2 Методи дослідження
Ключовим методом ведення досліджень бакалаврської роботи є метод спостереження.
Спостереження – пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Його примітивною формою – життєвим спостереженням – користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.
На відміну від спостереження, активний метод дослідження експеримент вимагає постановки, при якій дослідник підбирає систему, яку збирається дослідити й організовує умови, при яких проходитиме дослід.
При спостереженнях спостерігач може отримувати дані або безпосередньо, за допомогою свої органів чуття, або ж за допомогою наукових інструментів. Наприклад, спостереження за зорями ведеться за допомогою телескопів.
Методи спостереження:
Польове (у реальних умовах) і лабораторне (у штучно створених умовах).
Пряме (безпосередньо під час подій, що відбуваються) і непряме (за результатами подій, що відбулися).
Відкрите й приховане.
Структуроване (за чітко визначеною схемою) і неструктуроване (без чіткого плану).
Людське (спостерігач – людина) і механічне (за допомогою електронних чи механічних пристроїв).
Усі отримані дані бакалаврської роботи оброблялися шляхом аналізу та синтезу.
Аналіз – розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін; метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне – синтез.
Синтез – поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.
3 Характеристика району дослідження
Кримські гори – гірська система на півдні Кримського півострова. Простягається на 180 км із південного заходу на північний схід, від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії. Ширина гірської смуги до 60 км. Кримські гори – складчасто-брилова система, що входить до Середземноморського рухливого поясу.
Рисунок 2.1 Географічне положення об’єкту дослідження
У Кримських горах виділяються три пасма: Головне з висотами 1200 – 1500 м (саме на південних схилах Головного пасма і розміщується об’єкт дослідження – Нікітський ботанічний сад), Внутрішнє з висотами 550 – 750 м (найвища вершина – г. Агармиш, 750 м) і Зовнішнє з висотами 250 – 350 м. Головне пасмо – найвище в Кримських горах. Воно представляє собою ланцюг пласких безлісих масивів, які називають яйлами. На Бабуган-яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір – гора Роман-Кош (1545 м). Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму.
Кримські гори належать до гірської кліматичної області. Клімат Кримських гір змінюється від субтропічного з м'якою зимою і жарким посушливий літом на Південному березі Криму до прохолодного, вологого з сильними вітрами на яйлах.
Характерною особливістю гірської кліматичної області є прояв вертикальної поясності. Це проявляється в зміні температури залежно від висоти в зміні ландшафтів. В гірських умовах випадає велика кількість опадів (745 – 1450 мм) . Середньорічна температура невисока – майже +6 градусів.
Територія від південного заходу на північний схід Південного берега Криму належить до Середземноморської кліматичної області. Вона з півночі захищена від впливу холодніших повітряних мас Кримськими горами.
Клімат тут середземноморського типу – температура в зимові місяці вища за +1 градуса; влітку, протягом трьох – чотирьох місяців, температура повітря перевищує +20 градусів. Весна довготривала, тепла; літо триває близько шести місяців, Осінь також тепла, ясна. Середня температура року +12,5 – 14 градусів, січня – -2 – -4, липня – +23,5 – 24 градуси. Середньорічна сума опадів – 540 – 690 мм.
На відміну від інших територій України в Кримських горах та на Південному березі Криму основна кількість опадів припадає на зимовий період. На Південному березі Криму, у порівнянні з Кримськими горами та іншими територіями України, взимку не утворюється снігового покриву.
Загальний обсяг випадання опадів у Кримських горах становить 1000 – 1200 мм, а на Південному березі Криму випадає 350 – 400 мм. Такий розподіл опадів є наслідком панування в цих районах антициклонів, що приходять зі сходу. У посушливі роки кількість опадів у прибережній частині значно зменшується – до 100 мм.
Положення Південного берега Криму, на південь від смуги високого тиску, зумовлює переважання, протягом року вітрів північного та північно-східного напрямку, сухого континентального повітря (влітку переважають сухі тропічні повітряні маси). Тому влітку тут жарко і сухо. Опади приносяться північно-західними вітрами у весняно-літній період.
У Кримських горах, пасма гір яких витягнуті з південного заходу на північний схід, переважають вітри, що дмуть з північного сходу і з південного заходу. Типовою для Південного берега Криму є наявність бризової циркуляції, що двічі на добу змінює напрямок вітру: вдень – з моря на сушу, вночі навпаки. Швидкість вітру: 1 – 3 метра за секунду при береговому і 3 – 5 метрів за секунду при морському. В Кримських горах часто дмуть гірськодолинні фени.
Середня тривалість безморозного періоду на Південному березі Криму становить біля 260 – 270 днів.
Відмінності в геолого-геоморфологічній будові, кліматичних умовах, які існують між гірським і рівнинним Кримом впливають на режим поверхневих та підземних вод, визначають рівну їх обводненість. У тріщинах та карстових порожнинах вапнякових порід гірського Криму накопичуються тріщинно-карстові води, які використовуються для пиття.
На Головному пасмі Кримських гір беруть початок і течуть на північ та захід головні річки Криму - Чорна, Бембек, Кача, Альма, Салгир, Kiвчук-Карасу, Біюк-Карасу, Індол. Річки короткі з нерівномірним станом. Річки південного схилу короткі, водозбори їх невеликі, вони маловодні, з великими нахилами і швидкою течією. Тут є умови для формування селів, які руйнують сади і виноградники.
Річки північного схилу довгі, водозбірні площі їх більші, нахили русел менші, течія повільніша. Ці річки багатоводні весною, коли тануть сніги, а влітку рівень води знижується, багато малих річок пересихають. В осінньо-зимовий період рівень води в рійках підвищується в зв'язку з випаданням дощів і таненням снігів.
Для регулювання водного режиму річок та забезпечення потреб у воді на багатьох річках (Салгиру, Чорної, Бельбеку, Альми, Беюк-Караси) створено водосховища, воду з яких використовують для господарських потреб.
У гірському Криму майже немає озер.
В Кримських горах переважають ресурси не поверхневих, а підземних, в основному карстових прісних вод, що формуються переважно в гірських районах. Підземними водами живляться річки, які течуть на північ (Салгир, Індол, Альма, Кача, Бельбек, Чорна) і на південь (Учак-Су, Дерекойка, Авунда,, Алу-Увень, Де-Мерджі, Ускут, Ворон, Судак).
Характер підстилаючих корінних порід, умови рельєфу, кліматичні особливості, господарська діяльність, відображаються на ґрунтовому покрові.
В посушливих умовах в лісостеповій частині Гірського Криму зустрічаються, в основному, чорноземи з вмістом гумусу 3-4%, та сірі лісостепові малопотужні щебенисті ґрунти, а також буроземи. У передгір'ях поширені чорноземи, південно-карбонатні та дерново-карбонатні ґрунти. Під широколистими лісами, в умовах достатнього зволоження, сформувались бурі гірсько-лісові ґрунти з вмістом гумусу 4 – 5%, вони придатні для садівництва, виноградарства, посівів тютюну, кормових трав.
Вони утворилися в умовах вологого, помірно-теплого клімату, промислового типу водного режиму під хвойно-широколистими лісами. Ґрунтоутворюючі породи: суглинки, глинисті елювіально-делювіальні відклади.
Фізико-географічні фактори сприяють швидкому розкладанню первинних і утворенню вторинних мінералів. У цих ґрунтах добре виражений процес оглеєнення. Процес опідзолювання виражений слабо, або зовсім не спостерігається. Профіль бурих лісових ґрунтів мало диференціюється на генетичні горизонти.
На яйлах поширені гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти і гірські чорноземи, які містять 16-20% гумусу. Під субтропічними середземноморськими сухими лісами та чагарниками, трав'янистою рослинністю на продуктах вивітрювання глинистих сланців і вапняків, утворилися коричневі ґрунти (7 – 10% гумусу). Вони придатні для вирощування винограду, тютюну, ефіроолійних та плодових культур.
Південні схили Головної гряди Кримських гір, що круто обриваються до Чорного моря, вкриті коричневими і коричнево-червоними ґрунтами.
Вміст гумусу в них становить 3 – 3,5% На породах червоного кольору ґрунти отримують червоно-коричневе забарвлення. Всі вони дуже змінені внаслідок господарської діяльності.
Південний берег Криму і Кримські гори належать до Середземноморської області, Бореального царства Голарктичного Флористичного Царства і мають характерну для названого району рослинність.
У Кримських горах росте особливо багато ендемічних, рідкісних і виникаючих видів рослин. У порівнянні з іншими територіями України, в Кримських горах, як і в Карпатах, лісистість є досить високою.
Лісами – кримська сосна, бук, дуб та інші – вкрито біля 10% усієї площі. В них нараховуються біля 2200 видів рослин, близько 10% з них – ендеміти (клен Стевена, глід Пояркової).
Незважаючи на те, що лісові масиви та лісосмуги в Кримських горах виконують важливі ґрунтозахисні функції, вони часто створюються безсистемно; за ними переважно не забезпечується належного догляду.
Як бачимо, у Кримських горах спостерігається висотка поясність рослинного покриву. Цей набір висотних поясів рослинності, як і ґрунтів, залежить від абсолютної висоти гір, експозиції схилів, їх положення відносно пори природних зон.
В передгірській частині, на висоті до 600 метрів, спостерігається лісостепова рослинність (типчак, ковила, пирій, стоколос, півонія, чебрець, горицвіт, таволга), а на висоті 600-1000 метрів розташовується зона широколистих лісів.
На південному схилі, на висоті до 500 метрів, розвинуті дубово-ялицеві ліси, а на висоті 500 – 900 метрів вони змінюються поясом сосни Кримської і дуба. Вище розташовується пояс букових лісів. Нагір’я Кримських гір - безлісі: це високогірні луки.
На Південному березі Крику розвинута субтропічна рослинність, тут, в напівсухих субтропіках розвинулись ліси з дуба пухнастого, сосни Кримської і піцундської, дикої фісташки, деревного ялівцю, колючі чагарники шибляку. Природна рослинність вологих субтропіків представлена широколистими лісами (дуб, граб, бук, каштан, вільха) реліктами (дзелква, лапина, тис).
На Південному березі півострова багато рослин акліматизуватися. Це - кипариси, пальми, цитрусові, чай, могилина, інжир, магнолія, евкаліпти, лавр, кедр.
З усього вищесказаного, можна зазначати, що флора Кримських гір є досить своєрідною. З них 2200 видів припадає на Гірський Крим, у тому числі 1500 видів – на Південний берег Криму. Для цієї фізико-географічної області характерні види рослин, які ростуть на Балканах, Кавказі, у Малій Азії, що свідчить про минулу єдність східно-середземноморської флори.