Тема: Вади вимови приголосних звуків

1. Недоліки вимови звуків р і р' (спотворення — ротацизм, заміни — параротацизм).

Устрій органів артикуляції. Губи розімкнені і приймають положення наступного явного звуку, відстань між зубами 4—5 мм. Кінчик язика піднімається до підстави верхніх зубів. Він напружений і вібрує в повітряному струмені, що проходить. Переднесредняя частина спинки мови прогинається. Задня частина мови відсунута назад і злегка піднімається до м'якого неба. Бічні краї мови притиснуті до верхніх корінних зубів, голосовыдыхательная струмінь проходить посередині. М'яке небо підняте і закриває прохід в ніс

голосові складки коливаються, проводячи голос.

М'який звук р відрізняється від твердого тим, що при його артикулюванні середня частина спинки мови піднімається до твердого неба (приблизно, як при голосному і), кінчик язика знаходиться декілька нижче, ніж при р, задня частина спинки мови разом з коренем просунута вперед (мал. 1). Порушення твердого р буває велярне або у велярне. При велярній артикуляції щілина утворюється на місці зближення кореня мови з м'яким небом, повітря, що видихається, проходячи через цю щілину, викликає безладну багатоударну вібрацію м'якого неба. Внаслідок цього виникає шум, який домішується до тону голосу. При увулярном р вібрує тільки маленький язичок; вібрація носить гармонійний характер і не супроводжується шумом.

Складним і таким, що важко піддається виправленню є бічне артикулювання р (бічний ротацизм). Вібрує один з бічних країв мови, змичка між мовою і корінними зубами розривається, і через неї виходить голосовыдыхательная струмінь, як при звуці л, в результаті вимовляється звук, в якому як би зливаються рил.

При щоковій вимові р щілина для струменя повітря, що видихається, утворюється між бічним краєм мови і верхніми корінними зубами, унаслідок чого коливається (вібрує) щока. При цьому на тон голосу накладається шум. Зрідка порушення буває двостороннім.

Декілька рідше зустрічається одноударное р, при якому відсутня вібрація, але місце артикуляції виявляється таким же, як при нормально вимовному звуці; його іноді називають проуторованим.

Ще рідше зустрічається кучерське р, коли вібрують губи, що зближують.

Серед параротацизмов зустрічаються заміни звуку р парним м'яким р', а також л' / (йот), г, д і ін.

М'який р' може порушуватися так само, як і твердий, але разом з тим нерідкі випадки, коли порушується тільки твердий звук, а м'який виявляється непорушеним.

Прийоми постановки звуку.

По наслідуванню. Цей прийом лише зрідка приводить до позитивних результатів, тому частіше доводиться застосовувати інші.

Найбільш поширеним прийомом є постановка звуку р від д, що повторюється на одному видиху: ддд, ддд, з подальшим більш форсованим вимовленням останнього. Застосовується вимова звуків, що також чергується, тийв поєднанні тд, тд або тдд, тдд в швидкому темпі, ритмічно. Вони артикулюють при злегка відкритому роті і при зімкненні мови не з різцями, а з яснами верхніх різців або альвеолами. При багатократному вимовленні серіїв звуків д і т дитини просять сильно подути на кінчик язика, і у цей момент виникає вібрація.

Проте цей прийом не завжди приводить до успіху. При задньоязиковій артикуляції р або його велярному (увелярном) артикулюванні можлива поява двофокусної вібрації: задньою і новою, передньою. Одночасне поєднання двох видів вібрації створює грубий шум, і дитина відмовляється такий звук прийняти. Крім того, у разі досягнення передньої вібрації звук нерідко виявляється надмірно тривалим (розкотистим) і зашумленным.

Постановка р в два етапи. На першому етапі ставиться фрикативний р без вібрації від звуку ж при його протяжному вимовленні без округлення губ і з переміщенням переднього краю мови декілька вперед, до ясен верхніх зубів або альвеол. При цьому звук вимовляється із значним натиском повітря (як ири вимовленні глухого звуку) і мінімальною щілиною між переднім краєм мови і яснами.

Отриманий фрикативний звук закріплюється в складах. Можна, не закріплюючи звук в складах, перейти до другого етапу постановки: з механічною допомогою, застосовуючи кульковий зонд. Його вводять під язик і, торкаючись до нижньої поверхні передньої частини мови, швидкими рухами зонда управо і вліво викликають коливання мови, передні його краї поперемінно змикаються і розмикаються з альвеолами. Ці рухи благається здійснювати і звичайним плоским шпателем (дерев'яним або пластмасовим) або зондом № 1 (мал. 8). Домашні тренування дитина може проводити за допомогою живця чайної ложки або чистого вказівного пальця. Під час тренувань струмінь, що видихається, повинен бути сильним.

Описаним прийомом користуються в тих випадках, коли шиплячі звуки у дитини не порушені.

Даний прийом приводить до позитивних результатів. Проте його недоліки в тому, що звук виявляється розкотистим, вимовляється ізольовано і дитина насилу оволодіває переходом від нього до поєднань звуку з голосними.

Найбільш ефективним є прийом постановки р від складового поєднання за з декілька подовженим вимовленням першого звуку з складу: ззза. В ході багатократного повторення складів дитина по інструкції логопеда переміщає передню частину мови вгору і вперед до альвеол до отримання акустичного ефекту фрикативного р у поєднанні з голосним а. Після цього вводиться зонд, з його допомогою проводять швидкі рухи зліва направо і справа наліво. У момент виникаючої вібрації чується достатньо чистий звук р, нормальній протяжності, без надмірного гуркоту. При цьому способі постановки звуку не вимагається спеціального введення звуку в поєднання з голосним, оскільки відразу виходить склад. У подальшій роботі важливо провести тренування у викликанні складів ра, ру, ры.

При постановці м'якого р' застосовується той же прийом, але за допомогою складу зи, а надалі зе, зя, зе, зю.

Зазвичай при порушеннях твердого і м'якого звуку р спочатку ставиться твердий, а потім м'який звук, але такий порядок не є жорстким, його можна довільно міняти; не рекомендується лише вести одночасну їх постановку щоб уникнути зсуву.