Оун в польській компанії вертмаха
Після нападу Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу ОУН схвальнозустріла німецьку армію. Бойовики ОУН надавали значну допомогу внаведенні німецької авіації - подавали візуальні сигнали. Проводились нападуна дрібні відступаючі польські підрозділи . У складі вермахту діяло«допоміжне підрозділ гірських селян» (нім. Bergbauernhilfe, Українськийлегіон), сформоване з карпатських українців на чолі з полковникомРоманом Сушко, яке називалося по-українськи «Вiйськовi ВiддiліНацiоналiстiв» (з виглядала аналогічно німецької абревіатурою ВВН ) .Загони ОУН не надали будь-якого значимого впливу на хід польської кампаніївермахту . Як писав учасник подій Кость Панківскій, «Швидке просуваннянімців і ще більше виступ Рад не дали часу розвернутися планам повстанців,так що тільки в деяких місцях на Дністрі на Гуцульщині дійшло до виступі
Розкол оун
Напередодні війни в ОУН стався розкол. Група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшло середовище Бандери, яке у лютому 1940 року утворило "Революційний Провід ОУН" й перебрало собі назву ОУН-Р. (Пізніше - ОУН-Б; ОУН-СД).
Розкол ОУН значно послабив національно-визвольний рух, але не міг зупинити визвольної боротьби.
З початком Другої світової війни в Україну вирушили похідні групи ОУН, завданням яких була організація українського політичного, економічного, культурного й церковного життя.
Тривалий час інтерпретація подій Другої світової війни на теренах України подавалася виключно у контексті імперської пропаганди як протистояння двох сил: німецького фашизму та московського більшовизму.
Радянська пропаганда докладала максимум зусиль, щоб переконати широкий загал у тому, що українська державницька ідея у 40-х роках була знищена, а українці відмовилися від самостійницьких домагань.
Однак діяльність націоналістичного руху не лише заперечує висновки радянської історіографії, а й одночасно ілюструє нездоланність потягу нації до суверенності.
Політичним виявом державницьких устремлінь став Акт 30 червня 1941 року, коли з ініціативи ОУН-СД у Львові було проголошене Тимчасове Крайове Державне Правління. У радянській історіографії цей факт висвітлювався як антинародний. Сьогодні можемо ствердити, що ця подія вийшла за рамки як німецької політики так і більшовицьких планів. Акт 30 червня з усією силою актуалізував політичну тактику орієнтації на власні сили, унезалежнення національно-визвольного руху від сторонніх чинників.
Наступним державним кроком поневоленої нації стала низка подій і політичних заходів викликаних функціонуванням Української Національної Ради - державного інституту, який в умовах німецької окупації став виразником інтересів української нації. УНРада була результатом державницьких змагань ОУН під проводом Мельника. Після заборони діяльності УНРади в Києві її представники урочисто підписали акт злуки Київської УНРади з Національною Радою у Львові. До цього акту долучився Сойм Карпатської України. Таким чином постала Всеукраїнська Національна Рада.
Чималим досягненням ОУН стало налагодження українського культурного і громадського життя у Києві. У столиці виходив тижневик "Українське слово", функціонувала спілка українських письменників, низка інших громадських установ.
Активність ОУН, націоналістичного руху в цілому не залишилася повз увагою німців. Вже в 1941 році у Львові було ліквідоване Крайове правління, а в 1942 році в Києві - Українську Національну Раду. Масові арешти прокотилися Україною. Загинула відома поетка Олена Теліга. У концентраціному таборі опинилися Мельник та Бандера.
Саме німецькі репресії дали могутній імпульс бойовим діям Української Повстанської Армії.
Якщо взяти до уваги, що активність похідних груп ОУН поширювалася на всі українські етнічні землі, а збройний опір ще довго не припинявся й після закінчення Другої світової війни, то можна зробити однозначний висновок: ОУН і націоналістичний рух стали незаперечним свідченням невмирущості національної ідеї та готовності українського народу зі зброєю в руках відстоювати ідеал національної самостійності.