- •Тема для самостійного опрацювання фоностилістика План
- •II. Засоби фоностилістики. 1) Звукові повтори (тавтофонія)
- •2. Словесні некомпозиційні повтори (фігури накопичення)
- •2) Стилістичною - конкретизувати створювати асоціативний ефект:
- •III. Фігури уникнення: ліпофонія, асиндетон, еліпс, силепс. Анаколуф.
- •IV. Какофонія. Причини виникнення какофонії, випадки вживання.
Фоностилістика як
учення про звуковий ефект.
Засоби
фоностилістики. Евфонічні фігури
повтору:
звукові
повтори, або тавтофонія (асонанс,
алітерація, анафора, ономатопея та її
різновиди);
словесні
і фразові некомпозиційні повтори
(полісиндетон, плеоназм, тавтологія,
їх різновиди: загальномовний,
фольклорний; парехеза, або етимологізація;
парономазія, оказіональні асоціативні
зв'язки; традукція, анаграма);
словесні
і фразові композиційні повтори
(плеонастичні: анафора, епіфора,
кондублікація, редуплікація, епімона,
епанадиплозис чи епанафора, стик;
анастрофа, симплока, епізевксис,
синтаксичний психологічний, образний
паралелізм, ампліфікація, градація
тощо).
Фігури
уникнення: ліпофонія, асиндетон, еліпс,
силепс. Анаколуф.
Какофонія.
Причини виникнення, випадки вживання.
Фоносимволіка.
Звуковий кольоровий і понятійний
аспекти. Література:
Бабич
Н.Д. Практична стилістика і культура
української мови: навч. посібник. - Л.:
Світ, 2003.-432 с.
Дудик
П.С. Стилістика
української мови: Навчальний посібник.
- К.: «Академія», 2005. - 368 с.
Єрмоленко
С. Фольклор
і літературна мова. - К.: Наук, думка,
1987. - 244 с.; К
о в а л ь А.
Практична стилістика сучасної української
літературної мови. - К.: Вища шк., 1978. -
349 с.;
Климова
К.Я., Романюк П.Ф.
Практична стилістика сучасної української
мови: Навчальний посібник для студентів
ВНЗ III - IV рівнів акредитації та
викладачів-словесників закладів освіти.
- Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І.Франка, 2005. -
144 с.
25Тема для самостійного опрацювання фоностилістика План
Мацько
Л.І. та ін.
Стилістика української мови: Підручник.
- К.: Вища школа, 2003.-462 с.
Моклиця
Марія Основи
літературознавства. Посібник для
студентів. - Тернопіль, 2002. - 192 с.
Пономарів
О.Д. Стилістика
сучасної української мови: Підручник.
- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан,
2000. - 248 с.
Теорія
літератури:
Підручник / За ред. О.Галича. - К.: Либідь,
2001. - 488 с. Ткаченко
А.О. Мистецтво
слова: Вступ до літературознавства:
Підручник для студентів гуманітарних
спеціальностей вищих навчальних
закладів. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: ВПЦ
«Київський університет», 2003. - 448 с.
Сучасна
українська
літературна мова: Стилістика / За ред.
І.БІлодіда. - К., Наук, думка, 1973. - 521 с.
Чередниченко
І. Нариси з
загальної стилістики сучасної української
мови. - К.: Рад. шк., 1962. - 495 с.
І.
ФОНОСТИЛІСТИКА ЯК УЧЕННЯ ПРО ЗВУКОВИЙ
ЕФЕКТ
Засновниками
фонетичної стилістики вважаються
М.Ломоносов та В.Тредіаковський - видатні
теоретики віршування XVIII століття.
У
XIX ст. особливості фоностилістики,
зокрема ритмічної будови поезії,
досліджував М.Чернишевський. Згодом
питаннями фоностилістики в русистиці
займалися А.Бєлий (ритміка російського
ямбу), В.Брюсов (фонетичні особливості
творів О.Пушкіна)тощо.
У
50-70-х роках XX ст. значний внесок у вивчення
проблем фоностилістики зробили
українські вчені, зосібна І.Чередниченко
у праці "Нариси з загальної стилістики
сучасної української мови", розділ
"Фонетичні властивості сучасної
української літературної мови та їх
стилістичні функції""; В.Ващенко
(стаття "Фонетико-стилістичні засоби
мовлення"); О.Масюкевич (стаття
"Стилістичне використання
фонетико-інтонаційних засобів мови");
П.Тимошенко (стаття "Засоби милозвучності
(евфонії) української мови"; І.Білодід
у праці "Сучасна иукраїнська мова.
Стилістика", розділи
26
"Фоностилістика",
"Стилістичний синтаксис", "А.Коваль
("Практична стилістика української
мови", розділ "Стилістичні фігури")
та інші.
У
кінці 90-х років XX ст. початку XXI питаннями
фоностилістики займалися як лінгвісти,
так і літературознавці, зокрема А.Бабич,
Л.Мацько, О.Галич, М.Моклиця, О.Ткаченко
та інші.
Слід
зазначити, що органічними клітинами
мови є звук, морфема, слово, фразема.
Об'єднувальною клітиною, де можна
простежити художні засоби мовлення,
контекстні тропи й стилістичні фігури,
всю мовну евфонію, є синтаксис.
Поняття
про фоніку здебільшого витлумачується
на фонетичному та просодичному рівнях.
Так, І.Качуровський під фонікою розуміє
галузь літературознавства, що досліджує
естетичну вартість звуків (евфонічність)
у художньому творі (переважно -
віршованому) та аналізує й класифікує
їх відповідно до цієї вартості. Об'єктом
аналізу автор вважає добір фонем, їх
фреквентність (повторюваність) та
послідовність. Поняттю евфонія
протиставляє поняття — какофонія
(погано вимовляю, звучу).
Звукову
організацію мови в лінгвістиці зводять
до евфонії (милозвучність). До засобів
милозвучності відносять: закони
милозвучності - дисиміляцію, асиміляцію,
спрощення, подвоєння, подовження,
чергування голосних і приголосних
звуків при словозміні й словотворі,
позиційні чергування
у - в, і - й - та, з - зі - із - зо; над - наді
- надо; під - піді - підо; перед - переді
- передо;
варіанти зворотних словотворчих афіксів
-ся, сь; уникнення
важковимовного поєднання звуків; чітка
вимова голосних тощо. Окрім цього,
милозвучність формується в інтонаційному
звучанні. Інтонація тексту може бути
урочиста, сумна, гнівна, патетична,
іронічна, сатирична, фамільярна тощо.
Основними чинниками інтонування тексту
є: тон викладу (мелодика мовлення),
фразові, логічні наголоси, тривалості,
паузи, ритм та інші просодичні елементи.
Отже,
на думку П.Дудика, під
ФОНЕТИЧНОЮ стилістикою слід розуміти
"лінгвістичне вчення про функцію
(функції) окремої фонеми і
27