Теоретичний курс

“ЕКОЛОГІЧНА ПАСПОРТИЗАЦІЯ

ТЕРИТОРІЙ І ПІДПРИЄМСТВ”

(сценарій)

ВСТУП

На здійснення практичних завдань поліпшення екологічного стану природних компонентів впливає необхідність розроблення й ухвалення закону України про екологічні паспорти - потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані й атестовані. Недарма кажуть, що нове — це добре забуте старе. Ще 17 років тому розпочалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, і тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цій роботі поклала постанова Верховної Ради СРСР від 27 листопада 1989 р. «Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни». Передбачалося протягом 1990—1991 р. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об’єктів, за результатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстановки. Аналогічні рішення було ухвалено по всьому ієрархічному ланцюжку органів державного управління, аж до областей. Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що набував у цей час дедалі більшого визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг і дозволяло отримати подвійну вигоду: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у проведенні екологічного обстеження виробничого об’єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств. Але на цьому аналогія і закінчувалася. Завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося. 1990 року було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04-90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їхнім використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка через вкрай обмежені терміни проведення цієї роботи і недостатню кваліфікацію більшості її виконавців усе ж залишалася дуже низькою. Що й стало однією з причин висновку, зробленого Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Були й інші, не менш вагомі, причини. У цей час почався розпад СРСР і перехід до ринкових відносин, що супроводжувався різким спадом виробництва, — стало не до екології. Але, мабуть, головне — це те, що ЕППП, як з’ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства і, по суті, був потрібен лише тим, хто отримував гроші в процесі його розробки від підприємства-замовника. Тим часом ГОСТ 17.0.0.04-90 не скасовано й досі і, мало того, у статті 24 чинного нині Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» записано: «...ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом міністрів України». І нікого не бентежить, що паспортизація насправді не здійснюється, і що порядку її проведення немає й досі. Ну і що тут поганого, соціалістичного змагання теж немає, як і перехідних червоних прапорів, почесних грамот ударникам комуністичної праці, дощок пошани, а життя триває і без них. У чому тоді сенс пропозиції паспортизації й атестації. Виявляється сенс, і дуже суттєвий, є. І полягає він в останньому слові його речення: «Всі підприємства мають бути паспортизовані й атестовані». Тільки, мабуть, правильніше було б сказати — класифіковані за екологічними показниками. Тобто дані ЕППП - це не лише тонни викидів, скидів й інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на оточення. Наприклад, найнебезпечніші підприємства дістають перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так аж, скажімо, до четвертого класу — цілком екологічно безпечного. А кому й навіщо це потрібно? Відповідь проста: усім нам, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових заходів щодо зниження класу ЕН, а отже, і шкідливого впливу на природу. А для цього тільки потрібно законодавчо запровадити підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Що небезпечніше підприємство, то вищий скоригований коефіцієнтом тариф, то вища плата за забруднення. Що практично потрібно зробити, аби запропонований механізм почав працювати? Насамперед, необхідно – забезпечити

1. Розробити й ухвалити закон України «Про екологічну паспортизацію».

2. Розробити і прийняти постанову Кабінету міністрів України «Про порядок складання і використання екологічних паспортів підприємств і методику класифікації їхньої екологічної небезпеки».

3. Розробити й ухвалити державний стандарт України «Екологічний паспорт підприємства. Основні положення», замість ГОСТ 17.0.0.04-90.

4. Внести відповідні зміни до методики встановлення нормативів збору і розмірів збору за використання природних ресурсів, викиди і скидання забруднюючих речовин у довкілля, утворення та розміщення відходів, й інші види шкідливого впливу на нього.

Ці заходи вже самі по собі сприятимуть поліпшенню стану довкілля. Але, на додаток до цього, вони підвищать активність підприємств у впровадженні СЕМА відповідно до ДСТУ ISO 14001, оскільки змусять їх виконати перший етап, необхідний під час створення СЕМА — екологічне обстеження виробничих об’єктів. Після чого, як свідчить досвід, підприємства дуже часто приймають усвідомлені рішення про добровільне створення у себе цієї прогресивної системи екологічного менеджменту. А вона забезпечує поступове зменшення шкідливого впливу підприємства на довкілля, що й потрібно усім нам.