього можна було б очікувати в існуючих умовах перехідної економіки, що проявляються в недосконалості ринкових і інших механізмів регулювання. Це, у свою чергу, веде до зниження ефективнос-ті, дієвості застосування цих інструментів. Для того, щоб уникнути можливих помилок, усі нормативні документи по-винні піддаватися ретельній перевірці в реальних умовах.

3. Відсутність чітких правил регулювання зобов’язань підприємств з охорони навколишнього середовища перешкоджає залученню приватного сектора економіки і закордонних інвестицій на вигід-них умовах, що могли б бути істотно розширені. Це, у свою чергу, веде до уповільнення економічного зростання в країні.

4. Збори за забруднення і штрафи можуть стати основою для формування ефективної системи фінансування системи управління природоохоронною діяльністю тільки за умови, що їхні розміри будуть значно збільшені, а також за умови їх-нього збору в повному обсязі.

5. При виборі важелів стимулювання природоохоронної діяльнос-ті повинні враховуватися наступні критерії:

• система платежів повинна служити діючим стимулом до запобігання і скорочення обсягів викидів у навколишнє природне середовище;

• система платежів повинна забезпечувати одержання коштів, які в повному обсязі повинні використовувати-ся для реалізації заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні;

• структура і процедури адміністративного керування повинні бути максимально простими;

• система повинна повною мірою виконувати принцип «забруднювач платить»;

• вона не повинна стримувати заходи щодо утилізації, ре-генерації ресурсних цінностей і переробки відходів;

6. Еколого-економічні інструменти є могутніми важелями

экологізації системи виробництва і споживання продукції. Різ-

номаніття форм еколого-економічних інструментів створює

багатий спектр можливостей цілеспрямованого екологічно

орієнтованого впливу на економічні інтереси суб’єктів госпо-

дарювання. Уміле використання цих можливостей в поєднанні

з іншими методами управління дозволяє ефективно вирішува-

ти складні еколого-економічні проблеми в рамках механізмів

саморегуляції ринкової економічної системи.

Питання до самоперевірки

7. В чому полягає мета раціонального природокористування?

8. Сформулювати основні задачі раціонального природокорис-тування.

9. Перелічити принципи раціонального природокористування.

10. Назвати та охарактеризувати основні форми еколого-еконо-мічних інструментів природокористування.

11. Що є науковою основою для визначення розмірів плати за при-рордні ресурси?

12. Що є критерієм для розрахунку платежів за забруднення?

13. Основа розрахунків величини екологічних збитків.

14. В чому полягає відносна умовність форм еколого-економічних інструментів природокористування?

Рекомендовані теми для написання рефератів

15. Економічні проблеми регіону та стан його навколишнього

природного середовища.

16. Охорона та ефективне використання земельних ресурсів.

17. Охорона та раціональне використання лісу як однієї з найва-жливіших складових біосфери.

18. Економічний розвиток та зростаючий дефіцит мінерально--сировинних ресурсів.

Література для поглибленого вивчення теми

1. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навч. пос. — 2005. — 206с.

2. Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. — 346с.

3. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология экономической оценки природных ресурсов. — М.,1987.

4. Голуб А. А., Струкова Е. Б. Экономика природопользования. — М.,1995.

5. Соколов В. И. Природопользование в США и Канаде: экономиче-ские аспекты. — М.,1990.

6. Сухотин Ю. В. Методологические вопросы оценки прироных ресурсов. Раздумья о земле. — М.,1985. — С.184–200.

7. Голуб А. А., Струкова Е. Б. Экономика природных ресурсов. — М.: Аспект Пресс,1998.

8. Буркинский Б. В., Ковалева Н. Г. Экономические проблемы при-родопользования. — К.: Наук. думка,1995.

9. Кашенко О. Л. Екологічний аспект економічних категорій. — К.: Вища школа,1999.

10. Pearce D., Turner K., Bateman I. Environmental Economics. An Elementary Intriduction. The John Hopkins University Press, Baltimore, 1993.

Рівень землекористування в Україні значною мірою поступається розвинутим країнам світу. Причин цьому існує багато. Серед них найважливішою є недосконалість аграрного землекористування та земельних відносин, що випливають із методів господарювання та форм власності.

Виключне право державної власності на землю призвело до відчуження селянина від землі, що в свою чергу зумовило різке зниження мотивації праці, її продуктивності, а в кінцевому підсумку – спад агровиробництва. Оскільки земля повністю належала державі, то і результатами праці сільського товаровиробника розпоряджалася держава, а не виробник. З цієї причини держава поступово втрачала справжнього господаря на землі, а земля – родючість. Такі обставини зумовили проведення земельної реформи, необхідність формування інфраструктури земельного ринку та екологізації агровиробництва.

Земельна реформа є складовою економічної реформи, завданням якої є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну і колективну власність, а також у користування агропідприємствам з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Земля є незамінною умовою агровиробництва. Використання землі, як головного засобу виробництва у сільському господарстві, зумовлене багатьма факторами, пов’язаними із здійсненням комплексу правових, економічних і агротехнічних заходів та агротехнологій. Наявність грошової оцінки землі дає можливість ввести її в економічні розрахунки при визначенні собівартості продукції і вважати її ціноутворюючим фактором.

У вітчизняній економічній літературі розвиток аграрного землекористування досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення у наукових працях І.К. Бистрякова, М.Я. Дем’яненка, М.В. Зубця, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, В.Я Месель-Веселяка, В.І. Перебійніса, В.Я. Плаксієнка, В.М. Рабштини, В.В. Радченка, Ю.Д. Родіонова, П.Т. Саблука, М.М. Федорова, О.М. Царенка, А.В Чупіса та інших.

Разом з тим слід зазначити, що питання екологізації аграрного землекористування та агровиробництва досліджено недостатньо, особливо з урахуванням економічних потреб суспільства. Воно і досі не знайшло достатнього висвітлення у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжний досвід аграрного землекористування, зокрема у вигляді земельного ринку, потребує грунтової адаптації до економічних та екологічних умов, які існують в Україні. Тому розробка методології з формування функціональної структури земельного ринку у поєднанні з екологізацією аграрного землекористування набуває актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведення досліджень є складовою частиною науково-дослідних робіт, які виконані за науковим планом Сумського державного аграрного університету за держбюджетними темами 1-97, 1-98, 14/1 “Рекомендації по формуванню та реформуванню фінансової інфраструктури Східного регіону України” за №196U017425, які виконувались на замовлення Мінагропрому України та “Розвиток підприємницьких зон на базі переробних і сервісних сільськогосподарських підприємств” (номер держреєстрації 05933044705).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у формуванні науково-практичних основ і розробці методичних рекомендацій для створення економіко-екологічного механізму аграрного землекористування, яке базується на створенні ефективно діючого земельного ринку, екологізації земельних відносин ринкового типу, раціональному використанні та відтворенні земельних ресурсів.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких задач:

-визначити сутність аграрного землекористування, виявити його особливості;

-розкрити зміст поняття екологізації аграрного землекористування;

-дослідити організаційно-правові форми аграрного землекористування, визначити їх вплив на основні параметри земельних ресурсів;

-розробити структуру еколого-орієнтованого земельного ринку;

-встановити методи екологічного регулювання аграрного землекористування;

-визначити соціально-економічний ефект від аграрного землекористування.

Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дослідження є економічні відносини в процесі створення та функціонування екологічно орієнтованого земельного ринку. Об’єкт дослідження – землевласники та землекористувачі , які створюють функціональну

структуру земельного ринку.

Інформаційною базою дослідження послужили офіційні дані Державного комітету статистики України, матеріали Міністерства аграрної політики України, дані державної статистики, звітні дані відділу статистики по земельних ресурсах Сумської області, матеріали обласних офісів Проекту паювання сільськогосподарських земель.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, основні положення економічної теорії, а також наукові концепції і теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених; законодавчі і нормативні акти України; дані державної статистики та установ, які досліджувалися.

У процесі дослідження використовувалися такі методи: статистико-економічний, розрахунково-конструктивний, абстрактно-логічний, графічний, економіко-математичного моделювання. Обробка даних здійснювалась з використанням сучасних комп’ютерних технологій.

Наукова новизнаодержаних результатів полягає у розробці економічного інструментарію екологізації аграрного землекористування.

Теоретичні і практичні дослідження дозволили отримати результати, які мають елементи наукової новизни:

-розкрито зміст економічної інтерпретації аграрного землекористування та встановлено його соціально-економічну сутність;

-встановлено капіталоутворюючу функцію аграрного землекористування;

-удосконалено теорію земельного ринку, запропонована його двосекторна модель;

-запропоновано нову модель ціноутворення на земельному ринку;

-розроблено методичні рекомендації з удосконалення системи регулювання земельних відносин;

-визначено соціально-економічну цінність аграрного землекористування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розвитку наукових та практичних основ екологізації агровиробництва як засобу забезпечення сталого розвитку. Результати роботи є науково-методичною основою практичного запровадження економіко-організаційного механізму аграрного землекористування. Практичне значення одержаних результатів визначається обгрунтованими пропозиціями щодо формування структури національного земельного ринку, що відповідає функціональному призначенню використання землі як приватної власності. Ці рекомендації спрямовані на екологізацію земельних відносин, екологізацію права власності на землю.

Практичне значення мають рекомендації по удосконаленню територіального регулювання аграрного землекористування за допомогою впорядкування прав приватної власності на землю за законами ринку. Рекомендації щодо удосконалення системи оподаткування в сфері земельних відносин спрямовані на створення економічних умов, які сприяють екологізації аграрного землекористування.

Теоретичні розробки дисертаційної роботи можуть використовуватись у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні економічних дисциплін “Економіка та організація сільськогосподарського виробництва”, “Економіка природокористування”, "Фінанси природокористування" та “Основи підприємницької діяльності”, а також у ході виконання курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на наукових конференціях за підсумками наукової роботи професорсько-викладацького складу Сумського державного аграрного університету (1998, 1999, 2000 рр.); на Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні технології, економіка і екологія у промисловості, на транспорті і у сільському господарстві” (м. Алушта, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (м. Суми, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу” (м. Харків, 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти" (м. Запоріжжя, 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 11 наукових працях (сім з яких є виданнями, що входять до переліку ВАК України, чотири – матеріалами наукових конференцій), які написані одноосібно, загальним обсягом 3,81 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, якій налічує 140 найменувань та три додатки. Загальний обсяг роботи становить 178 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі основний зміст займає 166 сторінок, містить 10 таблиць і чотири рисунка.

Структура роботи:

Вступ.

Розділ 1. Аграрне землекористування як об’єкт економіко-екологічних досліджень. 1.1. Поняття та сутність аграрного землекористування. 1.2. Еколого-економічні умови аграрного землекористування. 1.3. Розвиток організаційно-правових форм аграрного землекористування. Розділ 2. Науково-практичні основи аграрного землекористування в ринкових умовах. 2.1. Капіталоутворююча функція аграрного землекористування. 2.2. Екологізація агровиробництва як засіб забезпечення сталого розвитку. 2.3. Розробка моделі екологічно орієнтованого земельного ринку. Розділ 3. Економічне обґрунтування механізму регулювання аграрного землекористування. 3.1. Територіальне регулювання аграрного землекористування. 3.2. Податкове регулювання земельних відносин. 3.3. Соціально-економічна цінність землекористування. Висновки. Список використаних джерел. Додатки.