1.3 Заручини

Ідея відновлення в українській юридичній лексиці терміна «заручини», а водночас забезпечення цієї сфери відносин виправданим, необхідним законодавчим регулюванням виникла не на голому місці. Їй передувала давня українська звичаєва традиція.[19, с.118-119]

За тлумачним словником «заручини – це обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають наміри одружитися, оголошуються нареченою і нареченим».

При прийнятті Сімейного кодексу України законодавцем була зроблена спроба на правовому рівні закріпити поняття «заручини». Так у першій редакції ст. 31 СК України містилася норма про те, що «зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу». Такий статус у пари був до офіційної реєстрації шлюбу, тобто протягом приблизно одного місяця. Деякі органи РАЦС в Україні навіть проводили церемонію заручин урочисто: у присутності молодих та їх гостей оголошувалося про те, що подано заяву на реєстрацію шлюбу і молоді оголошувалися нареченим і нареченою. [15, с.86]

Проти статті 31 (ще на стадії підготовки проекту Сімейного кодексу до третього читання) відразу виступило Міністерство юстиції України, позиція якого була сформована під впливом окремих науковців. На його думку, норми цієї статті суперечать конституційному принципу добровільності шлюбу:передбачивши обов’язок відшкодування матеріальних витрат, закон тим самим примушує осіб до шлюбу. Заперечення Міністерства юстиції України при прийнятті Сімейного кодексу не були взяті до уваги. Та бажання викинути із Сімейного кодексу, якщо не всю ст. 31, то хоча б поняття «заручини» не полишало міністерство юстиції і врешті воно було реалізоване у Законі від 22 грудня 2006 року: стаття 31 позбулася назви «Заручини» та слова «заручені». [19, с.119] Тепер згідно з ч. 1 ст. 28 СК України «особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими». Але суті справи і правових наслідків не змінює. Подання заяви до органів РАЦС парою є юридичним фактом і тягне за собою певні юридичні наслідки, які із зміною статусу осіб із «заручених» на «наречених» не змінилися. Ці наслідки пов’язані з відмовою одного з наречених (заручених) від подальшого укладання шлюбу.

Заручини (тобто подача заяви до органу РАЦС) не створюють обов’язку наречених вступати в шлюб. [15, с.86] Не було у ст. 31 СК України і кари за відмову від шлюбу ні щодо наречених, ні, тим більше, щодо їхніх батьків. [розу, с. 120]Тому у період між подачею заяви до органу РАЦС і датою весілля заручена особа може передумати вступати в шлюб і забрати свою заяву з органу РАЦС. Така відмова тягне за собою наслідки майнового характеру. У чому вони полягають? Зазвичай молоді люди після подачі заяви до органу РАЦС починають готуватися до весілля: замовляти ресторан, закуповувати продукти, купувати весільні атрибути і аксесуари тощо. Всі ці підготовчі дії тягнуть за собою певні грошові втрати. СК України зобов’язує особу, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Добровільно відшкодовувати ці затрати, мабуть ніхто не буде, тому для цього треба звернутися до суду з відповідним позовом. А в суді треба буде надати докази всіх сум, які ви заявляєте до відшкодування.[15, с. 86-87]

Та обов’язок відшкодувати ці затрати не виникне, якщо відмова від шлюбу викликана протиправною, аморальною поведінкою. Прихованням тяжкої хвороби, наявності дітей, судимості тощо.

У ст. 31 СК України визначена майбутня юридична доля подарунків, вручених у зв’язку з майбутнім шлюбом. Той, хто відмовився від шлюбу без поважної причини, у разі розірвання договору дарування судом, зобов’язаний повернути подарунок. Якщо на заручинах були вручені подарунки родичам наречених, можливість розірвання договорів дарування у цьому випадку законом не передбачена. [19, с.120-121]