Професіоналізація олімпійського спорту

Однією із основних тенденцій, які визначають на сучасному етапі розвиток спорту і вищих досягнень, є його професіоналізація.

В останні десятиліття заняття спортом вимагають від спортсменів такого рівня самовіддачі, затрат часу, фізичних і психічних навантажень, які неможливі без належного матеріального стимулювання і забезпечення різноманітними послугами.

Природно, у сфері спорту сформувалася велика кількість вузьких спеціалістів – тренерів, спортивних лікарів, учених, масажистів і інших, для кого спорт став сферою їх професійної діяльності.

Професіоналізація поступово охопила і власне спортивну діяльність: підготовка кваліфікованих спортсменів і їх участь у змаганнях фінансуються у найрізноманітніших формах (стипендії, зарплати, компенсації, виплати за рекламу і участь в стартах, премії та ін.) – і цей процес бурхливо розвивається.

В 1981 році поняття “любитель” було виключено до Олімпійської хартії. На основі ретельного вивчення фактів комісія МОК дійшла висновку, що допуск як на Олімпійські ігри, так і на чемпіонати світу повинен санкціонуватися федераціями.

В проблемі професіоналізації спорту спірним питанням довго був допуск професіоналів на Олімпійські ігри. В 1986 році МОК на прохання МСФ дозволив допуск професійних футболістів і хокеїстів, а згодом тенісистів і баскетболістів до участі в Олімпійських іграх.

Протягом століть професійний і олімпійський спорт розвивалися самостійно, створюючи кожен свою складну систему змагань, організацій і методики підготовки спортсменів, виховуючи видатних спортсменів, які вражали віртуозною майстерністю і дивовижними досягненнями. Їх зближення – один із найважливіших факторів подальшого прогресу спорту, росту його авторитету як одного із найяскравіших явищ сучасності.

Олімпійський спорт і політика

Спорт, як складова частина суспільного життя може існувати тільки в тісному взаємозв'язку зі всією політико-економічною системою суспільства. Свідченням цьому є сторічна історія олімпійського руху. Класичний приклад – Берлінська Олімпіада (1936 р.), коли спорт і самі Ігри було використано гітлерівським режимом у політичних і націоналістичних цілях. Із виходом на олімпійську арену спортсменів соціалістичних країн Ігри перетворилися у змагання між політичними системами, стали важливою зброєю “холодної війни”. Найбільший вплив політики на олімпійський спорт проявився в ідеологічному протиборстві перш за все між США і СРСР, між ФРН і НДР, між США і Кубою. Політичні діячі і засоби масової інформації цих країн багато зробили для того, щоб спорт став ареною політичної боротьби, на якій ворогуючі чи конкуруючі держави могли задовільнити свої амбіції, добитися політичних результатів. Концепція “спорт – поза політикою” і сьогодні має прихильників, але вся практика сучасного спорту свідчить про його тісний зв'язок із політикою.

Аналізуючи зв'язок політики із олімпійським спортом слід виділити декілька напрямків його використання у політичних цілях.

Перший напрямок пов'язаний з тим, що в міру зростання популярності спорту в сучасному світі, росту інтересу широких прошарків населення до спортивних зірок, глави держав і урядів, керівники правлячих партій з метою підвищення своєї популярності, приділяють все більше уваги спорту, видатним спортсменам і тренерам.

Другий напрямок використання спорту в політичних цілях передбачає прагнення урядів різних країн одержати право на проведення престижних міжнародних змагань – перш за все Олімпійських ігор – з метою пропаганди економічних успіхів своєї країни, досягнення політичного визнання, якого не вдається добитися іншими засобами.

Третій напрямок пов'язаний з широкомасштабним використанням спорту і Олімпійських ігор для підвищення авторитету різних країн в світовому співтоваристві.

Четвертий напрямок пов'язаний з використанням спорту для демонстрації самостійності зовнішньої та внутрішньої політики чи для демонстрації свого впливу на політику інших країн.

П'ятий напрямок використання спорту вищих досягнень в політичних цілях – це, на жаль, досить широко розповсюджена практика бойкотів великих міжнародних змагань, у тому числі і Олімпійських ігор, з метою політичного тиску, дискредитації політики тих чи інших держав, привернення уваги світового співтовариства до проблем сучасного світу.

Шостий напрямок охоплює всі приватні випадки використання спорту і Олімпійських ігор політичними організаціями і окремими особами для привернення уваги світової громадськості до окремих фактів, процесів і явищ, які відбуваються у світі.

Поняття “спорт” і “політика” не можуть бути відокремлені одне від одного. Безсумнівно, спорт – це політика, але вона повинна бути спрямована на взаєморозуміння, мир і дружбу між народами. Не буде перебільшенням сказати, що все прогресивне людство бачить у спорті один із найкращих засобів зближення між народами.