5.2. Попит на гроші та його мотиви

Особливості формування попиту на гроші визначаються спе­цифічними властивостями грошей, які зумовлені їх функціональ­ним призначенням — обслуговуванням суспільного відтворення. Прогнозування зміни динаміки попиту на гроші — важливий еле­мент у регулюванні грошового ринку країни. Так, при емісії гро­шових коштів, за наявності значного попиту на них, грошова маса не порушуватиме рівноваги на товарних та фондових ринках, не спричинятиме інфляції та призведе до підвищення рівня монетизації економіки. Разом тим незабезпеченість сукупного попиту на гроші може призвести до зниження темпів економічного зростан­ня та підвищення рівня безробіття.

Фундаментальні засади дослідження попиту на гроші викладені у кількісній теорії грошей. Сутність її зводиться до того, що гро­шові кошти призначені для забезпечення процесу суспільного відтворення. Отже, величина сукупного попиту на гроші дорівнює обсягу грошової маси для обслуговування виробництва валового національного продукту.

Згідно з рівнянням Фішера (MV = PQ), грошова маса прямо пропорційна сумі цін цих товарів і обернено пропорційна швид­кості обігу однойменної грошової одиниці. Кількісна теорія грошей Фішера засвідчує, що попит на гроші є виключно функцією дохо­ду, і процентні ставки не впливають на попит на гроші.

Кількісна теорія грошей розкриває загальні засади формування сукупного попиту на гроші, не враховуючи поведінку суб'єктів ринку (юридичних і фізичних осіб). Ця теорія отримує свій подаль­ший розвиток у наукових розробках представників кембриджської школи (А. Маршалла, А. Пігу), які досліджували попит на гроші через мотивацію учасників грошового ринку.

Такий підхід дав можливість виділити дві властивості грошей, які спонукають людей до володіння ними: 1) гроші функціонують як засіб обміну, і люди використовують їх для проведення ділових операцій; 2) гроші функціонують як нагромадження вартості. Загалом цей поділ привів до врахування зміни процента на вели­чину попиту на гроші у теорії переваги ліквідності Дж. М. Кейнса, яка стала продовженням дослідження попиту грошей його кемб­риджських попередників.

Учений виходив з того, що попит на гроші — це запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас розглядати як елемент багатства, ко­трим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі, що означатиме зростання попиту на гроші, й навпаки. Таке розуміння попиту на гроші отри­мало назву теорії переваги ліквідності.

В основі попиту на гроші Дж. Кейнс виділив три мотиви: транс- акційний (операційний); застережний мотив нагромадження на невизначені цілі; спекулятивний.

Трансакційний мотив полягає у тому, що суб'єкти ринку від­чувають постійну необхідність у грошових коштах для задоволен­ня потреб у щоденному особистому та виробничому споживанні. Застережний мотив нагромадження на невизначені цілі — це прагнення суб'єктів економіки сформувати певний запас грошей з метою задоволення своїх непередбачених потреб та скористатися несподіваними можливостями (наприклад, оплата лікування, придбання товарів тривалого вжитку, купівля на розпродажі мо­дернізованого обладнання тощо). Спекулятивний мотив попиту на гроші пояснюється тим, що суб'єкти ринку, володіючи грошо­вими коштами, бажають їх трансформувати у дохідніші активи (попит на гроші зменшується), а при зниженні рівня доходу та зростанні ризику фінансових активів знову перевести їх у грошову форму, ліквідніший актив (попит на гроші зростає). Завдяки цій ідеї Дж. Кейнс дійшов висновку, що попит на гроші перебуває в оберненій залежності від рівня процентних ставок.

Наступники Дж. Кейнса — Дж. Баумол та В. Тобін — поглибили аналіз попиту на гроші і довели: якщо процентні ставки зростають, то сума готівки, якою володіють для трансакційних цілей, змен­шується, тобто швидкість обігу грошей зростатиме, коли зростають процентні ставки. Отже, між трансакційним компонентом попиту на гроші та рівнем процентних ставок існує обернена залежність.

Подальші дослідження попиту на гроші довели важливість впливу й інших чинників, зокрема фінансового ризику, який має потенційну загрозу недоотримання доходів або зазнання збитку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх чин­ників. Це послаблює роль процента, оскільки зростання процент­ного доходу зумовлює зростання фінансового ризику. Отже, фінан­совий ризик може нівелювати бажання вкладати кошти у дохідніші фінансові активи.

В основу дослідження попиту на гроші М. Фрідмен поклав мотив очікуваного доходу на гроші. Очікуваний дохід за фінансовими активами забезпечується процентами та дивідендами, а очікуваний дохід за товарними активами — рівнем інфляції. Якщо очікувана зміна співвідношень буде на користь грошей, то попит на гроші

зростатиме, а якщо на користь негрошових активів — то скорочу­ватиметься.

Функціональну залежність попиту на гроші (M^d) від економіч­них чинників у сучасних умовах можна записати математичною формулою:

M^d=(Y,P,R,B,I,0),

де У — реальний обсяг ВНП; Р — середній рівень цін; R — рівень очі­куваного доходу на альтернативні грошам активи; В — обсяг багатства; І — рівень інфляції; О — очікування погіршення кон'юнктури ринків.

Реальний обсяг ВНП та середній рівень цін прямо пропорційно впливають на зміну попиту на гроші: при зростанні обсягу вироб­ництва товарів або при зростанні рівня цін відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні — буде скорочуватися.

Зміна рівня очікуваного доходу на альтернативні грошам акти­ви перебуває в оберненій залежності до попиту на гроші. При очі­куванні зниження доходу на альтернативні грошам активи попит на гроші зростатиме, а при зростанні — попит на гроші скорочува­тиметься.

Зростання багатства характеризується зростанням усіх кате­горій активів, у тому числі й грошових коштів, а отже, попит на гроші зростає.

Інфляція призводить до знецінення грошових коштів суб'єктів економіки, підвищує норму доходу на альтернативні грошам ак­тиви, що призводить до зниження попиту на гроші. Цей чинник перебуває в оберненій залежності до попиту.

Очікування погіршення кон'юнктури ринку, що характери­зується згортанням виробничих потужностей, скороченням товар­ної продукції, погіршенням якості продукції, веде до накопичення багатства у товарній, а не в грошовій формі та спричиняє скоро­чення попиту на гроші (рис. 5.1).

Переміщення кривої вгору і вправо чи вниз і вліво свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального обсягу валового національного продукту. Переміщення точки попиту по кривій засвідчує еластичність попиту на гроші від процента та інших очікуваних доходів на активи.

Досліджена вище залежність попиту на гроші від зазначених економічних чинників формує класичну модель попиту на гроші, характерну для розвинутих банківських та грошово-кредитних систем, ринку грошей та товарів. У перехідних економіках попит на гроші залежить ще й від інших чинників, які не враховані у по-

Норма

процента,

r,%

Величина попиту на гроші, млрд грн

Рис. 5.1. Графік кривої попиту на гроші

передньому аналізі. Ці чинники були вдало згруповані А. Галь­чинським [4, с. 117]:

1. Структура особистого споживання. Характеризується від­носно низькою часткою витрат як на товари довгострокового ко­ристування, так і на ексклюзивні послуги. Тому при зростанні доходу розподіл грошей між трансакційними витратами та збере­женням зміщується в бік зростання трансакційного попиту. Отже, зміни у структурі споживання спричиняють відповідні зміни структури збереження грошових залишків.

2. Наявний товарний дефіцит. Споживач купує не тоді, коли це необхідно, а коли можливо, що спонукає суб'єктів господарю­вання до нагромадження готівкових коштів. Ідеться про попит на грошові залишки, пов'язаний з неможливістю своєчасного при­дбання передбачених раніше покупок.

3. Відсутність достатньо розвинутої інфраструктури гро­шового і фінансового ринків. Економічні суб'єкти не можуть віль­но придбавати фінансові активи з метою одержання спекулятив­ного доходу, тому спрацьовує ефект заміщення багатства: гроші розміщуються у високоліквідні товари або вільноконвертовані валюти.

4. Інтенсивні інфляційні процеси. За наявності значної інфля­ції послаблюється функція нагромадження грошей та знижується еластичність їх попиту до змін ставки банківського процента. За таких умов заощадження грошей для використання їх з трансак- ційною метою та, відповідно, їх тиск на попит товарів зростає.

Варто наголосити, що на попит на гроші у перехідних економі­ках впливають тіньові процеси в економіці. Економічні суб'єкти приховують свій дохід від оподаткування, відмивають кошти, набуті злочинним шляхом. При цьому зміна величини попиту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинни­ків. Однак із прискоренням ринкових трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою дія названих чинників послаб­люватиметься, поступаючись місцем класичній моделі попиту на гроші.