3. Державне регулювання діяльності банківських установ

Державне регулювання діяльності банківських установ – це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Функції регулювання та банк. нагляду в різних країнах світу виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе НБУ.

Загалом у світі надають перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не допускається.

Вирізняють три основні види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри обмежень або пільг, що вводяться, пов’язані з кількісними характеристиками операцій, що регулюються) і коригуючи (їм властива гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є нормативні та коригуючи методи, для фінансових органів – податкові.

Методи регулювання використовуються в межах тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі представлені різні критерії класифікації видів регулювання діяльності банківських установ. Щодо цього питання заслуговують на увагу розробки Бренда Рудольфа (рис. 2).

Державне регулювання б анківської установи

Протекційні заходи Превентивні заходи

Спеціальні Договірні Функціональні Інституційні

заходи заходи норми норми

Вибіркові (селективні) Загальні

норми норми

Рис. 2. Види регулювання банківської діяльності

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад, кризи неплатежів). До цих заходів, зокрема, належать:

- вимоги щодо обсягу та структури власного капіталу;

- диверсифікація банківських ризиків (максимальний розмір позички на одного позичальника та інші види диверсифікації);

- обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановлені обмежен­ня на деякі види діяльності банківських установ або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто обмежується право на безпосереднє володіння нерухомі­стю у зв'язку з високим ризиком і низьким рівнем її ліквідності. У деяких краї­нах, наприклад у США, банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також діють обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації (інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обо­в'язкових для виконання норм. Норми поділяються на функціональні та інсти­туційні, вони регулюють ризики за операціями банківських установ.

Інституційні норми виражені у відносних величинах, які регулюють, в ос­новному, організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене циф­рове значення і можуть мати загальний чи селективний характер.

Так, за допомогою селективних норм визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку, а загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі.

Протекційних заходів вживають для захисту від загрозливої для банку си­туації, що вже склалася, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних за­ходів, зокрема, належать:

- створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- формування банківським установами резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

- рефінансування банківських установ центральним банком;

- цільова допомога інших фінансових органів.

Спеціальними протекційними заходами передбачається використання різ­них видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть вживатися так звані договірні дії, зокрема, підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи регулювання банківської діяльності, безперечно, тісно пов'язані між собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні - забезпечують ефективність перших.

Детальніше розглянемо методи регулювання діяльності банківських уста­нов, що застосовуються в Україні.

Основні питання регулювання банківської системи відображені в інструкції "Про порядок регулювання діяльності банківських установ", затвердженій по­становою Правління НБУ від 28.08.2001 р. №368.

Для регулювання діяльності банківських установ в Україні застосовуються різноманітні методи та інструменти регулювання (рис. 3), які можна об'єдна­ти у дві великі групи:

- адміністративні (прямі);

- економічні (непрямі).