Тонка кишка

У тонкій кишці відбувається подальше переварювання їжі, причому в новому середовищі й під впливом нових ферментів, а саме головне - усмоктування великої частини живильних речовин, що обумовлено певною будовою тонкої кишки. Будучи продовженням шлунка, тонка кишка у правій підвздошній частині переходить у товсту кишку. Довжина тонкої кишки 5-6 м. По своєму ходу вона утворює численні вигини – петлі які займають пупочну частину. Першу ділянку тонкої кишки називають дванадцятипалою кишкою, що наступну частину, складає, - худа кишка, а інша частина - підвздошною кишкою. Дванадцятипала кишка за формою нагадує букву С. У ній розрізняють три частини: верхню, спадну й нижню (з горизонтальною і висхідною ділянками). З увігнутої сторони до дванадцятипалої кишки прилягає голівка підшлункової залози.

Стінка тонкої кишки має ті ж оболонки, що й шлунок, а саме: слизову (з підслизовою основою), м'язову й серозну (з підсерозною основою). При розслабленій стінці діаметр каналу тонкої кишки становить 3-4 див. У просвіт кишки выступають складки слизової оболонки, які називають круговими. Одношаровий циліндричний епітелій, що вкриває слизову оболонку, утворює численні вирости - ворсинки, які нагадують п'явки, що присмокталися до стінки. У кожній ворсинці під одношаровим епітелієм перебувають капіляри - кровоносні й один лімфатичний. На 1 див² слизової оболонки розташовується близько 2500 ворсинок. Епітеліальні клітини ворсинок на вільній поверхні мають більш дрібні вирости - мікроворсинки. Таким чином, завдяки складкам, ворсинкам і мікроворсинкам значно збільшується внутрішня поверхня тонкої кишки (до 500 м²), що й створює сприятливі умови для усмоктування живильних речовин. У товщі слизової оболонки багато залоз. У дванадцятипалій кишці залози є й у підслизовій оболонці. Протоки як дрібних - кишкових залоз, так і великих - печінки й підшлункової залози - відкриваються в порожнину тонкої кишки. Там, де на спадній частині дванадцятипалої кишки перебуває спільне устя протоків, по яких стікають жовч і підшлунковий сік, слизова оболонка має поздовжню складку із сосочком.

У слизовій оболонці тонкої кишки, як і в шлунку, зустрічаються лімфоїдні утворення, що виконують захисну функцію, - одиночні лімфатичні фолікули, а в підвздошній кишці ще скупчення окремих фолікулів, що мають назву групових лімфатичних фолікулів.

М'язова оболонка має два шари: внутрішній із круговим розташуванням пучків і зовнішній з поздовжнім розташуванням пучків. Перистальтичні рухи цієї оболонки перемішують і просувають уміст кишки(як у шлунку) .

Серозна оболонка вкриває дванадцятипалу кишку тільки попереду, а тонку й підвздошну - з усіх боків, забезпечуючи їх більшу рухливість. З підвздошної кишки серозна оболонка переходить на задню стінку черевної порожнини.

Печінка. Печінка - одна із самих великих залоз організму людини. Вона розташована під діафрагмою у правому підребер'ї, однак частина її перебуває в надчревній області й навіть заходить у ліве підребер'я. У печінці розрізняють дві поверхні: верхню опуклу - діафрагмальную й нижню - вісцеральну. На діафрагмальній поверхні печінки виділяють дві частки: праву і ліву, орієнтиром між якими є серповидна зв'язка, що йде з діафрагми на печінку. На нижній поверхні печінки є дві поздовжні борозни - права й ліва і одна поперечна борозна. У правій поздовжній борозні попереду розташований жовчний міхур, а позаду - нижня порожня вена, у лівій поздовжній борозні - кругле зв'язування печінки. Поперечна борозна називається воротами печінки. У воротах печінки розташовуються: загальний печіночний простір, воротна вена, власна печінкова артерія, нерви й лімфатичні судини.

Печінка зовні (за винятком місця її зіткнення з діафрагмою) вкрита очеревиною, під якою перебуває фіброзна оболонка. Пучки волокон фіброзної оболонки разом із судинами й нервами проникають у речовину печінки, розділяючи її на багаточисельні часточки діаметром 1,0-1,5 мм. Таких часточок у печінці біля 500 тис. Часточка печінки і є її структурно-функціональною одиницею. Печінкові клітини, які знаходяться у часточках, синтезують жовч, яка надходить у жовчні капіляри, розташовані між клітинами. Жовчні капіляри, зливаючись, утворюють правий і лівий (відповідно до основним часткам печінки) печінкові протоки, а потім загальну печінкову протоку. Печінка постійно синтезує жовч , за добу приблизно 0,5-1,5 літра.

Печінка має не тільки рясне, але й специфічне кровопостачання. У печінку кров притікає із двох судин – воротної вени, що збирає венозну кров від непарних органів черевної порожнини, і печінкової артерії, із кров'ю якої надходять харчові речовини, гормони, кисень. Відтікає кров через печінкові вени в нижню порожню вену. Складність будови й особливість кровообігу печінки пов'язані із різноманіттям функції, які вона виконує. Крім жовчі, необхідної для емульгування жирів, у печінці синтезується й відкладається глікоген, синтезуються сечовина, фібриноген, вітаміни й інші речовини, знезаражуються отрутні продукти, зірчасті клітини, капіляри печінки мають властивість фагоцитозу і виконують захисну функцію.

Підшлункова залоза.

Ця залоза розташована за шлунком, на задній стінці черевної порожнини, майже горизонтально, приблизно на рівні 1-го поперекового хребця. Залоза має подовжену форму, правий кінець її називається голівкою, лівий - хвостом, а між ними перебуває тіло. Із численних її часточок выділяється секрет - підшлунковий сік, що містить ферменти. По малим протокам він відтікає в більшу протоку яка проходить уздовж всієї залози, і потрапляє у дванадцятипалу кишку, впливаючи на хімічні процеси травлення.

Внутрішньо секреторна частина залози перебуває в її товщі (у хвостовій частині) у вигляді невеликих острівців, яких налічується від 200 тис. до 1,8 млн. Клітини острівців мають різні форму й будову. До моменту народження дитини острівці є цілком сформованими. Кількість їх після народження зростає, у дорослих вона залишається більш-менш постійною.

Порушення внутрішньосекреторної функції підшлункової залози, зміна кількості інсуліну, що утворюється, - основного гормона залози - приводить до захворювання організму. Інсулін регулює вуглеводний обмін, вміст цукру у крові, синтез глікогена в печінці й м'язах, окислювання глюкози в тканинах. При недостатньому надходженні інсуліну в кров може виникнути цукровий діабет.

Концентрація цукру в крові підвищується до 200-400 мг% (при нормі 100-120 мг%), зменшується кількість глікогену в печінці й м'язах.

Глюкоза крові не може бути повністю використана в процесі обміну речовин, і для забезпечення сталості складу крові надлишок її виділяється із сечею (у ній може бути більше 5% цукру). У нормальних умовах цукор у сечі відсутній. При гіперфункції залози - збільшеній кількості гормону - вміст цукру в крові зменшується й може наступити гипоглікемічна кома, що проявляється в судорогах, втраті свідомості (шоковий стан).

Останнім часом з‘ясовано що підшлункова залоза виділяє й інші гормони, які сприяють утилізації жирів і підвищують тонус парасимпатичної вегетативної нервової системи, яка збуджує дихальний центр.

Товста кишка

Товста кишка є продовженням тонкої кишки, її підвздошної частини. Отвір, яким відкривається тонка кишка в товсту, називається підвздошно-сліпокишковим (він закритий заслінкою).

Товста кишка має довжину 1,5-2 м, просвіт її коливається в межах 5-8 див. Вона поділяється на три частини: сліпу, ободочку і пряму.

Межою між сліпою й ободочною кишками є підвздошно-сліпокишечний отвір. Від сліпої кишки відходить відросток (апендикс). Ободочную кишку поділяють на висхідну, поперечну ,низхідну й сигмовидну ободочні. Висхідна ободочная кишка від місця початку піднімається нагору, розташовуючись у правій боковій області живота, до правого підребер'я, де робить вигин і переходить у поперечну ободочну кишку. Остання в горизон-тальному напрямку простирається від правого підребер'я до лівого. Вона проектується в надчревній області. У лівому підребер'ї поперечна ободочна кишка, утворює вигин, переходить у низхідну ободочную кишку, що займає ліву бічну частину живота. На рівні лівого крестцово-підвздошного з‘єднання нисхідна ободочная кишка переходить у пряму кишку, що лежить біля тазової поверхні хрестця й закінчується заднім проходом. Стінка товстої кишки має ті ж оболонки, що й стінка тонкої кишки.

Слизова оболонка товстої кишки більш гладка, ніж слизова тонкої. У ній немає ворсинок, замість кругових складок не сильно виступаючі напівмісячні складки. Покривні бокаловидні клітини виділяють багато слизу. У товщі слизової оболонки є кишкові залози й одиночні лімфатичні фолікули. Групових фолікулів немає. У товстій кишці триває переварювання їжі, що протікає повільніше, ніж у тонкої, в умовах бактеріальної флори. У товстій кишці також відбуваються всмоктування води й поступове утворення калових мас.

М'язова оболонка має два шари: зовнішній - з поздовжнім розташуванням м'язових пучків і внутрішній - із круговим. М'язові пучки поздовжнього шару у сліпий і ободочній кишках йдуть у вигляді трьох стрічок. Довжина стрічок коротше, ніж довжина кишки, отчого на ній утворюються випинання.

На зовнішній поверхні товстої кишки, у деяких місцях, звисають чепцеві відростки - вирости серозної оболонки, що містять жирову тканину. Серозна оболонка покриває сліпу кишку з усіх боків, а червоподібний відросток навіть має брижі, що забезпечує йому більшу рухливість. Висхідна й спадна частини ободочної кишки вкриті очеревиною із трьох сторін, фіксовані до стінки живота й малорухомі. Поперечна ободочна й сигмовидна частини вкриті серозною оболонкою з усіх боків, у зв'язку із чим також дуже рухливі.

Очеревина - це серозна оболонка з підсерозною основою, що вкриває органи й стінки порожнини живота, або так називаної черевної порожнини. Та частина серозної оболонки, що прилягає ^до стінок порожнини, називається паріетальною очеревиною, а та частина, що покриває органи, - вісцеральною очеревиною. Між ними утворюється щелевидна порожнина - порожнина очеревини (не плутати із черевною порожниною!), заповнена невеликою кількістю серозної рідини. Незважаючи на те, що в очеревині виділяють паріетальну й вісцеральну частини, вона є загальним і єдиним серозним покривом черевної порожнини й органів, що перебувають у ній.

У чоловіків порожнина очеревини є замкнутою, вона не сполучається із зовнішнім середовищем. У жінок порожнина очеревини не замкнута, а сполучається із зовнішнім середовищем через отвори маткових труб і порожнини статевих органів.

Переходячи зі стінок черевної порожнини на органи або з органа на орган, очеревина утворює, сальники, зв'язування . Сальників два: малий і великий. Малий сальник - це два листки очеревини, що йдуть із печінки до малої кривизни шлунка й дванадцятипалої кишки. У ньому розрізняють два зв'язування: печінково-шлункову й печінково-дванадцятипалу. В останній розташовані загальна жовчна протока, загальна печіночна артерія, воротна вена, лімфатичні судини й нерви. Великий сальник є продовженням серозної оболонки, що одягає шлунок, що з великої кривизни останнього спускається у вигляді фартуха до рівня лобкових кісток, а потім знову піднімається й переходить на поперечну ободочну кишку. Тому у початковому відділі великий сальник складається із двох листків очеревини, а в нижньому із чотирьох. У великому сальнику може в значній кількості відкладатися жирова тканина.

Майже кожний орган черевної порожнини має зв'язування. Деякі зв'язування складаються з одного листка очеревини з невеликою кількістю пучків колагенових волокон (печінковоо-діафрагмальні), інші - із двох (серповидне й трикутне зв'язування печінки).

Між стінками черевної порожнини й паріетальним листком очеревини перебуває пухка клітковина, добре виражена в області задньої стінки живота, де вона оточує розташовані там органи (бруньки, сечоводи та ін.).

Запитання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття внутрішніх органів

3. Поясніть анатомо-фізіологічні особливості органів травлення. У чому полягає біологічне значення процесу травлення?

4. Розкрийте механізм травлення у ротовій порожнині. Як в організмі людини відбувається регуляція слиновиділення?

5. Зуби їх розвиток з віком.

6. Процес травлення в шлунку та кишечнику.

7. Яку роль відіграють жовч, підшлунковий сік, печінка в процесах травлення.

Лекція № Загальна будова та функції дихальної системи

План лекції

1.Біологічне значення дихання

2. Будова та функції органів дихання

3.Дихальний цикл.

4.Гортань як головний апарат

5. Трахея, бронхи

6.Легені та їх функція

Ключові слова: дихальна система, дихання, повітряноносні шляхи, носова порожнина, носоглотка, голосові зв‘язки, голосова щілина, трахея, бронхи, альвеоли, легені, легеневі пухирці, дихальний об‘єм, плевральний міхур.

Література

1. Антипчук Ю.П. Анатомия и физиология ребенка. – К. Вища школа.

2. Коляденко Г.І. Анатомія людини. –К:Либідь, 2001.

3. Мару ненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни. –К. Професіонал, 2004.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

До органів дихання відносяться: легені, де відбувається газообмін між повітрям і кров'ю, і повітряноносні шляхи, по яких проходить повітря в легені й з них назад у навколишнє середовище. Повітря з навколишнього середовища послідовно проходить через порожнину носа або рота, глотку, гортань, трахею й бронхи.

Порожнина носа

Основа зовнішнього носа це хрящі. Вони, з одного боку, перешкоджають звуженню ніздрів під час подиху, а з другого, будучи еластичними, запобігають можливому травмування виступаючої верхівки носа. Більша частина слизової оболонки носової порожнини вкрита миготливим епітелієм, що дозволяє затримувати пилові частки, які потрапляють у ніс із повітрям. Бокаловидні клітини цього епітелію й слизові залози своїм секретом воложать поверхню слизової оболонки. У товщі її, особливо на нижній носовій раковині, є густа мережа кровоносних судин. В області верхніх носових раковин слизова оболонка має миготливий епітелій. Таким чином, порожнина носа, перебуваючи на початку дихального шляху, пристосована безпосередньо пропускати повітря під час дихання. Повітря яке вдихає людина в порожнині трохи очищається, воложиться й нагрівається, а орган нюху, що перебуває тут бере участь у сприйнятті запахів.

З порожнини носа повітря проходить через хоани в глотку (під час вдоху через рот - у зів, а потім у глотку), а відтіля у гортань.

Гортань

Гортань розташована на передній поверхні шиї на рівні 4-6-го шийних хребців. Разом з тим гортань розташована нижче й позаду порожнини рота, і тому вхід у неї має закриватися при проходженні їжі. Все це виявляється можливим завдяки особливому пристрою гортані. Мало того, людина може довільно змінювати просвіт гортані й таким чином регулювати звук голосу.

Скелетом гортані, її твердою основою, є хрящі: щитовидний, персневидний, черпаловидний й надгортанник. Всі вони гіалинові, крім надгортанника й голосового відростка черпаловидного хряща, які складаються з эластичної хрящової тканини. Наявність між хрящами суглобів і м'язів з поперечно-смугастої м‘язової тканини дозволяє приводити їх у рух або фіксувати в певному положенні.

Щитовидний хрящ найбільший із хрящів гортані. Він має праву й ліву пластинки, з'єднані попереду й розбіжні позаду. Верхній край пластинок за допомогою перетинки й зв'язувань з'єднаний з під'язичною кісткою, завдяки чому можливий рух під'язичної кістки, наприклад при ковтанні. Персневидний хрящ має форму персня, дуга якого розташована горизонтально під нижнім краєм пластинок щитовидного хряща. Пластинка ж персневидного хряща звернена назад і лежить вертикально. На верхньому краї її є суглобні поверхні для з'єднання із черпаловидними хрящами, а нижній край усього перстневидного хряща з'єднаний зв'язуванням з лежачою нижче трахеєю.

Черпаловидний хрящ парний, має форму трьохсторонньої піраміди. Він бере участь в утворенні перстнечерпаловидного суглоба. У хряща є два відростки: передній - голосовий і бічний - м'язовий. Від голосових відростків обох хрящів тягнуться праві й ліва голосові зв'язування, які перетинають порожнину гортані й, направляючись уперед, прикріплюються із внутрішньої сторони до збіжних пластинок щитовидного хряща. З м'язовими відростками зв'язані м'язи, що рухають і фіксують ці хрящі.

Надгортанник - непарний хрящ листоподібної форми, лежить попереду входу у гортань. При ковтанні виступаюча нагору вільна частина хряща відходить униз і може прикривати вхід у гортань, а потім завдяки еластичності - приймати вихідну форму й положення.

М'яза гортані утворені з поперечно-смугастої м'язової тканини, мають здатність звужувати голосову щілину й змінювати стан голосових зв'язувань. Порожнина гортані із внутрішньої сторони вислана слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, крім надгортанника й голосових зв'язувань, які вкриті багатошаровим плоским епітелієм. На правій і лівій сторонах порожнини гортані є по дві складки: верхня - складка передодня й нижня - голосова складка. Поглиблення між ними називається шлуночком гортані. Це свого роду резонатори. Слід зазначити, що у голосоутворенні основну роль відіграють голосові складки, у товщі яких закладені голосові зв'язування й голосовий м'яз. У стінках гортані є також сполучна тканина з еластичними волокнами, залози, лимфоїдна тканина та ін.