7. Особистісний сенс і сенсоутворюючі мотиви

Особистісний сенс — це індивідуалізоване відображення ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортається її діяльність, „значення для мене" об'єктів навколишнього світу (О.М. Леонтьєв, 1975).

Існує відмінність між тим, що людина знає про дійсність, і тим, як вона до неї ставиться, тобто відмінність між сферою значень і смисловою сферою особистості. Значення засвоюється в процесі навчання. Зміст значень зафіксовано у сфері понять, узагальнених зразків дій, предметних і соціальних норм. Однак, головною для розуміння суті особистості є інша система — система смислових зв'язків суб'єкта. Для аналізу цієї системи пропонується така одиниця як смислове утворення. Сенс, згідно з О. Леонтьєвим, - це те, що безпосередньо відображає (і містить у собі) власне ставлення суб'єкта.

Будь-яка діяльність є полімотивованою, тобто одночасно відповідає двом і більше мотивам. Це й очевидно, оскільки дії людини реалізують сукупність відношень (до предметного світу, до людей, до суспільства, до самого себе). Так, трудова діяльність суспільно мотивована, але вона керується і такими мотивами як матеріальна винагорода. Обидва цих мотиви хоча і співіснують, але лежать, так би мовити, в різних площинах. Сенс праці породжується, за О. Леонтьєвим, суспільними мотивами. Що стосується матеріальної винагороди, то цей мотив теж представлений у мотиваційній сфері, але лише в функції стимулювання. Хоча він і спонукає, динамізує діяльність, але позбавлений головної функції — функції сенсоутворення.

Таким чином, одні мотиви, спонукаючи до діяльності, разом з тим надають їй і особистісного сенсу. О.Леонтьєв називає їх сенсоутворюючими мотивами.

Інші мотиви, які співіснують з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (часто дуже емоційних, афективних), позбавлені сенсоутворюючої функції, їх називають мотивами-стимулами. Мотиви-стимули підключаються до окремих ланок (операцій) діяльності і забезпечують додаткове спонукання саме цих ланок. Мотивами-стимулами є будь-які схвалення або покарання, які пов'язані з проміжними цілями і результатами діяльності (наприклад, оцінка в навчанні).

Сенсоутворюючі мотиви, за О. Леонтьєвим, завжди займають більш високе ієрархічне місце. Важливою особливістю мотивів є те, що в структурі однієї діяльності мотив може виконувати сенсоутворюючу функцію, в структурі іншої — функцію додаткової стимуляції.

Значення сенсоутворюючих мотивів і їхнє місце в ієрархії мотивів розкриває такий випадок із життя політв'язнів. Для ув'язнених ввели фізичну зовсім непродуктивну примусову працю. Відповідно до місця, яке цей мотив займав в ієрархічній структурі їхньої мотиваційної сфери, він не міг виконувати роль сенсоутворюючого мотива: така праця для в'язнів не мала ніякого сенсу і була нестерпною. Арештанти знайшли такий психологічний вихід: вони включили це заняття в контекст головного мотиву — продовжувати боротьбу з тиранією. Тепер нікому не потрібне переношування землі суб'єктивно перетворилося для них у засіб підтримання своїх фізичних і моральних сил для цієї боротьби.