ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Творча спадщина І.Ю. Рєпіна

Розділ 2. Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна

2.1 Кордоцентризм, як вираз української ментальності у творчій скарбниці І.Ю. Рєпіна

2.2. Історія створення полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

2.3 Відбиття козацького патріотизму у сюжеті картини «Запорожці пишуть листа до турецького султана»

Розділ 3. Портретний живопис І.Ю. Рєпіна

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ілля Юхимович Рєпін — визначний український і російський художник-реаліст. Народився у Чугуєві на Харківщині, хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні.

З 1863 року навчався в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв, де був учнем І. Кримського, яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії і Франції.

З 1893 року Ілля Рєпін був академіком, професором Петербурзької Академії (до 1907 року); членом товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року).

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Актуальність теми дослідження. Найвідоміші твори Ілля Рєпіна на українські теми — це: «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-91, один варіант у Москві, другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва); «Вечорниці» (1881), «Гайдамака» (1902), «Чорноморська вольниця» (1903), «Гопак» (1930, не закінчений). «Портрет І.С. Тургенєва», «Етюд академічної натурниці», «Солоха і дяк»

Ілля Рєпін створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877р.), В. Тарновського (1880 р., «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), Д. Багалія (1906 р.); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 1914 рр.). Також Рєпін робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 1882рр.), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887р.), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу.

Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фолкльор та висував проблему укаїнського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953).

Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І.Є. Рєпіна».

Українські мотиви в художній творчості І.Ю.Рєпіна стали джерелом натхнення для створення картин на українську тематику. Вершиною вираження украшської ментальності, зрілості та осмислення сутності духу українського народу, який найяскравше втілився в епоху козацтва, стала картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

В сучасних умовах відродження українського мистецтва живописне надбання І.Ю. Pєпiна вимагае нового переосмислення. А саме: розкриття засобами образотворчого мистецтва ментальності українського народу як невичерпного джерела творчості.

Об’єктом дослідження є художня творчість І.Ю.Рєпіна, зокрема картини художника, які містять українські мотиви, або українську проблематику.

Предметом наукового дослідження є передусім художнє мислення Іллі Рєпіна, втілення ним у своїх художніх доробках української народної, козацької, портретної та природної тематики; особливості трактування української проблематики у творчості художника.

Мета роботи полягає в розкритті особливостей відображення української проблематики та українських мотивів художньої творчості І.Ю. Pєпіна, які своїм корінням сягають української історії i основуються на ментальності та її провідної риси кордоцентризму, що являеться основною рисою українського народу.

Об’єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:

• проаналізувати творчу спадщину митця;

• дослідити особливості відображення народної проблематики та козацького патріотизму в мистецькій скарбниці І.Ю.Рєпіна;

• охарактеризувати портретну спадщину художника.

Основними методами дослідження є порівняльно-історичний, типологічний, біографічний, структурно-наратологічний та системно-цілісний, що дозволяє всебічно розглянути художню творчість Іллі Рєпіна, враховуючи особливості його творчої індивідуальності, використання українських мотивів в його художній творчості.

Наукова новизна. У курсовій роботі зроблено спробу різнобічно і комплексно дослідити творчість Ілля Рєпіна з акцентом на її українській проблематиці в контексті українсько-російських культурних взаємин ХІХ – поч. ХХ ст. Увага зосереджується на з’ясуванні своєрідності художнього мислення митця, виокремленні доробків на українські мотиви, що органічно виявляються в його творчості і становлять синтез та поєднання українсько-російських взаємозв¢язків.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що її положення та висновки дають цілісну картину творчості Іллі Рєпіна на українську тематику та визначають її місце у культурно-мистецькому процесі ХІХ – поч. ХХ ст. в українському художньому просторі. Матеріали дослідження можна використати при написанні праць з історії українського та російського мистецтва, у спецкурсах з історії української та зарубіжної культур, а також для подальшого дослідження цієї проблематики або суміжних до неї тем.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (який включає 33 позиції) та додатків.

Розділ 1. Творча спадщина і.Ю. Рєпіна

«Рєпінське мистецтво виплекане зв'язком з

життям народу й свідчить які живлющі

й плідні ці зв'язки.»

О.О. Федоров

Ілля Юхимович Рєпін народився (1844-1930) у невеликому місті Чугуєві на Україні, у родині військового поселенця. Про своє дитинство й становлення художником Ілля Юхимович розповідає в книзі «Далеке-Близьке». Розповідає з незвичайною яскравістю. Рєпін рано виявив свої художні здатності, рано почав писати й акварельними фарбами, і масляними. Уже в 13 - 14 років він успішно з дорослими професійними іконописцями виконував замовлені роботи, створюючи образи для церков. В дев¢ятнадцять років він приїжджає в Петербург, щоб вступити в Академію мистецтв — мрію всіх бажаючих стати художником. Так він описує свої переживання, коли вперше опинився в Петербурзі: «Мене нестримно потягнуло до набережної, до сфінксів, до Академії мистецтв. Отож вона! Це вже не сон; от і Нева, і Миколаївський міст. Мною опанувало захоплене забуття, і я довго стояв у сфінксів і дивився у двері Академії, чи не вийде звідти художник — моє божество, мій ідеал!» [25, 21]

В Академії Рєпін показав видатні успіхи й, підійшовши до дипломної картини «Відродження дочки Іаіра», уже почав працювати над «Бурлаками на Волзі». За словами Стасова, «Рєпін в двадцять вісім - двадцять дев'ять років створив таку картину, що, звичайно, перша картина всієї російської школи, від початку її існування. Важливіше й глибше завдання ніхто ще з російських живописців не брав». [17, 12] По розпеченому сонцем піщаному берегу рухається маса людських тіл — це бурлаки. Вони тягнуть баржу. Безкрайні волзькі далечіні, над ними нерухливе, майже безхмарне небо. Це вже не ріка Йордан, не романтичне місто древньої Італії — це Волга, це Росія, і перед нами російський народ. Рєпін зробив відкриття в живописі — вперше так ясно й переконливо з'явилося зображення народу. І кожний зображений у картині — особистість, кожний зображений — людина. Для Рєпіна, і для його однодумців, саме розкриття людського типу, як характеру стало естетичною цінністю, «соціальне» — частиною художнього твору.

В «Бурлаках на Волзі» Рєпін зробив ще одне відкриття. Він показав Волгу не як географічне поняття, а як невід'ємну частину образа Батьківщини, з її просторами, силою й поезією. У перерві роботи над «Бурлаками» Рєпін закінчив дипломну картину «Відродження доньки Іаіра», по достоїнству оцінену й Академією мистецтв, і сучасною критикою. Він одержав вищу оцінку й право на закордонне відрядження для знайомства з європейським мистецтвом і для вдосконалювання майстерності.

Три роки перебування в Італії й Франції для нього не пройшли даром. Тут він остаточно усвідомив своє призначення. Рєпін чуйно й жадібно вловлював у мистецтві Франції все, що йому було необхідно. Створені там роботи переконливо говорять про це: пейзажні етюди «Дорога на Монмартр», «Окраїна Парижу», «Кінь для збору каменів у Велі», етюди до картини «Паризьке кафе». Але от що він писав з Італії Стасову, влітку 1873 року: «Ні, я тепер набагато більше поважаю Росію! Взагалі поїздка принесе мені так багато користі, якої я й не очікував. Але довго тут не пробуду. Треба працювати на рідному ґрунті. Я почуваю, у мені відбувається реакція проти симпатій моїх предків: як вони нехтували Росію й любили Італію. Так мені противна тепер Італія з її умовною до блювоти красою». [5, 33]

А от лист із Парижа 26 січня 1874 року: «Не знаю інших сфер, але живопис у теперішніх французів такий порожній, що сказати не можливо. Властиво, сам живопис талановитий, але один живопис, змісту ніякого... Для цих художників життя не існує, воно їх не торкає. Ідеї їх далі картинної крамнички не піднімаються». [5, 35]

Перед самим поверненням у Росію Рєпін у Парижі написав картину «Садко» — результат його професійних досягнень і глибоких роздумів про призначення художника. У ній є все — і зріла майстерність, і доброчесні почуття до Росії, але немає точного влучення в предмет зображення, де б Рєпін міг виявити себе по-справжньому. Ця картина говорить тільки про те, що художникові вже під силу робити небувале. У ній — тільки передчуття, а небувале Рєпін зробить після повернення на Батьківщину. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: «Царівна Софія», «Відмова від сповіді», «Хресний хід», «Не чекали», «Іван Грозний», «Арешт пропагандиста», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і цілу галерею портретів.

По шляху з Парижа художник на короткий час зупиняється в Петербурзі, і з'являється чарівна річ — «На дерновій лаві», вся пронизана світлом, відчуттям спокою й щастя. Написана з майстерністю, ще французької пори. Але це зовсім не те, не для таких робіт він поспішав на батьківщину.

У Чугуїв — от куди кинувся художник, у рідні місця, де очікувало його те, до чого він так прагнув. Тут художник знайшов предмет зображення — і з'явився портрет «Мужичок з боязких». Такого образа в російському мистецтві ще не було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером і важко з'ясовною психологією. Справжній селянин. Авторське відношення начебто відсутнє, автор нічого не нав'язує. «Даю вам, — здається, говорить художник, — живу людину, я сам ще не відаю її таємниць, давайте разом розгадувати їх». Важко пояснити й зрозуміти селянську душу. Дотепер не можемо — не піддається. [11, 3]

«Мужик лихий на очі» — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це за людина. Він занадто живий, занадто складний для словесних визначень. Перед нами саме життя в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчував селянина, простого мужика. Недарма пізніше Лев Толстой скаже, що Рєпін «краще всіх російських художників зображує народне життя». У Чугуєві Рєпіним написаний «Протодиякон», яким захоплювався Мусоргський, а це дорогого стоїть. Продовженням цих образів став «Селянський хід у Курській губернії». [11, 3]

Чугуївські портрети були як би перевіркою сил перед роботою над картиною. «Хресний хід» — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Задум її грандіозний, це подальший розвиток того, що розпочато в «Бурлаках на Волзі». Тут і там — рух людської маси. Тут і там головне — народ. Тільки в «Хресному ході» усе укрупнюється, стає ще значнішим. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаного гаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Юрба здається нескінченною, не видно ані початку, ані кінця. Начебто перед нами в русі вся Росія, весь багатомільйонний російський народ. Кожний учасник цього ходу разюче індивідуальний, зі своїм особливим поводженням, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомій нам мети невідомою волею. Навіщо? Куди? Знову таємниця народного буття і його нерозгаданість устремлінь.

Талант Рєпіна мав проникливість, інтуїцією, що перевершувала розуміння самого автора й наше з вами теж. Талант — є істина, не замутнена розумом. До рєпінської творчості це визначення найбільше підходить. Рєпін — один із самих безпосередніх художників, захват перед життям, її красою завжди є в його добутках.

Рєпін залишив нам безцінну галерею портретів. Йому немає рівних у мистецтві по багатообразності зображень. Здається, вся Росія та частина України постала в обличчях. Нескінченна розмаїтість характерів і типів. Портрети гранично достовірні, часом безжалісні по характеристиці й завжди як живі. Портретам, написаним до нього, була властива якась перешкода між глядачем і зображенням. Можна назвати її музейністю або нагадуванням, що перед нами художній твір. У рєпінських портретах ця перешкода спала, і спілкування глядача — як би з живими людьми. У портретах Рєпіна закладена моральна енергія української або російської людини. Вони назавжди залишаться не тільки відбиттям, але й зразками, що формують наш духовний світ, наші характери. Без творчості Рєпіна знання та уявлення про Росію, Україну та їх народ були б страшно збідненими. Одне перерахування малої частини імен, чий вигляд залишив художник у своїх портретах, викликає почуття подяки: Толстой, Стасов, Суріков, Мусоргський, Сєченов, Пирогов, Павлов, Шаляпін, Писемський, Третьяков, Стрепетова, Полєнов, Дельвіг, Крамський, Короленко, Андрєєв, Горький, Вітте, Победоносцев, Тян-Шанський, Сєров, Римський-Корсаків, Глазунов, Бородін, Мясоєдов, Ге, Менделєєв, Куїнджи, цар Олександр III, цар Микола II, Керенський, Тургенєв, С. Любицька, М. Мурашко, В. Тарновський, С. Тарновська, Т. Шевченко, Д. Багалій — дивовижний список! [13, 54]

Майже кожний з портретів Рєпіна сучасники сприймали як подію. «Яке щастя, що є тепер цей портрет на світі» — так захоплено Володимир Стасов привітав появу портрета Мусоргського. Якщо навести цитату зі статті Стасова, то можна буде зрозуміти, як сприймалися сучасниками портрети Рєпіна й що вони цінували в цих добутках. «І.М.Крамський, побачивши цей портрет, просто ойкнув від подиву. Після перших секунд загального огляду він взяв стілець, сів перед портретом, прямо в упор до обличчя, і довго не відходив. «Що це Рєпін нині робить, — просто незбагненно. От подивіться його портрет Писемського — який шедевр! Що таке й Рембрандт, і Веласкес разом, але цей, цей портрет буде, мабуть, ще прекраснішим. Отут у нього якісь нечувані прийоми, від роду ніким не випробувані — сам він, я, і ніхто більше. Цей портрет писаний, Бог знає як швидко, чудово — усякий це бачить. Але як намальовано все, якою рукою майстра, як виліплено, як написано! Подивіться, ці очі: вони дивляться, як живі, вони задумалися, у них намалювалася вся внутрішня, щиросердечна робота тієї хвилини, а чи багато на світі портретів з подібним вираженням? А тіло, а щоки, чоло; ніс; рот — живе, зовсім живе обличчя, так ще все у світлі, від першої й до останньої риски, усе в сонці, без єдиної тіні — яке створення!» [13, 58]

Картини «Не чекали» і «Іван Грозний вбиває свого сина» — розквіт творчості художника. Рєпін мав абсолютне почуття психології своїх героїв, здатність знаходити такі психологічні зіткнення, які хвилюють мільйони глядачів і западають у душу назавжди. Жести й рухи їх збігаються із внутрішнім духовним станом, вони не жестикулюють, подібно манекенам, виконуючи тільки композиційне або ритмічне завдання. Із всіх картин Рєпіна глядача, як правило, захоплює й магічно заворожує більше інших «Іван Грозний вбиває свого сина». У ній художник досяг неймовірного впливу, він показав криваву трагедію в крайній психологічній напрузі. Здається, грань, де кінчається мистецтво, от-от зруйнується. Але глядач про це не думає. Він весь поглинений спогляданням картини. У світовому мистецтві важко поставити щось поруч по силі впливу. Чи можна стосовно цієї картини не розділяти почуття захвату? Багато хто, маючи інші художні уявлення, не ставлять її за зразок. Але, якщо прийняти авторське розуміння художніх завдань, — яка художня досконалість відкриється перед глядачем! Якщо прийняти як даність відношення художника до зображення простору, міру ілюзорності й матеріальності зображення, «Іван Грозний» — досконале створіння. Розглядати її з близька — щира насолода. Кожна деталь картини написана легко, без єдиного виправлення. Усюди гра пастозних і прозорих шарів фарби. На передньому плані — зім'ятий килим, написаний віртуозно —кожний мазок лягає точно на своє місце. Рожевий каптан царевича, переливаючись фарбами, сяє. Судорожна хватка царя Івана, його кисті рук, його божевільні очі й погляд гаснучого царевича — потрясають.

Рєпін належить до тих художникам, які в переломну епоху ясно усвідомлювали своє призначення — бути виразниками національної самосвідомості. Ці художники прагнули «жити вищими духовними сторонами життя й прагнули служити їм». «Багато з'явилося картин у ту збуджену пору: вони хвилювали суспільство й направляли його на шлях людяності» (Рєпін). От поради Івана Крамського молодому Рєпіну: «Якщо ви хочете служити суспільству, ви повинні знати й розуміти його у всіх інтересах і у всіх його проявах». «Справжньому художникові необхідний колосальний розвиток, якщо він усвідомлює свій борг — бути гідним свого покликання. Я не скажу: бути керівником суспільства, це занадто, — бути хоча б виразником вищих сторін його життя. І для цього потрібна гігантська робота над собою, необхідні титанічна праця й знання, без цього нічого не буде». [14, 65] Рєпін виконав наказ свого вчителя. Виконав як ніхто. І для тих, хто буде ставити перед собою в мистецтві подібні завдання, — Рєпін завжди залишиться прикладом.

Рєпін мав колосальний досвід народного життя. Творчість його завжди буде необхідною, поки мистецтво буде звертатися до життя, буде вірним правді, і неминуче охолодження до його творчості, коли мистецтво стане відходити від реалізму й правди. Рєпін випробував і всенародну славу, і осуд модерністів, які прагнули цього гіганта заштовхати на полицю для класиків, де б він помовчував, а творчість його була б забутою. Цих людей Рєпін охрестив «бенуашниками». Не був важливим художник і тим, хто «скидав класику з пароплава сучасності» у часи мракобісся авангардистів. Творчість великого Рєпіна знову стала необхідною нам, коли насувалися чорні хмари фашистської навали. Країна мала потребу в духовній силі минулого історії й культури. Знову стали живими й надихаючі імена Олександра Невського, Олександра Суворова й Михайла Кутузова. Прийшов час повернення в культуру й художників-реалістів. У Третьяковській галереї були показані грандіозні виставки. Перша з них — Перова, потім Крамського й, нарешті, Рєпіна. Виставка займала кілька залів верхнього поверху галереї й частину нижніх. Рєпін знову знайшов всенародне визнання. Але як тривожно сьогодні звучить попередження великого художника: «Суспільство, що втратило віру, що потоптало принципи добра, що продає свою волю духу деморалізуючій силі; суспільство, що зжилося з ярмом добровільного холопства, — не може вимагати здорового, прекрасного мистецтва, воно саме обдурено біржовою грою на замальовані полотна... саме каліка». [25, 67]

Розділ 2. Українські мотиви в творчості І.Ю.Рєпіна

Українське образотворче мистецтво ХІХ — початку ХХ ст. розвивалося в умовах жорстокої колоніальної політики, здійснюваної відносно України урядами Російської імперії й Австро-Угорської монархії. У зв'язку із цим чимало українських по походженню або народжених в Україні художників залишалися в історії мистецтва росіянами, польськими й т.д. У творчій спадщині видатних художників І. Крамського, В. Маковського, І. Айвазовського, І.Рєпіна й інших є чимало пейзажних, побутових і портретних полотен з української тематикою. Вершин світового мистецтва досягла творчість Іллі Рєпіна . Він народився, провів дитячі і юнацькі роки в Україні, назавжди зберігши почуття щирої любові до рідної землі. Серед багатьох його картин з українською тематикою, найбільш значиме полотно “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Багатьма сучасниками картина І.Рєпіна сприймалася як виразний натяк на перевагу демократичного ладу над самодержавним.

Будучи глибоко народним російським художником, І.Рєпін ніколи не переривав зв'язок з Україною. Він часто приїжджав на Слобожанщину, щоб зібрати матеріал для своїх картин. У результаті цих поїздок Іллею Юхимовичем були написані картини «Протодиякон», «Українець за косовицею», «Хата в Чугуєві», «Мужик лихий на очі», «Вид у Мохначах», портрети матері, батька, дружини художника, автопортрет юного І.Ю. Рєпіна, професора Д.І.Багалея й багато інших.

Українські мотиви пронизують життя i творчють І.Ю. Peпіна. Він народився в славетному місті украшської Слобожанщини — Чугуєві. 3 дитинства увібрав в себе український дух, яскраву палітру фарб української природи, i як патріот своєї малої батьківщини з честю проніс через усе життя велику любов до України. 3 яким хвилюванням, милуванням відзивається він про Слобідську Україну i Чугуїв в листі до Д.І. Багалею у 1907 році. "Ах, Слобідська Україна, у мене до неї все більша i більша туга. Я почав навїть писати свої враження з дитинства: в час українського військового поселения i в жовтні навіть був в Чугуєві Я не уявляв, що Чугуїв такий красивий. А головне, міста, де протікало мое дитинство над Дінцем, так зворушливі, що хотілось плакати від милування i особливого настрою [3, 161].

І.Ю. Рєпін будучи громадянином, художником, педагогом, активно i емоційно реагував на болючі питания сучасного художнього життя України. Багато українських діячів культури, прогресивна інтелігенція, вчені, художні митці, художня молодь дуже поважали І.Ю. Рєпіна, як чуйну людину в мистецтві [3, 161].

Як свідчать листи з Чугуєва, Харкова, Катеринослава, Херсона, Києва, Миколаєва, художник активно брав участь в створенні проекту Чугуївського "Ділового двору" та музейному будівництві України, а також дарував свої твори цим музеям.

Багато живописних i графічних творів художника присвячені Україні. Це портрети видатних украшських діячів — широко відомий портрет великого Кобзаря — Т.Г. Шевченка; проект пам'ятника Т.Г. Шевченку (туш); "Прометей" за одноіменною поемою Т.Г. Шевченка (акварель); етюд картини "Українська селянка" (олівець); "Запорожець за Дунаем" (офорт); "Чорноморська вольниця".