3.Грошово-кредитна політика Банку Англії.

Основною ціллюмонетарної політики Банку Англіє є – грошова стабільність, що передчабає стабільність ціна, низький рівень інфляції та довіру до валюти. Стабільність цін визначається таргетуванням інфляції.

Низька інфляція – не самоціль, а важлива передумова довгострокової стабільності екноміки.

Цінова стабільність – це передумова досягнення більш широкої економічної цілі – зростання ВВП і зайнятості. Висока ж інфляція перешкоджає функціонуванню економіки. Низька – допомагає підтримувати тривале економічне зростання.

Процентні ставки встановлює Комітет монетарної політики (9 членів: керуючий, два замісника, головнйи економіст Банку, Виконавчий директор і 4 зовнішні члени, призначені прем’єр-міністорм. Зовнішні члени надають сторонній погляд на грошову політику банку). Кожен член має досвід роботи у сфері економіки на грошово-кредитної політики. Вони незалежні. Кожен має один голос.

Представник Казначейства теж має право брати участь в засіданнях – але тільки з дорадчинми правами (інформувати Банк про бюджетну політику та інших аспктах діяльності уряду, а також надавати зворотну інформацію прем’єру).

Комітет збирається щомісяця (середа-четвер першого тижня місяця, їм передують попередні засідання в п’ятницю). Члени знайомляться зі ситуацією на грошовому ринку Англії, основними макроекономічними показниками і тенденціями і виппрацьовують перспективи розвитку. На зустрічі кожен висловлює свою думку і голосування відбувається персонально. Оголошується нова % настпуного дня о 12.00.

Комітет несе відповідальність перед громадськістю за вчинені дії. Публукується детальний звіт обговорення, в в.ч. висловлювання усіх членів комітету. Комітет пояснює свої дії парламентський комітетам, особливо Казначейському..

Окрім цього Комітет публікує Звіт про Інфляцію щоквартально, де подається детальнйи аналіз економіки і ключових факторів впливу. Звіт також включає останні прогнозні значення комітету щодо рівня інфляції та ВВП. Оскільки монетарна політика діє з відривом у 2 роки від загальнодержавних тенденцій розвитку, то необхідно сформувати прогнози на майбутнє.

Як банкір Уряду та банк банків, Банк Англії чітко координує кількість грошей в обігу (зазвичай витрати не дорівнюють доходам).

Як і в більшості провідних країн світу грошово-кредитна політика здійснюється через вплив вартості грошей – процентну ставку. Проте в березні 2009 Комітет монетарної політики визначив додатковий чинник – вливання грошей безпосередньо в економіку споживчими активами – кількісне ослаблення (тобто орієнтаціє змінилась з вартості на кількість грошей).

Коли банк Англії змінює офіційнку процентну ставку, то впливає на рівень витрат в економіці. Коли кількість грошей, що витрачаются в економіці, зростає швидше за ВВП, результатом є інфляція. Таким чином зміна % тсавок використовується для управління інфляцією.

Облікова ставка визначає плату фінансових установ за кредитні ресурси Банку Англії, і спливає на інші % ставки, зокрема % ставок комерційних банків, будіввельних товариств, позичальників та кредиторів, на ціну фінансових активів ( облізації, акції, зобов’язання, обмінний курс).

Зменшення % ставок робить зберігання менш привабливими, а запозичення навпаки, стимулюючи витрати сукупні.

Зміни в % ставках також впливають на обмінний курс. Неочікуване підвищення попиту на британську валюту надає інвесторам певні переваги (більш привабливою стають стерлінгові активи.: знижується ціна імпорту, зменшити попит на британські товари і скорочення витрат за кордоном.

Банк Англії постійно зменшує розмір обов'язкових резервів ко­мерційних банків і здійснює грошово-кредитну політику без обов'яз­кового резервування. Невелика норма обов'язкового резервування (0,35 %) застосовується для забезпечення доходу для Банку Англії (табл. 34).

Банк Англії має монопольне право на випуск банкнот на території Англії й Уельсу (вони можуть бути введені в обіг також на території Шотландії та Північної Ірландії). Водночас банкноти дозволено випускати також трьом най­більшим комерційним банкам Шотландії та Північної Ірландії. Однак приналежне останнім право емісії значною мірою обмежено, оскільки вони можуть випускати банкноти тільки під стовідсоткове забезпечення внесками в Банку Англії чи його банкнотами.

Банк Англії випускає банкноти такого номіналу, який затверджено каз­начейством. Ці банкноти звільняються від гербового збору.

Випуск банкнот, не забезпечених золотом, дозволений Банку Англії у визначених межах.

Банк Англії періодично публікує повідомлення про обсяг емітованих банк­нот, а також про кількість золотих і срібних зливків та іншого забезпечення, що зберігається в емісійному департаменті. Ці активи не рідше одного разу на рік оцінюються казначейством разом з Банком Англії за ринковими цінами. У тому випадку, коли оцінна вартість не покриває обсягу випуску, казначейство повинне зажадати від емісійного департаменту виплатити різницю.

Випущені емісійним департаментом банкноти надходять у банківський департамент, звідки і передаються клієнтам за потребами.

Золотий запас Банку Англії перебуває в розпорядженні Зрівняльного валютного фонду, що був створений 1932 року при казначействі для регулю­вання курсу фунта стерлінгів. Від імені казначейства Банк Англії здійснює управління офіційними золотовалютними запасами країни. Він є уповнова­женим маклером з операцій із золотом.

Банк Англії також продає і купує іноземну валюту для зовнішніх комер­ційних операцій, а також з метою підтримання курсу фунта стерлінгів щодо інших валют.

Форми впливу центрального банку Англії на кредитну систему країни дуже різноманітні та передбачають і прямий, і непрямий вплив на неї.

Банк Англії встановлює пропорції між окремими статтями та загальною су­мою балансу комерційних банків; він може зажадати від будь-якого банку до­тримання певних пропорцій між власними коштами та залученими депозитами.

В обліковій сфері (установлення мінімальних обов'язкових резервів) Банк Англії дає тільки рекомендаційні вказівки.

Банк Англії бере участь в операціях на відкритому ринку, продаючи і купуючи короткострокові урядові папери з метою впливу в ту чи іншу сторо­ну на ліквідність грошового ринку, відсоткові ставки та грошову масу.

Він встановлює кількісні обмеження обсягу наданих кредитів, вводячи обмеження окремих категорій позик.

Банк Англії вимагає від комерційних банків депонувати йому частину залучених коштів, що також є регулятором ліквідності грошового ринку й обсягу наданих кредитів.

Центральний банк Англії має два способи кредитування держави:

• випуск державних позик (довгострокових зобов'язань) і казначей­ських векселів (короткострокових державних зобов'язань);

• емісія банкнот.

Кредитна політика у Великобританії охоплює як загальні заходи для ре­гулювання обсягу і доступності кредиту, так і спеціальні заходи, спрямовані на конкретні види кредиту (селективний контроль).

У першій групі особливо виділяються заходи для непрямого регулюван­ня Банком Англії банківських позик приватним особам. Це відбувається за рахунок регулювання ним ринкової норми позикового відсотка шляхом підви­щення чи зниження ставки переобліку векселів, продажу чи купівлі держав­них зобов'язань тощо.

Міжнародні платежі здійснюються Банком Англії з використанням офі­ційних резервів золота, іноземних валют та ін. Ці кошти зберігаються в Зрів­няльному валютному фонді.

Банк Англії є членом Банку міжнародних розрахунків

Відповідно до закону 1987 року Банк Англії засновує комітет, що на­зивається Радою з нагляду за банківськими установами. Рада поєднує трьох членів ех оїїісіо (керуючого, його заступника і виконавчого директора Банку Англії, який відповідає за здійснення нагляду за установами, яким доз­волений прийом внесків і шість незалежних членів, призначуваних спільно канцлером казначейства і керуючим Банком Англії на п'ять років. Після консультацій з Банком Англії казначейство може видати наказ про зміну в ту чи іншу сторону числа членів Ради. Але при цьому в Раді повинна зберігатися більшість незалежних членів. Щорічно Рада складає звіти про діяльність.

З 1961 року Банк Англії публікує щоквартальний бюлетень, що містить статистичні дані про банківські установи.

Банк Англії реалізує функції нагляду шляхом:

1. Регулювання виходу організацій на ринок банківських послуг. Ство­рення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімаль­ний розмір первісного капіталу повинний становити не менше як п'ять мільйонів фунтів стерлінгів для банків і не менше як один мільйон фунтів стерлінгів для інших кредитних інститутів.

2. Встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності та здійснення документарного нагляду за їхнім дотриманням.

3. Проведення інспекційних перевірок на місцях. В Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів.

4. Висування до кредитних установ вимог з усунення виявлених не­доліків і контроль за виконанням їх банками в строго визначений термін.

5) Втручання в разі потреби в діяльність кредитних організацій. Специфічною рисою взаємин Банку Англії з іншими банками є те, що ці відносини в більшості випадків спираються на «джентльменські угоди», а не на законодавчі розпорядження, і свої вказівки Банк Англії направляє бан­кам у вигляді так званих прохань, які неухильно задовольняються.

Монополізувавши банкнотну емісію, Англійський банк став осередком банківських резервів і розрахунковим центром всієї банківської системи Англії.