11.2.6. Формування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів

Одночасно з розробленням пропозицій щодо організації викорис­тання і охорони земель, удосконалення землеволодінь і землекористувань у межах території сільської ради враховують і встановлюють обмеження і сервітути у використанні земель, які є нормальним ме­ханізмом регулювання земельних відносин і без яких важко або не­можливо поєднати інтереси власників землі, земельних часток (паїв) з суспільними інтересами.

Крім прав, визначених Земельним кодексам України з викорис­тання і розпорядження земельними ділянками, власники земель­них ділянок, землекористувачі й орендарі зобов'язані, відповідно до цільового призначення, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, здійснювати заходи з охорони земель, не допуска­ти забруднення, деградацію і погіршення родючості ґрунтів.

Водночас права власників землі і землекористувачів можуть бу­ти обмежені через обтяження земельних ділянок певними умовами і зобов'язаннями.

Обмеження прав на землю підлягають державній реєстрації і зберігаються у разі переходу земельної ділянки до іншої особи.

Перелік визначених обмежень у використанні землі та встановле­них земельних сервітутів для землекористувачів, землі яких впоряд­ковуються, та їх правовий режим наведено в табл. 11.12 і 11.13.

11.2.7. Економічне оцінювання ефективності проектних рішень впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових

Для оцінювання ефективності формування землекористування сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств роз­робляють схеми сівозмін. їх розроблення ґрунтується на типах і під­типах землек^йстування. Особливості землеустрою на еколого-ландшафтній основі полягають в узгодженні arpo ландшафтних ма­сивів за підтипами землекористування з елементами організації території (сівозмін, пасовищезмін, сіножатезмін, полів, робочих ді­лянок тощо) і визначення на цій основі способів використання і охо­рони земель.

Відомо, що стабілізувальна функція ландшафту підсилюється системою землеробства та її головною ланкою — сівозмінами. Вони мають відповідати таким вимогам:

• давати нетоварну рослинну масу, здатну компенсувати втрати органічної речовини із грунту;

• складатися із культур, які мають фітомеліоративні властивос­ті, здатні в поєднанні з технічними способами поліпшити фізичні властивості ґрунтів; ,

• бути у максимально доцільному ступені насиченими рослинами-азотофікаторами;

• формувати в цілому конкурентоспроможне землеробство.

Такі сівозміни сприяють зниженню доз внесення мінеральних брив, а органічні добрива можуть бути спрямовані на розширене відтворення органічної речовини в ґрунті і підвищення його родючості. У цьому разі середньо стабілізувальна сівозміна стає матрицею для формування ґрунтозахисної системи землеробства, основною ланкою еколого-ландшафтної організації території.

Зважаючи на сформовані масиви інвестиційно привабливих типів землекористування, запропоновано такі сівозміни(табл.11.14): 1.Для сільськогосподарського приватного підприємства (СПП) М.П. Торбенка

Загальна площа 129,5 га.

Польова сівозміна — 43,6 га.

Ґрунтозахисна сівозміна — 38,9 га.

Постійне залуження — 47,0 га.

Польова сівозміна — середній розмір поля 8,72 га: \

1. багаторічні трави; '

2. озима пшениця;

3. цукровий буряк;

4. кукурудза на зерно;

5. ячмінь + багаторічні трави.

Ґрунтозахисна сівозміна — середній розмір поля 7,8 га:

1. багаторічні трави;

2. багаторічні трави;

3. озима пшениця;

4. горох;

5. однорічні трави + багаторічні трави.