Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту
Найдавнішу теорію темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ (460 - прибл. 377 до н. е.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором - співвідношенням між чотирма рідинами (кров, жовч, чорна жовч і слиз, або лімфа, флегма), які циркулюють у людському організмі. На основі Гіппократової теорії поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує чотири типи темпераменту. Залежно від переважання тієї або іншої рідини в організмі людина має відповідні темпераментальні характеристики: оптимістичну, життєрадісну (сангвінічну) вдачу мають ті, у кого більше крові; сумні і пригнічені (меланхоліки) люди, у яких переважає чорна жовч; дратівливі й збудливі (холерики), у яких дуже багато світлої жовчі; апатичні, байдужі (флегматики) люди, що мають більше за інших в організмі мокроти (флегми).
Назви типів темпераментів (сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний) з'явилися пізніше і пов'язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч опісля і розвивали Гіппократові уявлення про змішування рідин. Один із них, Клавдій Гален (130-200), запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про "красис" (темперамент) і включала 13 типів темпераменту. На його думку, переважання жовтої жовчі свідчить про холеричний (грец. chole - жовч) темперамент, крові - про сангвінічний ( лат. sanguis - кров), чорної жовчі - про меланхолійний (грец. melas(melanos) - чорний і chole - жовч), а слизу - про флегматичний (грец. phlegm а - слиз). Психологічні характеристики темпераменту давніх лікарів практично не цікавили. Вони вивчали організм і навіть окремі органи. Наприклад, Гален говорив про темперамент окремих органів: серця, печінки, мозку.
У середні віки, з виникненням алхімії, з'явилися спроби пояснити темпераменти переважанням у тілі алхімічних елементів: солі, сірки, ртуті, навіть ефіру й повітря.
Розвиток анатомії і фізіології в епоху Відродження сприяв появі нового напряму пояснення типів темпераменту, їх стали пов'язувати з особливостями будови тіла. Наприклад, деякі вчені основою поділу темпераментів крім фізичних властивостей крові вважали відмінності тканин і ширини просвіту судин. Легка кров, пухкі тканини і помірно розширені судини, на їхню думку, полегшують перебіг життєвих процесів і породжують сангвінічний темперамент. За значної щільності тканин кров затримується в судинах, пульс робиться сильнішим і швидшим, загальна теплота тіла зростає, що зумовлює виникнення холеричного темпераменту. За щільної крові й вузьких судин у тканині виникає тільки рідка, водяниста частина крові, що спричинює флегматичний темперамент, який характеризується малою теплотою і блідим кольором шкіри. Нарешті, щільна, темна кров з вузькими порами тканин і широким просвітом судин є причиною утворення меланхолійного темпераменту.
Французький філософ Альфред Фулльє (1838-1912) намагався побудувати теорію темпераментів з огляду на вчення про обмін речовин в організмі. Більша або менша активність процесів розпаду і відновлення речовин у тканинах тіла, особливо в центральній нервовій системі (нині називають інтенсивністю обмінних процесів), зумовлює тип темпераменту. За Фулльє, в одних випадках переважає розпад енергетичних ресурсів, в інших - відновлення. Виходячи з цього, сангвінічному темпераментові властиві переважання відновлення, надлишок живлення, швидка, але слабка і нетривала реакція. Меланхолійний (нервовий) темперамент характеризується переважанням відновлення нервової речовини, недостатнім її живленням, повільною, зате сильною і тривалою реакцією. Холеричному темпераменту притаманний швидкий і сильний розпад нервової речовини, а флегматичному - повільний і слабкий.
Фулльє сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу: "Темперамент - це характерна відмінність у вродженій тілесній конституції людей, що виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. На основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, подібно до того, як тембр додає забарвлення голосу".
Природничо-наукову основу теорії темпераменту розробив І. Павлов у вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Він виокремив основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. Із можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Так" сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи Павлов вважав відповідним темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - флегматика; сильний, неврівноважений - холерика; слабкий - меланхоліка.
Павлов розумів темперамент як загальну характеристику вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості вищої нервової системи (зазвичай силу і швидкість). Він застерігав від поширення своїх висновків на поведінку людини загалом і наголошував, що в своїх дослідах обмежувався класифікацією типів нервової діяльності тварин. Надалі психологи розробили теорії темпераменту, які грунтуються на різних основах.
Конституційні теорії темпераменту Під впливом антропологів, які звернули увагу на відмінності у будові тіла, і психіатрів, що дослідили індивідуальні відмінності в схильності до психічних захворювань, на межі XIX і XX ст. сформувалася концепція, згідно з якою існує зв'язок між статурою (будовою тіла) людини і властивостями особистості. Усі конституційні теорії ґрунтуються на положеннях, названих "конституційною гіпотезою": 1) будова тіла і поведінка істотно пов'язані одна з одною; 2) цей зв'язок має конституційну природу, тобто, найвірогідніше, засновану на спадковості. У широкому розумінні поняття "конституція" охоплює всі спадкові або вроджені анатомічні, фізіологічні і психічні властивості індивіда. Організмічна типологія К.Сіго Конституційну концепцію, поширену серед Італійських, французьких і німецьких дослідників, найповніше розробив французький лікар Клод Сіго (1869-1945). Він створив типологію, основою якої стало уявлення про те, що організм людини і його розлади залежать від середовища і вроджених схильностей. Кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на неї. Так, повітря - джерело дихальних реакцій; їжа, що потрапляє в травну систему, - харчових; моторні реакції відбуваються у фізичному середовищі; соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. З огляду на це К. Сіго розрізняв залежно від переважання в організмі однієї із систем чотири основні типи статури: дихальний, травний, мускульний і церебральний (мозковий) (рис. 2.1).
Переважання однієї системи над іншими призводить до специфічної реакції індивіда на певні зміни навколишнього середовища, завдяки чому кожному з типів статури відповідають певні особливості темпераменту. Погляди Ciro, як і деякі інші концепції того часу, що пов'язують статуру із психічними особливостями організму, істотно вплинули на формування сучасних конституційних теорій, які поширилися в психології темпераменту. Популярності набули ті, в яких властивості темпераменту, які розуміються як спадкові або вроджені, безпосередньо були пов'язані з індивідуальними відмінностями у будові тіла (статурі) - зростом, повнотою або пропорціями. Співвідношення статури, темпераменту і характеру в теорії Е. Кречмера Основним джерелом спостережень за зв'язком статури, темпераменту і характеру була психіатрична практика. Ідеологом конституційної типології став німецький психіатр Ернст Кречмер (1888-1964), який 1921 р. опублікував працю "Будова тіла і характер". Він звернув увагу, що маніакально-депресивному (циркулярному) психозу і шизофренії відповідають певні типи статури, а тому стверджував, що тип Статури визначає психічні особливості людей і схильність їх до відповідних психічних захворювань. Оскільки багато душевних хвороб можна трактувати як надмірні, патологічні посилення певної риси особистості, то можна вловити зв'язок тілесних і психологічних особливостей і в здорових людей. Спостерігаючи в клінічних умовах за поведінкою людей з різною статурою, Кречмер звернув увагу на основні групи психічних якостей, які, на його думку, і становлять основний зміст темпераменту: 1) психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості стосовно психічних подразників); 2) фон настрою (схильність до веселощів або печалі); 3) психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів загалом і окремо взятих); 4) загальний руховий темп (психомоторна сфера) - рухливість або загальмованість, траєкторія рухів. За морфологією Кречмер виокремив такі психосоматичні типи і відповідні їм темпераменти: лептосоматик, пікнік, атлетик і диспластик. Лептосоматик (грец. leptos - крихкий, слабкий і soma - тіло) - худий і високий. Має тендітну статуру, високий зріст, пласку грудну клітку і витягнуте обличчя. Індивідів з крайньою вираженістю цих особливостей Кречмер називав астеніками (грец. asthenes - слабкий). Він холодний, самодостатній, замкнутий (до аутизму), упертий, важко пристосовується до дійсності, нереалістичний і схильний до абстракції. При розладах психіки виявляється схильність до шизофренії. Пікнік (грец. pyknos - щільний, товстий) - "широка" і важка людина. У неї значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Він доброзичливий, товариський, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між смутком і веселощами, любить приймати спонтанні ситуативні рішення. Атлетик (грец. athletes - борець) - здоровань з добре розвиненою мускулатурою, високим або середнім зростом, широким плечовим поясом і вузькими стегнами, опуклими лицьовими кістками. Атлетику властивий іксотимічний (грец. ixos - тягучий) темперамент. Він спокійний, реалістичний, стриманий, мислить прямолінійно, важко пристосовується до зміни обстановки. При душевних розладах може несподівано вибухати, проявляючи схильність до епілепсії. Диспластик (грец. dys - префікс на позначення розладу, порушення і plastos - сформований) - "безформний", неправильний. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, надмірним зростом). Виокремлені типи не залежать від того, є людина високою (низькою) чи худою (гладкою). Йдеться про пропорції, а не про абсолютні розміри тіла. Можуть бути гладкі лептосоматики, немічні атлетики і худі пікніки (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Зв'язок між будовою тіла і темпераментом (за Е. Кречмером)
Б. Кречмер висунув припущення про залежність між статурою і психікою також і в здорових людей. Тому у людей з певним типом будови тіла виникають психічні властивості, подібні до характерних для відповідних психічних захворювань, але в менш вираженій формі. Наприклад, здоровий індивід із лептосоматичною будовою тіла наділений властивостями, що нагадують поведінку шизофреніка; пікнік у своїй поведінці виявляє властивості, типові для маніакально-депресивного психозу; атлетика характеризують деякі психічні риси, властиві хворим на епілепсію. Залежно від схильності до різних емоційних реакцій Е. Кречмер розрізняв шизотиміків і циклотиміків. Шизотиміки (назва походить від терміна "шизофренія") мають лептосоматичну або астенічну статуру. При розладі психіки виявляють схильність до шизофренії. Замкнуті, схильні до коливань емоцій від роздратування до сухості, уперті, малопіддатливі до зміни установок і поглядів. Тяжко пристосовуються до оточення, схильні до абстракції. Циклотиміки (назва походить від терміна "циркулярний психоз", або "маніакально-депресивний психоз") є протилежністю шизотиміків. Мають пікнічну статуру. При порушенні психіки виявляють схильність до маніакально-депресивного психозу. Емоції їх коливаються між радістю і печаллю, легко контактують з оточенням, реалістичні в поглядах. Крім цих великих загальних груп Е. Кречмер виокремив також кілька "дегенеративних", клінічних типів, які складаються з тих самих елементів, що і головні темпераменти, в різних комбінаціях (істерики, епілептики, параноїки). Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями або, в крайніх випадках, психічними захворюваннями Кречмер пояснював тим, що як тип будови тіла, так і темперамент мають одну й ту саму причину: вони обумовлені діяльністю ендокринних залоз і пов'язаного з цим хімічного складу крові, а отже, залежать насамперед від певних особливостей гормональної системи. Зіставлення типу статури з емоційними типами реагування, здійснене Кречмером, підтвердило деякі його висновки (табл. 2.1). Термін "темперамент" у розумінні Кречмера ближчий до біологічних чинників, але виявляється в динамічних властивостях характеру. Особливий інтерес становить його характеристика шизоїдів і циклоїдів, яких неможливо вважати ні хворими, ні здоровими: вони за своїми особливостями перебувають на межі між хворобою і здоров'ям. На основі цього Б. Кречмер диференціював соціальні типи (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Соціальні типи (за Е. Кречмером)
Уразливість конституційної гіпотези полягає в тому, що дійсні зв'язки між будовою тіла і психічними властивостями - різноспрямовані. Наприклад, психогенне переїдання (булімія) або відмова від їжі (нервова анорексія) призводять до тілесних змін, зумовлених змінами психіки і поведінки. |
