2. 1.Зарожденіе і розвиток кримінологічної думки.

У примітивному суспільстві покарання людини служило мети умиротворення богів, пом'якшення їх гніву в тих випадках, коли порушувалося якесь табу. Питання про причини порушення табу не ставилися. В давнину про злочин і покарання можна було лише філософствувати. Ніяких природно-і суспільно-наукових методів дослідження у той час ще не було і не можна було на основі одиничного злочину виявити причини злочинності як масового явища. Проте грецькі філософи висловлювали думки про причини злочинності, і Платон, наприклад, вважав однією з суттєвих причин злочинності недостатнє виховання (Drapkin 1983). В епоху християнського Середньовіччя панувало таке уявлення про злочин і покарання (його в найбільш точної формі висловив юрист Бенедикт Карпця (1595-1666)), що злочин - це не тільки протиправне порушення норм, встановлених державою, а й незмінно гріх перед Богом, спокушання душі дияволом. Державне ж покарання необхідна, бо так хоче Бог. За таке розуміння сенсу покарання виступав і Фома Аквінський (1225-1274), і Мартін Лютер (1483-1546). Це був найважливіший принцип християнського світорозуміння в епоху Середньовіччя. Вважалося, що покарання відводить гнів Божий від країни і вона тим самим отримує "прощення" за те, що трапилося в ній гріховний подія. Для досягнення злочинцем вічного блаженства вирішальним моментом було те, що його страждання при покаранні примиряють його з Богом.

Зрозуміло, поки правопорушення розглядалося як гріх перед Богом і як одержимість дияволом, ні про яку кримінології, серйозно розмірковує про виникнення і запобігання злочинності, не могло бути й мови. Правда, Томас Мор (1478-1535), який помітив, що, незважаючи на жорстоку практику покарань, в його час злочинність не знижувалася, а росла, висунув у своїй книзі "Утопія" (1516) думка, що причини злочинності закладені в самому суспільстві. Але ця точка зору залишалася, мабуть, єдиною, тому що уявлення про покарання в епоху Середньовіччя грунтувалося на неземне поясненні суті самого злочину, не пов'язувалося з обставинами місця і часу і вважалося що не залежать від людського розуму. Тільки в ХУ111 столітті з розвитком раціоналізму перед людьми відкрилися духовні та соціальні простори, необхідні для того, щоб підійти реально і критично до таких явищ, як конформізм, поведінка, що відхиляється і злочинність.

Історію кримінології можна розбити на три епохи:

- Класична школа ХУ111 століття;

- Позитивістська школа Х1Х століття і

- Кримінологія новітнього часу (з середини ХХ століття).

Згідно з канонами класичної школи, інтелект і розум є основними ознаками людини; це фундамент, на якому будується будь-яке пояснення його індивідуального і суспільної поведінки. Людина сама контролює свою долю у відповідності зі своєю вільною волею. І розумну відповідь суспільства на злочин зводиться до збільшення ціни, що злочинець повинен заплатити, а отже, і до зменшення його "корисність". Індивід, поставлений перед таким вибором, повинен при розумове підході вести себе конформістськи.

Позитивістська школа не розділяє цього оптимізму: поведінка людини визначається багатьма фізичними (тілесними), психічними і соціальними чинниками, які не піддаються його контролю. І завдання кримінології полягає в тому, щоб вивчати психічні, фізичні та соціальні риси злочинця. Позитивісти хотіли зі своєю доброзичливістю змусити людину бути добродійним, професійно корисним суспільству і дисциплінованим. Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, а ще раніше на провину, то позитивістська школа спрямовує його на злочинця, на його долю і його небезпеку для суспільства. І якщо класична школа орієнтована на захист інтересів правової держави, то позитивістська - на виправлення злочинця.

Сучасна школа кримінології відкрила для себе новий напрямок у вивченні реакції суспільства на поведінка, що відхиляється і злочинність, звернулася до дослідження потерпілого (як феномена) та соціального контролю. Тепер вже до причин злочинів підходять не тільки з точки зору статистики, вони розуміються скоріше як соціальний процес, у якому задіяні і злочинець, і потерпілий (жертва), і суспільство. У той же час досліджуються і процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаються як злочинні. У тій же мірі, в якій сучасна кримінологія цікавиться поведінкою осіб, які називаються злочинцями, вона вивчає і поведінка тих, хто визначає інших як злочинців (тобто співробітників правоохоронних органів) Тут можна знайти пояснення і тому факту, що виникла необхідність викладання цієї дисципліни в нашому інституті, тому що військовослужбовці прикордонних військ у рамках своєї діяльності, який почасти, виконують деякі правоохоронні функції. Сучасна кримінологія відкрила феномен потерпілого (жертви), а також функції формального і неформального контролю з боку суспільства, які були критично оцінені не тільки з точки зору їх ролі у стримуванні злочинності, але і в їх підтримують злочинність вплив. Нинішні кримінологи трактують поняття "злочинець" і "злочинність" як відносяться і до поведінки і до особистості, бачать своє завдання в тому, щоб проаналізувати ті соціальні процеси, внаслідок яких стає можливим використовувати подібне кліше.

Крім цих основних течій і паралельно з ними існували й інші школи. Наведена вище класифікація є однією з багатьох і в даний час питання про неї продовжує залишатися спірним. Дозволю собі зупинитися на деяких з них: