Особливості становища жінок в сфері трудових правовідносин
В умовах становлення та розвитку демократії в нашій країни все гостріше постає питання становища жінки в суспільстві. Демократія передбачає перед усім законодавчо закріплену та фактичну рівність прав та обов’язків громадян, рівність усіх перед законом та ін. На практиці ж, те, що і як повинно бути, на жаль, не завжди є таким.
Також одним із проблемних аспектів вказаного питання – це становища жінки в трудових правовідносинах з огляду на наступне.
Конституція є основним законом України. Правові положення, закріплені в Конституції України, мають пріоритет над усіма іншими. Всі конституційні положення повинні реально діяти на практиці, тому що Конституція, яка існує тільки на папері не є Конституцією країни, а є лише добрими намірами, що колись, в далекому майбутньому, можливо і реалізуються. Очевидно, що країна без справжньої, а не тільки «паперової», Конституції, не може вважатися правовою та демократичною. Враховуючи те, що демократія являється метою українського уряду вже більше ніж десятиріччя, то не завадило б нам замислитися про впровадження механізму дієвої та ефективної реалізації результатів роботи законодавчої влади України.
Право на працю є конституційним правом кожного.
Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи.
Кодекс законів про працю України містить окремий розділ із захисту трудових прав жінок – «Праця жінок», що включає статті про безпеку праці і список робіт, заборонених для жінок як небезпечних для їхнього здоров’я і життя (стаття 174), обмеження на роботу жінок у нічний час (стаття 175), пільги, надані вагітним жінкам і жінкам з малолітніми дітьми (стаття 176-186). Окрема правова норма передбачає скорочений робочий день для визначених категорій жінок (вагітні жінки, жінки з дітьми у віці до 14 років або з дітьми-інвалідами у віці до 16 років, включаючи дітей, над якими вони здійснюють опіку, а також жінки, що доглядають за хворими членами родини – стаття 56) на їхнє прохання й т.д. Ряд положень у Законах України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про охорону праці» та інших спрямовані на ліквідацію дискримінації стосовно жінок.
Закон України «Про зайнятість населення» передбачає надання державою додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, що вимагають соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці на рівних умовах, у тому числі жінкам, що мають дітей у віці до 6 років та самотнім матерям, що мають дітей у віці до 14 років чи дітей-інвалідів.
Також поряд із зазначеними існує Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», стаття 17 якого викладена наступним чином:
«Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.
Роботодавець зобов’язаний:
створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.
Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.
Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників».
Незважаючи на всі приведені вище законодавчі заходи для забезпечення доступу до працевлаштування, найчастіше саме жінки стають жертвами скорочення штату, дискримінації при прийомі на роботу, нерівності в оплаті праці, великої кількості робіт, не оформлених офіційно, і нестабільних робочих умов, а також незаконних звільнень під час декретних відпусток. Приведене може бути наслідком укоріненої думки, що основною задачею жінки є виключно домашня робота. Дослідження говорять про те, що не тільки жінкам з малолітніми дітьми відмовляють у працевлаштуванні, але й вся практика нерівної оплати праці жінок заснована на переконанні, що жінки є не основними годувальниками родин.
Абсурдно – жінки складають 60 % всіх фахівців із середньою й вищою освітою, та втім це не має впливу на їхню конкурентоздатність на ринку праці – зазвичай вони одержують менш престижні й нижче оплачувані посади.
Підприємства, що подають заявки в служби зайнятості, які друкують оголошення про прийом на роботу, якщо і не обумовлюють статі працівника, перевагу віддають усе ж таки чоловікам. У той же час, у відповідності зі статтею 22 КЗпП України, забороняється необґрунтована відмова в прийомі на роботу. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав чи установлення прямих чи непрямих переваг при укладанні, зміні і припиненні трудового договору в залежності від статі не допускається.
55 % керівників задають жінкам, що бажають одержати роботу, додаткові питання стосовно їхніх сімейних обов’язків і т.п., хоча це є порушенням статті 25 КЗпП України та статті 17 Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що забороняє вимагати від осіб, що наймаються на роботу які-небудь дані, надання яких не передбачене законодавством.
Нижче наводяться статистичні дані стосовно оплати праці жінок та чоловіків:
більше 60% жінок працюють у п’яти «традиційно жіночих» професіях: догляд, громадське харчування, прибирання, канцелярія та касири («the five C» jobs: caring, cashiering, catering, cleaning and clerical);
73.7% – заробіток жінок у відсотках від середньостатистичного у чоловіків, незважаючи на те, що на 4-6 годин більше працює жінка, ніж чоловік, праця в домашньому господарстві не враховується як продуктивна, а тому не оплачується й не враховується в пенсійних схемах;
98.6% жінок серед працівників дошкільних закладів, 84,5 % – в середніх школах. Загалом, жінки працюють у соціально важливих, але низько оплачуваних державних секторах (наприклад, освіта, охорона здоров’я та соціальні послуги);
а самий цікавий факт та суперечливий факт – те, що на 18-69% прибутку більше отримають компанії де більше жінок серед вищого керівництва компаній.
Вищеописане може бути частково пояснене «зворотним ефектом» згадуваних спеціальних заходів, що обтяжують роботодавців довгим списком пільг і додаткових зобов’язань стосовно робітниць. Самі жінки, 40 % суддів і юристів, вважають, що «особливі права» суперечать принципам ринкової економіки і є недоліком жінок як працівників у порівнянні з чоловіками.
Ще одним фактором, що негативно впливає на становище жінок на ринку праці, є низький рівень знання жінками своїх прав і можливостей їхнього захисту. Та навіть знайомі з вітчизняним законодавством жінки іноді не знають про існування норм міжнародного права, що забезпечують рівні умови для жінок і чоловіків на ринку праці. Значна частина керівників знайома з документами, що безпосередньо регулюють характер праці жінок, але, у цілому, теж не знайомі з правовими актами, що захищають статус жінок на ринку праці.
Також треба зазначити, що найчастіше нормативні положення мають ефективність при наявності механізму забезпечення, введення санкцій за порушення норм закону. Наразі в трудовому законодавстві відсутня така конкретизація, та наявні загальні положення, які тільки ускладнюють вирішення конкретної спірної ситуації: «Особи, що винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства» (ст. 265 КЗпП України), «посадові особи, винні в порушенні законодавства України про зайнятість населення, несуть відповідальність у встановленому порядку (ст. 35 Закону України «Про зайнятість населення») і т.п.
Важливою умовою успіху та подоланні ускладнень в трудовій сфері, на наш погляд, є обізнаність самих жінок про численні наявні у них права, пільги та гарантії, закріплені у вітчизняному та міжнародному законодавстві, а також наявність ініціативи щодо їх реалізації.
Відстоювати свої права при дискримінації та інших порушеннях законодавства відносно жінок в трудових правовідносинах не тільки можливо, а й необхідно для формування правового підходу роботодавців до найманих працівників, а також попередження таких порушень. При цьому треба зважено та розумно підходити до вибору представництва та захисту своїх інтересів.
Юридична фірма «Коффлер та партнери» Юрисконсульт Колеснікова Я.С. Березень 2011р.