30) Договір про запровадження Конституції для Європи від 29 жовтня 2004 р.: основні нововведення та причини неприйняття.

Проект Конституции упорядочивает правовые основы всех договоров, заключённых между странами Евросоюза.

Документ содержал 450 статей и 60 000 слов, что сделало европейскую конституцию сопоставимой по своему объему с наиболее масштабным и подробным конституционным актом в мире, Конституцией Индии от 1950 года.

Конституция меняет структуру и функции институтов ЕС:

В Совете ЕС предусмотрена должность президента. Сейчас пост главы Совета по принципу ротации каждые полгода передаётся от одной страны ЕС другой — согласно Конституции, президент должен был назначаться Советом сроком на 2,5 года.

Предусмотрена также должность министра иностранных дел ЕС, который, по мысли авторов, должен представлять единую европейскую внешнюю политику — ныне внешнеполитические функции разделены между верховным представителем ЕС по внешней политике (с 2009 года этот пост занимает Кэтрин Эштон) и членом Еврокомиссии, ответственным за внешние связи (Бенита Ферреро-Вальднер). Однако страны — члены ЕС по-прежнему могут вырабатывать собственную позицию по любому вопросу, и глава МИД Европы сможет говорить от имени ЕС только в том случае, если будет достигнут консенсус.

Проект Конституции предполагал сокращение состава Еврокомиссии: сейчас действует принцип «одна страна — один еврокомиссар», но с 2014 года число еврокомиссаров должно было составить две трети от числа стран-членов.

Проект Конституции расширял полномочия Европарламента, который, как предполагалось, должен был не только утверждать бюджет, но и заниматься проблемами, связанными с состоянием гражданских свобод, пограничного контроля и иммиграции, сотрудничества судебных и правоохранительных структур всех стран ЕС.

40) Процедура „комітології”. Комітологія (Comitology) — складна процедура, суть якої полягає в тому, що держави-члени обмежують і контролюють виконавчу владу Комісії за допомогою спеціальних комітетів. розуміло, що від вибору процедури, себто типу комітету — консультативного або іншого, залежить ступінь свободи й незалежності Комісії.

Комітети:

-регуляторній

-консультативний

-управлінський

38) Процедура отримання згоди Європейського парламенту (процедура санкціонування). Парламент бере активну участь у формуванні Європейської Комісії. Кандидат на посаду Голови Комісії висувається урядами країн-членів Європейського Союзу, проте він повинен отримати згоду Європейського Парламенту (процедура інвеститури). Уряди держав-членів, за погодженням із кандидатом на посаду Голови, висувають пропозиції щодо складу всієї Комісії. Парламент схвалює запропоновані кандидатури колегіально. Завершальним етапом формування Комісії є призначення Голови та членів Комісії, яке здійснюється за загальною згодою урядами держав-членів.

70) Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) - регіональний механізм у системі європейської безпеки.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ, англ. - до 1995 р. називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Її було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року набула статусу міжнародної організації.

У процесі розвитку розпочатого 1972 року процесу НБСЄ 1975 року було укладено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях. Головним форумом для регулярних політичних консультацій є Рада міністрів закордонних справ країн - учасниць НБСЄ, заснована Паризькою хартією для нової Європи, ухваленою 21 листопада 1990 року главами держав і урядів тодішніх 34 країн-учасниць у рамках зустріч у НБСЄ.

Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради та виконання ухвалених нею рішень, та три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів (Варшава), пізніше перейменоване на Бюро демократичних інститутів та прав людини.

Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі відбулося 1994 року на саміті в Будапешті. Тут також було прийняте рішення про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликатиметься щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум; про створення Постійної ради (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень; про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року, з метою посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було створено Підготовчий комітет під егідою Постійної ради ОБСЄ та Оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ.

Відповідно до Декларації Гельсінського саміту 1992 року, ОБСЄ розробила цілий ряд механізмів відрядження офіційних місій та особистих представників Голови ОБСЄ для встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу та посередницьких функцій згідно зі своїми повноваженнями щодо врегулювання кризових ситуацій та запобігання конфліктам.

39) Звичайна законодавча процедура. Рада Міністрів кваліфікованою більшістю може прийняти всі доповнення, тоді акт вважається прийнятим. Якщо Рада Міністрів не погоджується з доповненнями, створюється Узгоджувальний комітет. Узгоджувальний комітет повинен виробити спільний текст акта; якщо не досягнуто домовленості стосовно спільного тексту документа, акт вважається неприйнятим. Якщо вдалося досягти домовленості стосовно спільного тексту документа, Рада Міністрів та Європейський Парламент, кожен відповідно до власної процедури, повинен прийняти його. Якщо один з інститутів не прийняв запропонований акт, він вважається не прийнятим (ст. 252 Договору про Співтовариство). За Лісабонським Договором сфера використання процедури прийняття спільних рішень розширюється та назва цієї процедури змінюється на "звичайну законодавчу процедуру"

1

2