Міжнародне кооперування

Кооперація - необхідна умова налагодження вузькоспеціалізованого

виробництва та реалізації великомасштабних проектів, що нерідко

нездійсненним для однієї країни.

Міжнародне кооперування виробництва характеризується: зростанням рівня розвитку продуктивних сил. Воно сприяє поділу виробництва на галузі та підгалузі, та поділу галузей на окремі підприємства. Головними функціями кооперування виробництва є збільшення виробництва матеріальних благ та послуг за рахунок підвищення продуктивності праці в умовах НТП.  Головні ознаки міжнародного кооперування виробництва:  - попередня домовленість сторін про умови спільної діяльності;  - координація господарської діяльності підприємств, партнерів з різних сторін у різних галузях; - закріплення у договірному порядку асортименту продукції чи готових виробів як об’єктів кооперування;  - виробниче кооперування промисловців з різних країн як головних суб’єктів кооперування; - складання спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування; До головних методів кооперування виробництва відносять: · впровадження спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування. Цей метод кооперування відбувається у двох формах: · підрядне кооперування; · спільне виробництво;

Міжнародна спеціалізація виробництва

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСП) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні технологічні процеси, в окремі галузі й подотрасли виготовлення однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. МСП розвивається по двох напрямках – виробничому й територіальному. У свою чергу, виробничий напрямок підрозділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію й на спеціалізацію окремих підприємств. Основними видами МСП є предметна подетальна ітехнологічна, або стадійна, спеціалізація.  

Світова валютна система

Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм

зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних

відносин, закріплена міждержавними угодами.

СВС базується на функції світових грошей. Вони служать світовим

платіжним коштом, світовим купівельним коштом і матеріальним втіленням

суспільного багатства.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в

грошових одиницях іншої країни в міжнародних валютних одиницях.

Перша світова валютна система – Паризька.

Поняття про ТНК

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. Основними типами транснаціональних корпорацій є такі:

•   горизонтально інтегровані;

•   вертикально інтегровані;

•   диверсифіковані.

Конкурентні переваги ТНК:

•   інформаційна обізнаність з економічними і політичними особливостями різних країн;

•   володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, уп­ равлінською майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;

•   масштабність економіки.

Поняття про світове господарство

Світове господарство - це політико-економічна і економіко-географічна система, яка характеризується розвитком і територіальним розміщенням планетарного господарства, його галузей, а також окремих країн і великих регіонів.

Світове господарство охоплює всі країни, звідси його неоднорідність і внутрішня суперечливість. Об'єктивною основою розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб сформувалася спеціалізація, потрібні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати переваги (наприклад, багаті природні ресурси) перед іншими країнами у виробництві відповідної продукції; по-друге, повинні бути країни, які потребують цієї продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні — виробнику.